Дата документу 03.03.2020 Справа № 330/82/18
Єдиний унікальний № 330/82/18
Провадження №22-ц/807/829/20
Головуючий в 1-й інстанції - Федорець С.В.
03 березня 2020 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,
секретарОстащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 20 грудня 2019 року, ухвалене у смт Якимівка у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Мелітопольської міської ради Запорізької області, Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, третя особа: приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Малихіна Тетяна Анатоліївна про визнання права власності на частку у спадковому майні в порядку спадкування за законом,-
У липні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на частку у спадковому майні в порядку спадкування за законом. Позов обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3 . Після його смерті залишилося спадкове майно, з метою оформлення якого позивач звернувся до приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу - Малихіної Т.А. Іншим спадкоємцями першої черги також є: дружина померлого - ОСОБА_2 , його син ОСОБА_4 . Позивачеві було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, за яким він отримав у власність 1/6 частину будинку обслуговуючого персоналу з допоміжними господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, як зазначає позивач, приватний нотаріус відмовила йому у оформлені частини іншого майна, яке також підлягає спадкуванню, в зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів і тому він вимушений звернутися до суду. Зазначаючи, що ОСОБА_3 було побудовано разом із дружиною ОСОБА_2 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та посилаючись на положення ст.ст. 60-63 Сімейного кодексу України, позивач вказує, що оскільки усе набуте подружжям під час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, то існують підстави для визнання за ним права власності на 1/6 зазначеного будинку у порядку спадкування. Крім того, позивач зазначає як спільне майно подружжя автомобіль «Лада Пріора» без зазначення державного номеру та свідоцтва про державну реєстрацію та також вважає за необхідне визнати за ним право власності на 1/6 частку цього транспортного засобу.
Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 20 грудня 2019 року у задоволення позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , ІПН: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), Мелітопольської міської ради Запорізької області (місце знаходження: Україна, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. М. Грушевського, буд. 5), Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (місце знаходження: Україна, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, Приморський бульвар, буд. 67), третя особа: приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Малихіна Тетяна Анатоліївна (місце знаходження: Україна, Запорізька область, м. Мелітополь, бульвар 30 років Перемоги, буд. 2) про визнання права власності на частку у спадковому майні в порядку спадкування за законом, - відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що 28.11.2019 року позивачем було подано уточнену позовну заяву, між тим будь-якого процесуального рішення з приводу цієї заяви прийнято не було, лише після ознайомлення з повним текстом рішення суду скаржнику стало відомо, що вказана заява не була прийнята до розгляду, і розглядалась по суті первісна позовна заява з урахуванням залишення без розгляду вимог щодо здійснення реального виділу в натурі 1/6 частини будинку обслуговуючого персоналу з допоміжними господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Не дивлячись на це, враховуючи, що за первісним позовом ставилися вимоги про визнання права власності на автомобіль «Лада Пріора», за рішенням суду відмовлено у задоволенні позовних вимог з приводу автомобіля ВАЗ 2109 1988 року випуску, який був заявлений в уточнених позовних вимогах. За таких обставин, скаржник вказує на грубе порушення судом норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення. Вважає, що заявлені ним позовні вимоги доведені належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що батько позивача ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_2 з 13.12.1985 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 159).
Згідно до наданої копії свідоцтва про смерть (а.с. 209), ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 .
З метою оформлення спадщини, що залишилася по померлому, позивач звернувся до приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округа нотаріуса - Малихіної Т.А.
Відповідно до матеріалів спадкової справи №31/2016, копія яких надана до суду приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Малихіною Т.А., (а.с. 207-229), крім позивача, іншими спадкоємцями першої черги є: дружина померлого - ОСОБА_2 , його син ОСОБА_4 .
Позивачем у встановленому законом порядку, було отримано свідоцтво про право на спадщину - 1/6 частину будинку обслуговуючого персоналу з допоміжними господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначене майно було включено приватним нотаріусом Малихіною Т.А. до спадкової маси та з нього виділено частку подружжя, що пережив, внаслідок чого було видані свідоцтва про право власності - ОСОБА_2 на 5/6 частин спадкового майна, та позивачу - на 1/6 частину.
Позивач вважає, що до спадкової маси також відноситься житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований за ОСОБА_2 та транспортний засіб Лада «Приора», і на 1/6 частину цього майна просить визнати право власності.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, щодо визнання права власності на 1/6 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що надані ОСОБА_2 документи, вказують на виділення земельної ділянки під будівництво житлового будинку, приватизацію зазначеної земельної ділянки, будівництво, отримання погоджень, укладення договорів щодо такого будівництва особисто ОСОБА_2 . Витрати на зазначене будівництво, що понесені ОСОБА_2 , докази наявності у ОСОБА_2 доходу, та відсутності офіційно підтверджених доходів у ОСОБА_3 , а також враховуючи, що стороною позивача жодних спростувань цих фактів наведено не було, суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість режиму особистої приватної власності ОСОБА_2 , який вбачається із документів про право власності на земельну ділянку та житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
З приводу вимог щодо автомобіля ВАЗ 2109 1988 року випуску, суд першої інстанції вказав, що у відповідності до інформації, наданої Головним сервісним центром МВС України від 27.05.2019 року (а.с. 205), 30.10.2010 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на автомобіль ВАЗ 2109 1988 року випуску, номер кузову (шассі) НОМЕР_2 . Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 після смерті чоловіка право власності на зазначений автомобіль не отримувала, тобто не оспорює і цілком визнає право позивача на отримання права власності на частку цього майна у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 . Таким чином, у позивача на теперішній час відсутні підстави для звернення до суду з вимогами про визнання за ним права власності на частину зазначеного автомобілю.
Крім того, суд першої інстанції також у своєму рішенні вказав, що стороною позивача не надано жодної інформації чи належних доказів існування відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії - оформлення права власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_4 та спірного автомобіля, а відповідно позивачем не реалізований позасудовий спосіб вирішення спору, а саме оформлення спадкових прав через нотаріуса.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується частково.
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини (стаття 1218 ЦК України).
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України ).
Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці другому пункту 23 постанови Пленумом Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", судам роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до статті 67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Таким чином, зверненню до суду з указаним позовом мало передувати вирішення питання про видачу позивачу нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину або відмова у видачі такого свідоцтва.
Відомостей про вчинення таких дій позивачем суду не надано та матеріали справи їх не містять.
Між тим, суд першої інстанції розглянув спір по суті, при цьому встановивши, що позивачем не надано постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину щодо спірного майна.
За таких обставин вимоги позову є передчасними.
Оскільки суд апеляційної інстанції перевіряє правильність рішення суду першої інстанції на момент його ухвалення, звернення позивача до нотаріуса після ухвалення рішення у справі не може впливати на висновки оскаржуваного рішення.
За таких обставин підставою для відмови у задоволенні вимог позивача є саме відсутність відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину щодо спірного майна, а не доведеність та обґрунтованість режиму особистої приватної власності ОСОБА_2 зокрема на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Таким чином позов у цій справі є передчасним, лише у випадку письмової відмови нотаріуса у видачі свідоцтва на право на спадщину щодо спірного майна у позивача виникне права на звернення до суду з таким позовом.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 20 грудня 2019 року у цій справі змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 06 березня 2020 року.
Судді: С. В. Кухар
О. В. Крилова
О. З. Поляков