Справа № 128/2512/19
Провадження № 22-ц/801/589/2020
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю.
Доповідач:Міхасішин І. В.
03 березня 2020 рокуСправа № 128/2512/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого: Міхасішина І.В.,
суддів: Сопруна В.В., Стадника І.М.,
за участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №128/2512/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Релігійна організація «Релігійна громада Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Бохоники Вінницького району Вінницької єпархії Української православної церкви», про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів Релігійної організації «Релігійна громада Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Бохоники Вінницького району Вінницької єпархії Української православної церкви» від 03.02.2019, оформлене протоколом № 1
за апеляційною скаргою, поданою представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 15 січня 2020 року про закриття провадження у справі, повний текст якої складено 20 січня 2020 року, постановлену у складі судді Васильєвої Т.Ю.,
встановив:
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Релігійна організація «Релігійна громада Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Бохоники Вінницького району Вінницької єпархії Української православної церкви» про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів Релігійної організації «Релігійна громада Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Бохоники Вінницького району Вінницької єпархії Української православної церкви» від 03 лютого 2019 року, оформлене протоколом № 1.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що на зборах були прийняті рішення, оформлені оскаржуваним протоколом №1 від 03 лютого 2019 року, про зміну статусу загальних зборів Релігійної організації, зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях з Української Православної Церкви та перехід під канонічне підпорядкування Православної Церкви України, прийняття статуту релігійної організації у новій редакції, обрання керівного органу загальних зборів, про звернення щодо реєстрації статуту у новій редакції.
Такі рішення прийняті не повноважним органом управління Релігійної організації «Релігійна громада Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Бохоники Вінницького району Вінницької єпархії Української Православної Церкви», яким відповідно до Статуту є Парафіяльні збори релігійної організації, а зборами православних віруючих жителів с. Бохоники; порушено порядок проведення зборів, у яких не брав участь настоятель парафії -позивач у справі, порушено порядок затвердження протоколу, не дотримано порядку внесення змін до статуту релігійної організації.
Оскаржуваним протоколом порушено права позивача на канонічну підлеглість, тобто свободу віросповідання, що гарантовані ст. 35 Конституції України, а також його права як настоятеля релігійної організації, оскільки його фактично усунуто від виконання духовних обов'язків.
У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до суду з таким позовом, який просив задовольнити.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 15 січня 2020 року провадження у справі закрито.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що державою встановлено порядок втручання держави та оцінки прийнятих рішень щодо зміни підлеглості та внесення змін до статуту релігійних організацій, яка відповідно до ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, і саме дії цього органу можуть бути предметом оскарження в судовому порядку. Тоді як дії відповідного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії не є предметом даного спору, вирішення судом питань, які віднесені до компетенції іншого державного органу становитиме невиправдане втручання з боку держави в діяльність релігійної організації.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що суди не уповноважені вирішувати питання, пов'язані зі зміною канонічної підлеглості релігійної організації, затвердженої рішенням загальних зборів релігійної громади, про внесення змін до статуту релігійної організації тощо, які стосуються внутрішньої діяльності такої релігійної організації, оскільки держава в особі суду не має права втручатися у внутрішню діяльність релігійних організацій, а тому позовні вимоги не можуть бути предметом розгляду суду будь-якої юрисдикції.
Крім іншого суд дійшов висновку, що існування перешкод для позивача брати участь у внутрішній діяльності релігійної організації не встановлено.
В апеляційній скарзі, поданій представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , порушується питання про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі представник позивача посилався на те, що суд першої інстанції порушив право позивача на доступ до суду, відмовившись розглядати спір по суті та дійшов помилкового висновку, що спірні правовідносини виникли всередині релігійної громади, проігнорувавши доводи позивача, що відповідачі, які підписали оскаржуваний протокол, не є членами релігійної громади. Також судом не було взято до уваги доводи позивача про наявність спору про право, та існування загрози порушення прав через те, що оскаржуване рішення подане для реєстрації.
Від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач проти апеляційної скарги заперечила, просила ухвалу суду першої інстанції залишити в силі як таку, що постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
У відзиві зазначала, що позивач не уповноважений представляти Релігійну організацію перед органами державної влади та у судах, оскільки поданий ОСОБА_1 як фізичною особою, а не представником Релігійної громади, і на дату подання позову звільнений з посади настоятеля храму; через те, що рішення зборів релігійної громади не зареєстроване у спосіб, визначений законом, воно не набуло чинності, що свідчить про відсутність предмета спору. Оскільки питання створення і ліквідації релігійної громади відноситься до сфери її діяльності, здійснюваної в межах закону, держава не вправі втручатися в цю діяльність, в тому числі шляхом визнання недійсними чи скасування відповідних рішень громади, а тому спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Позов подано до неналежного відповідача, оскільки рішення зборів - це колегіальний акт волевиявлення релігійної громади, а секретар зборів, не є посадовою особою, яку відповідач займає на постійній основі, а тому не може нести відповідальність за рішення загальних зборів. По суті спору заперечила проти доводів позивача про порушення порядку скликання, проведення зборів та прийняття рішень релігійною громадою, оформлених протоколом №1 від 03 лютого 2019 року.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені завчасно та належним чином.
Відповідач ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечила, підтримала доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідач ОСОБА_2 та представник Релігійної організації «Релігійна громада Святого Апостола І Євангеліста Іоанна Богослова с. Бохоники Вінницького району Вінницької єпархії Української Православної Церкви» в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
По справі встановлено, що Релігійна громада святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова с. Бохоники Вінницької єпархії Української Православної Церкви (далі- - Парафія) є неприбутковою релігійною організацією, яка є юридичною особою, у своїй діяльності керується Статутом, затвердженим керуючим Вінницькою єпархією Української Православної Церкви, Митроплитом Київським і Барським, зареєстрованим наказом начальника управління у справах національностей та релігій облдержадміністрації від 03 жовтня 2013 року №48.
03 лютого 2019 року відбулися збори православних віруючих жителів с. Бохоники Вінницького району Вінницької області, на яких було прийнято рішення про статус загальних зборів Релігійної організації «Релігійна громада Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Бохоники Вінницького району Вінницької єпархії Української православної церкви», обрано голову та секретаря, вирішено змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях Релігійної організації та перейти під канонічне підпорядкування Православної Церкви України, змінивши при цьому назву на Релігійна організація «Релігійна громада святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова с. Бохоники Вінницького району Вінницької єпархії Православної Церкви України», прийняти у новій редакції статут Релігійної організації, обрано керівний орган та ревізійну комісію, вирішено доручити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернутися до управління у справах релігій і національностей Вінницької облдержадміністрації для інформування про зміну підлеглості в канонічних та організаційних питаннях та перехід під канонічне підпорядкування Православної Церкви України і прийняття у новій редакції статуту.
04 лютого 2019 року начальником управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації Салецьким І.О. була зареєстрована заява Релігійної організації «Релігійна громада святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова с. Бохоники Вінницького району Вінницької єпархії Української Православної Церкви» за підписом голови загальних зборів про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях та зміну назви.
До заяви додано протокол загальних зборів від 03 лютого 2019 року №1, список віруючих громадян, які були присутні на загальних зборах.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, дійшов висновку, що держава в особі суду не має права втручатися у внутрішню діяльність релігійних організацій та вирішувати питання, пов'язані зі зміною канонічної підлеглості релігійної організації; позивачем не оскаржено дії відповідного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії; відсутні перешкоди для позивача брати участь у внутрішній діяльності релігійної організації.
Тобто, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не визначився з конкретною підставою для закриття провадження у справі, та дійшов різних за змістом та процесуальними наслідками висновків: спір не підлягає розгляду в порядку цивільного (та будь-якого судочинства); віднесення оцінки прийнятих на зборах релігійних організацій рішень до компетенції центрального органу виконавчої влади, за відсутності позовної вимоги про оскарження дій такого органу та відсутність порушення права позивача.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України (у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що набрав чинності 30 вересня 2016 року) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
А відповідно до частини другої вказаної статті юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Стаття 35 Конституції України закріплює право кожного на свободу світогляду і віросповідання.
Статтею 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що церква (релiгiйнi органiзацiї) в Українi відокремлена вiд держави.
Водночас, відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У рішенні «Свято-Михайлівська Парафія проти України» від 14 червня 2007 року Європейський Суд крім іншого констатував, що одним із засобів користування правом сповідувати певну релігію, особливо для релігійної громади в її колективному вимірі, є можливість забезпечити судовий захист громади, її членів та її майна. Таким чином, стаття 9 має розглядатися не тільки у світлі статті 11, а також у світлі статті 6 (див. Metropolitan Churh of Bessarabia and Others v. Moldova, no. 45701/99, paragraph 118, ECHR 2001-XII).
Суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійних організацій врегульовано Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» ( далі - Закон № 987-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 987-ХІІ кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
За змістом статті 7 Закону № 987-ХІІ релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
За правилами, встановленими статтею 12 Закону № 987-ХІІ, відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону. Частина перша статті 14 Закону № 987-ХІІ передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (частина двадцять перша статті 14, частина друга статті 15 Закону № 987-ХІІ).
Ураховуючи вище наведені положення чинного законодавства України, рішення, які були прийняті загальними зборами релігійної громади, належать до рішень, які були прийняті всередині цієї громади (релігійної організації) її членами, спрямовані на реалізацію цивільних прав, свобод та інтересів цих членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної громади з метою задоволення інтересів членів релігійної громади.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 916/2086/19 (провадження №12-196гс19) дійшла висновку, що правовідносини, які стосуються питань участі особи у створенні та діяльності релігійної громади є тісно пов'язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», тобто вирішення цього спору має здійснюватися за нормами ЦПК України, а не ГПК України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 (провадження № 12-165гс19).
Виходячи зі змісту позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення зборів, оформлених протоколом №1 від 03 лютого 2019 року, позов у цій справі подано на захист релігійних прав позивача як учасника релігійної громади і стосується питань участі позивача у діяльності релігійної громади.
За викладених обставин, зважаючи на позовні вимоги, віднесення вирішення даного спору відповідній релігійній організації, а не судом буде суперечити чинному законодавству.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 598/157/15-ц. Предметом спору у цій справі був протокол загальних зборів релігійної громади.
З урахуванням вищенаведеного та принципу диспозитивності цивільного судочинства, висновки суду першої інстанції про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства є помилковими.
З цих підстав не приймаються до уваги доводи відповідача ОСОБА_3 про те, що у цій справі відсутній предмет спору.
За змістом п. 3 ч.4 ст. 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов в особи виникає після того, як відповідач порушить її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено в майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
Відсутність же порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, а не про закриття провадження у справі.
Також є неприйнятними доводи відповідача ОСОБА_3 про те, що позов подано неналежним позивачем до неналежного відповідача, оскільки ці обставини не є підставою для закриття провадження у справі.
Наведений судом першої інстанції висновок Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року (справа № 826/4734/16) не є застосовним до спірних правовідносин, оскільки у наведеній справі позивач оскаржив рішення громадської організації щодо застосування до нього дисциплінарного заходу, що могло бути предметом арбітражного перегляду відповідно до установчих документів та положення, якими керується організація, а тому ці правовідносини не є подібними.
Таким чином, правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України немає.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин, суд першої інстанції при вирішенні даного питання порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції на підставі ст. 379 ЦПК України.
За наслідками розгляду апеляційної скарги, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за апеляційний перегляд ухвали.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу, подану представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задовольнити.
Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 15 січня 2020 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 210,2 гривень (двісті десять гривень 20 копійок) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Стягнути з ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 210,2 гривень (двісті десять гривень 20 копійок) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 06 березня 2020 року.
Головуючий І.В. Міхасішин
Судді: В.В. Сопрун
І.М. Стадник