Справа № 680/721/18
№2/680/76/20
04 березня 2020 року смт.Нова Ушиця
Новоушицький районний суд Хмельницької області в складі:
головуючого судді Яцини О.І.,
за участю секретаря судових засідань Стандрійчук М.П.,
учасників справи:
прокурорів Пітель М.В., Рибіцького О.І.,
представника відповідача Новоушицької РДА Якубової А.Л.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом першого заступника керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації до Новоушицької районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов'язання повернути земельну ділянку,-
установив:
Перший заступник керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації звернувся до суду із даним позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати розпорядження Новоушицької районної державної адміністрації №328/11-р від 04.07.2011 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку», яким затверджено ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності на території Березівської сільської ради Новоушицького району та зазначено про те, що видати державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки: 6823380700:04:001:0112; визнати недійсним державний акт серії ЯК №200120 від 26.07.2011 на право власності на земельну ділянку площею 2 га, що розташована на території Березівської сільської ради Новоушицького району, виданий ОСОБА_1 (кадастровий номер земельної ділянки: 6823380700:04:001:0112); зобов'язати ОСОБА_1 повернути державі земельну ділянку (кадастровий номер 6823380700:04:001:0112) площею 2 га, що розташована на території Березівської сільської ради Новоушицького району.
Позов мотивує тим, що вказані вище розпорядження Новоушицької районної державної адміністрації прийняті з порушенням вимог ст.60, п.«а» ч.2 ст.61 ЗК України, ст.ст.84, 85, 88 ВК України, оскільки спірна земельна ділянка передана в приватну власність ОСОБА_1 знаходиться в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища та відноситься до категорії земель водного фонду, тому надання її для ведення особистого селянського господарства, без зміни у встановленому законом порядку її цільового призначення, є порушенням вимог земельного законодавства.
При наданні у приватну власність спірної земельної ділянки для ОСОБА_1 проект землеустрою розроблявся без зміни цільового призначення, що є порушенням ст.ст.20, 21 ЗК України та Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677 та підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною.
Тому вважає, що спірні розпорядження та державний акт є незаконними та підлягають скасуванню, а земельна ділянка підлягає поверненню в державну власність.
Обґрунтовуючи своє звернення з даним позовом прокурор вказав, що воно спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності передачі земельних ділянок державної форми власності, яке проведене з грубим порушенням вимог чинного законодавства. Оскільки Хмельницька обласна державна адміністрація, в інтересах якої прокурор звертається до суду, та яка була розпорядником, на час виникнення спірних правовідносин, спірної земельної ділянки не забезпечила належного контролю за охороною та використанням земель та не вжила належних заходів на захист інтересів держави щодо виявлення порушень, реагування на них та на даний час не вживає.
Ухвалою суду від 03 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі за даним позовом, призначено підготовче засідання на 29 жовтня 2019 року та надано відповідачам строк для подання відзиву на позов.
Ухвалою суду від 29 жовтня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 14 січня 2020 року.
14 січня 2020 року розгляд справи відкладено за клопотанням відповідачки ОСОБА_1 на 04 березня 2020 року.
Відповідачка ОСОБА_1 надіслала до суду відзив на позов, в якому проти позову заперечила, вказавши, що надана їй у власність земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого сільськогосподарського господарства та не відноситься до земель водного фонду. Також вказала, що прибережна водозахисна смуга поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 6823380700:04:001:0112 знаходиться в радіусі 100 метрів від урізу води, однак це не доводить наявністі саме 100-метрової прибережної водозахисної смуги на спірній земельній ділянці. Безпосередньо поблизу спірної земельної ділянки русло річки Дністер має середній розмір, а відповідна класифікація прибережної захисної смуги повинна відповідати саме пункту «б» ст.60 ЗК України, який встановлює зону земель Водного фонду України в радіусі 50 метрів уздовж урізу води.
Також подала заяву про застосування строку позовної давності, обґрунтовуючи її тим, що на адресу Хмельницької обласної державної адміністрації надходили спірні розпорядження у яких був наявний кадастровий номер земельної ділянки, за допомогою якого можливо було встановити факти на які посилається прокурор. Бездіяльність позивача щодо не дослідження відповідних розпоряджень у Хмельницькій обласній державній адміністрації та наявних оригіналів розпоряджень з їх додатками у Новоушицькій районній державній адміністрації, які є у відкритому доступі, не може бути причиною пропуску строку позовної давності.
Відповідач Новоушицька районна державна адміністрація правом на подання відзиву не скористався.
Інших заяв чи клопотань від учасників справи не надходило.
Прокурор позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві.
Представник Хмельницької обласної державної адміністрації у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи.
Представник відповідача - Новоушицької районної державної адміністрації, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився.
Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, про причини неявки не повідомила, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Суд, заслухавши прокурора, безпосередньо дослідивши та оцінивши докази у справі, встановив наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
Розпорядженням Новоушицької районної державної адміністрації № 213/11-р від 10 травня 2011 року «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на отримання безоплатно у власність земельних ділянок» надано дозвіл ОСОБА_1 розробити технічну документацію щодо складання документів, що посвідчують право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки площею 2,00 га із земель державної власності, які віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення (угіддя-сінопас) для ведення особистого селянського господарства на території Березівської сільської ради (а.с.14).
На підставі зазначеного розпорядження проектною організацією - приватним підприємством «Наша - справа» виготовлено проект землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки.
Розпорядженням Новоушицької районної державної адміністрації №328/11-р від 04 липня 2011 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку» затверджено технічну документацію щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності, які відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення на території Березівської сільської ради. Передано безоплатно у власність ОСОБА_1 зазначену вище земельну ділянку (а.с.15).
26 липня 2011 року ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯК №200120 про право власності на земельну ділянку, площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 6823380700:04:001:0112), який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №682330001000253 від 26 липня 2011 року.
26 липня 2011 року проведена державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на зазначену вище земельну ділянку (а.с.29).
Розпорядженням Новоушицької районної державної адміністрації №326/2013-р від 21 жовтня 2013 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни функціонального використання земельної ділянки» затверджено проект землеустрою щодо зміни функціонального використання земельної ділянки наданої у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в індивідуальне садівництво без зміни основного цільового призначення категорії земель (а.с.16).
На підставі зазначеного вище розпорядження державний реєстратор прийняв 21 грудня 2013 року рішення (індексний номер 9346237) про державну реєстрацію прав та 18 грудня 2013 року внесено зміни до об'єкта нерухомого майна, зокрема, щодо цільового призначення земельної ділянки - для індивідуального садівництва (а.с.33-34).
Як передбачено частиною першою статті 116 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування або за результатами аукціону.
Частинами 6, 7, 8, 9, 10 статті 118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.
Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Згідно з п.«д» ч.4 ст.84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
В силу вимог статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Відповідно до статті 60 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше як 3 гектара - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектара - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво (ч. 1, п. «а» ч. 2 ст. 61 ЗК України).
Аналогічні положення містяться у статтях 88, 89 ВК України.
Таким чином, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.
Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
Частинами сьомою, восьмою статті 88 ВК України, частиною третьою
статті 60 ЗК України передбачено, що розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою.
Згідно з положеннями статтей 1, 20, 50, 54 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель, яким встановлюються межі об'єктів землеустрою.
Відповідно до пункту 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 05 листопада 2004 року № 434, чинного на час передачі у власність земельної ділянки, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.
Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу у розмірі й межах, встановлених законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст.88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст.59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
З план-схеми розташування спірної земельної ділянки (а.с.42), підготовленою сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_2 , установлено, що спірна земельна ділянка частково знаходиться в межах 100-метрової прибережної смуги.
Відповідачка ОСОБА_1 , обґрунтовуючи заперечення проти позову, вказала зокрема про ненадання позивачем окремого проекту землеустрою прибережної захисної смуги, при цьому не вказала про його відсутність.
Однак такі заперечення спростовуються довідкою виданою Новодністровським регіональним управлінням водних ресурсів та експлуатації Дністровських водосховищ від 24 травня 2018 року № 127 (а.с.36) з якої вбачається, що в результаті співставлення картографічних матеріалів проекту водоохоронної зони Дністровського водосховища по Новоушицькому районі (на території Березівської сільської ради) з даними публічної кадастрової карти, а також відповідно до норм Земельного та водного кодексів земельна ділянка з кадастровим номером 6823380700:04:001:0112 знаходиться в межах захисної прибережної смуги.
Зазначена обставина також підтверджується схемою співставлення картографічних матеріалів (а.с.37) та не спростована відповідачкою ОСОБА_1 .
Таким чином суд вважає доведеним знаходження спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги встановленим проектом землеустрою водоохоронної зони Дністровського водосховища. У такому випадку відстань від земельної ділянки до урізу води не має правового значення для правильного вирішення справи, тому доводи відповідачки ОСОБА_1 в цій частині суд вважає неспроможними.
Віднесення земельних ділянок, зайнятих водними об'єктами, до земель водного фонду підтверджується самим фактом перебування їх під водним об'єктом і в межах прибережних захисних смуг.
Отже, Новоушицька районна державна адміністрація передала у власність ОСОБА_1 земельну ділянку водного фонду, на яку розповсюджується обмеження щодо її використання, зокрема, на таких ділянках забороняється садівництво та вона не може передаватись у приватну власність.
Пунктом 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до частини третьої статті 122 ЗК України (чинної на момент прийняття оскаржуваних розпоряджень) районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання, ведення водного господарства та будівництва об'єктів пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).
Доводи відповідачки ОСОБА_1 про те, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.20 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель водного фонду і її цільове призначення у встановленому законом порядку не змінювалось, тому Новоушицька районна державна адміністрація незаконно передала її у власність ОСОБА_1 , як землю сільськогосподарського призначення.
Отже, оскаржувані прокурором розпорядження райдержадміністрації не відповідають вимогам закону.
У відповідності до ч.1 ст.125, ч.1 ст.126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом та виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.
Оскільки набуття відповідачкою ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки відбулося з порушенням вимог ст.ст.88, 90 ВК України, тому наявні правові підстави для визнання недійсним державного акта серії ЯК № 200120 від 26 липня 2011 року.
Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
У даній справі уставлено, що відповідач Новоушицька районна державна адміністрація незаконно передала у власність земельну ділянку ОСОБА_1 , розпорядником якої, на час виникнення спірних правовідносин, була Хмельницька обласна державна адміністрація. Оскільки розпорядження підлягають скасуванню, то відсутні правові підстави збереження цього майна за відповідачкою ОСОБА_1 , а тому до спірних правовідносин застосуванню підлягає стаття 1212 ЦК України.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель водного фонду.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, вказала, що у спорах стосовно земель, в тому числі, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим
статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Тому суди, застосовуючи критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями вказаної статті, повинні, зокрема, оцінити пропорційність такого втручання.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов'язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.
Відповідачка ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність відповідачки під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.
Щодо строку позовної давності суд зазначає наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як передбачено частиною першою статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
У разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Прокурор обґрунтовуючи поважність пропуску строку позовної давності вказав, що з листа Хмельницької обласної державної адміністрації №99/11-26-3004/2018 від 27 червня 2018 року, яка на час прийняття оскаржуваних рішень являлась розпорядником спірної земельної ділянки, вбачається, що факт надходження з Новоушицької райдержадміністрації розпоряджень №213/11-р від 10 травня 2011 року та №328/11-р від 04 липня 2011 року підтвердити не можливо. Протягом, 2008, 2011 та 2013 років на адресу Хмельницької обласної адміністрації надсилалися лише брошури копій розпоряджень Новоушицької райдержадміністрації без долучення документів, що слугували підставою для їх прийняття, що в свою чергу позбавило позивача можливості проведення правового аналізу законності вказаних розпоряджень.
Таким чином, без дослідження проектної документації, усіх додатків до розпорядження, без проведення перевірки розташування спірної земельної ділянки по відношенню до урізу води, неможливо дізнатись про факт порушення законодавства Новоушицькою районною державною адміністрацією Хмельницької області. А прокурору про порушення земельного законодавства стало відомо лише 24 травня 2018 року після отримання інформації з Новодністровського регіонального управління водних ресурсів та експлуатації Дністровських водосховищ.
Тому прокурор просив поновити строк позовної давності, оскільки він пропущений із поважних причин.
Водночас відповідачка ОСОБА_1 подала заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, вказавши, що і у позивача - Хмельницької обласної державної адміністрації, і у відповідача - Новоушицької районної державної адміністрації були наявні спірні розпорядження в яких зазначений кадастровий номер земельної ділянки, тому останні могли дізнатись про місцезнаходження спірної земельної ділянки, відповідно строк позовної давності пропущений.
Суд вважає, що Хмельницька обласна державна адміністрація дізналася про відповідні порушення лише у 2018 році, коли прокурор листом повідомив її про це. Відсутні докази того, що Хмельницька обласна державна адміністрація з наявних у неї відомостей могла знати, що розпорядженням Новоушицької районної державної адміністрації передано у приватну власність земельну ділянку, яка відноситься до водного фонду.
Закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв'язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.
Встановивши, що позивачу - Хмельницькій обласній державній адміністрації стало відомо про порушення допущені Новоушицькою районною державною адміністрацією при передачі ОСОБА_1 земельної ділянки у власність лише з повідомлення прокурора у 2018 році суд вважає, що прокурор звернувся з позовом до суду в межах трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) і його позов, спрямований на захист права власності.
Таким чином суд вважає вимоги обґрунтованими, а тому позов необхідно задовольнити.
Розподіляючи судові витрати у виді судового збору, суд керується частиною першою статті 141 ЦПК України, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».
Отже, враховуючи задоволення позову, витрати прокурора зі сплати судового збору у сумі 5286 грн підлягають компенсуванню відповідачами в рівних частинах.
Керуючись ст.ст. 12, 81,137, 141, 258, 263-265, 273 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позов першого заступника керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації до Новоушицької районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов'язання повернути земельну ділянку - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати розпорядження Новоушицької районної державної адміністрації №328/11-р від 04.07.2011 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку», яким затверджено ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності на території Березівської сільської ради Новоушицького району та зазначено про те, що видати державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки: 6823380700:04:001:0112.
Визнати недійсним державний акт серії ЯК №200120 від 26.07.2011 на право власності на земельну ділянку площею 2 га, що розташована на території Березівської сільської ради Новоушицького району, виданий ОСОБА_1 (кадастровий номер земельної ділянки: 6823380700:04:001:0112).
Зобов'язати ОСОБА_1 повернути державі земельну ділянку (кадастровий номер 6823380700:04:001:0112) площею 2 га, що розташована на території Березівської сільської ради Новоушицького району.
Стягнути з Новоушицької районної державної адміністрації та ОСОБА_1 на користь прокуратури Хмельницької області по 2643 (дві тисячі шістсот сорок три) гривень судового збору з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду через Новоушицький районний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів із дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Хмельницька обласна державна адміністрація, місцезнаходження: вул.Майдан Незалежності, Будинок Рад, м. Хмельницький, ЄДРПОУ - 22985083.
Відповідач: Новоушицька районна державна адміністрація Хмельницької області, місцезнаходження: вул.Подільська, 17, смт. Нова Ушиця, Хмельницької області, ЄДРПОУ - 21318746.
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .
Повний текст рішення виготовлено 06 березня 2020 року.
Суддя О. І. Яцина