Справа № 638/8194/18
Провадження № 2/638/1211/20
(заочне)
26 лютого 2020 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді Омельченко К.О.
при секретарі Юрченко Д.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , 3-тя особа - Служба у справах дітей Дзержинського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Служба у справах дітей Дзержинського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що перебуваючи у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася дитина ОСОБА_3 . Позивач, відповідач та їх спільна дитина проживали разом у належній на праві власності позивачу квартирі АДРЕСА_1 . Малолітня дитина ОСОБА_3 з вересня 2012 року зареєстрована за даною адресою разом з позивачем. В подальшому рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова по справі № 638/6452/14-ц від 26.05.2014 р. шлюб між позивачем і відповідачем було розірвано. За згодою сторін 18 квітня 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено два цивільно-правові договори, а саме договір про сплату аліментів на дитину, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глущенко І.Ю. за реєстровим № 504, та договір про участь у вихованні та утриманні дитини, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глущенко І.Ю. за реєстровим № 505. За умовами укладених договорів дитина ОСОБА_3 залишається проживати разом з відповідачем. Також сторони визначились з порядком участі позивача ОСОБА_1 у вихованні та утриманні дитини. 28 липня 2014 року позивачем було надано згоду своїй дитині ОСОБА_3 на виїзд з України на постійне місце проживання разом з відповідачем до Сполучених Штатів Америки, оскільки відповідач мала намір укласти шлюб з громадянином Сполучених Штатів Америки. Позивач також зазначив, що з невідомих причин 18 вересня 2015 року відбулась його остання зустріч з дитиною. В подальшому ним було з'ясовано, що 27.04.2015 року Дзержинським районним судом м. Харкова було ухвалено заочне рішення по справі № 638/1997/15-ц, яким було задоволені позовні вимоги відповідача та надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проїзних документів на її доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для виїзду за кордон України до Сполучених Штатів Америки за адресою: АДРЕСА_2, та надано дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон за вказаною адресою без згоди та без супроводу батька ОСОБА_1 з метою оздоровлення дитини шляхом перебування на курорті та надання можливості вивчення англійської мови. Позивач вказав, що станом на час розгляду справи судом а ні відповідач, а ні малолітня дитина ОСОБА_3 до України не повернулись. З квітня 2015 року малолітня дитина ОСОБА_3 у належній позивачеві на праві власності квартирі АДРЕСА_1 не проживає, що позбавляє його права вільного володіння та розпорядження належним йому майном, створює для нього безпідставні витрати та є порушенням його прав.
Ухвалою суду від 10.09.2018 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито загальне провадження.
В судове засідання позивач не з'явився, причину неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином. Представник позивача ОСОБА_7 надала до суду заяву, в якій позовні вимоги позивача підтримала в повному обсязі, просила суд розглядати справу за відсутності позивача та його представника, а позов задовольнити, в разі неявки в судове засідання відповідача не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явилась, причину неявки суду не повідомила, про час та місце розгляду справи була повідомлена своєчасно та належним чином, інші судові повістки повертались до суду за закінченням терміну зберігання. Заперечення відповідача на позовну заяву позивача до суду не надходили.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Служба у справах дітей Дзержинського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, причин неявки суду не сповістили.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, вивчивши матеріали справи та представлені докази приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача та відповідача народилася дитина ОСОБА_3 . Згідно повторного Свідоцтва про народження від 16.10.2013 р., серія НОМЕР_1 її батьками записані мати ОСОБА_2 (відповідач) та батько ОСОБА_1 (позивач).
26 травня 2014 року Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова по справі № 638/6452/14-ц шлюб, зареєстрований 11.07.2008 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в Дзержинському відділі реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 342, було розірвано.
Позивачу ОСОБА_1 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу, посвідченого 11.04.2007 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яновою О.Є. за реєстровим № 1065. Малолітня дитина ОСОБА_3 зареєстрована за даною адресою разом з позивачем з вересня 2012 року, що підтверджено довідкою Житлового кооперативу «Гірка» № 89 від 06.06.2018 р.
18 квітня 2014 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про сплату аліментів на дитину, посвідчений 18.04.2014 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глущенко І.Ю. за реєстровим № 504. Того ж дня 18 квітня 2014 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про участь у вихованні та утриманні дитини, посвідчений 18.04.2014 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глущенко І.Ю. за реєстровим № 505. Пунктом 1 даного договору позивач та відповідач визначили, що за їх спільною згодою їх спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 через те, що є малолітньою, буде проживати з матір'ю - відповідачем ОСОБА_2 .
Судом було досліджено заяву, засвідчену 28 липня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Костіною Ю.С. за реєстровим № 1308, якою позивач ОСОБА_1 надав згоду своїй малолітній доньці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народження , на виїзд з України на постійне місце проживання за кордон, до Сполучених Штатів Америки, разом з матір'ю ОСОБА_2 . Така заява позивачем не скасовувалась.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 квітня 2015 року по справі № 638/1997/15-ц, яке набрало законної сили 30.06.2016 року було надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проїзних документів на її доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народження , для виїзду за корон України до Сполучених Штатів Америки за адресою АДРЕСА_2, без згоди батька ОСОБА_1 та надано дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон України до Сполучених Штатів Америки за цією ж адресою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 народження , без згоди та без супроводу батька ОСОБА_1 .
Судом було вивчено та прийнято до уваги копію витягу Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 184/С-13626 від 13.09.2019 р., яким повідомлено, що за період з 30.04.2015 р. по 07.09.2019 р. громадянка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виїхала ІНФОРМАЦІЯ_4 з пункту пропуску «Бориспіль-D» літаком в напрямку «Київ-Париж». Інформацію щодо повернення громадянки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до України станом на 13.09.2019 року вказаний витяг не містить.
Інформаційна довідка № 47 від 10.05.2018 р. Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 323 комбінованого типу Харківської міської ради» містить інформацію, що малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідувала вказаний дитячий садочок в період з 03.06.2013 р. по 23.06.2015 р.
Довідка Комунального закладу охорони здоров'я «Харківська міська дитяча поліклініка № 4» від 16.05.2018 р. № 255 містить інформацію, що адреса реєстрації дитини ( АДРЕСА_1 ) обслуговується педіатричним відділенням № 2 КЗОЗ «Харківська міська дитяча поліклініка № 4». Під наглядом лікарів-фахівців даної поліклініки ОСОБА_3 знаходилась з народження і орієнтовно до середини 2015 року. З середини 2015 року по теперішній час виклики лікарів даної поліклініки до дитини не зафіксовані.
Факт непроживання дитини за місцем реєстрації підтверджено також Довідкою Житлового кооперативу «Гірка-32» № 89 від 06.06.2018 р., яка містить інформацію, що ОСОБА_3 зареєстрована разом з позивачем з вересня 2012 р., але фактично не проживає у ній з 26.09.2015 року.
Дослідивши надані до суду докази, суд приходить до висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_4 малолітня дитина ОСОБА_3 залишила територію України у супроводі своєї матері ОСОБА_2 , не проживає у належній відповідачу на праві власності квартирі АДРЕСА_1 з вересня 2015 року, тобто більше чотирьох років. Дії відповідача ОСОБА_2 про дострокове залишення дитиною дитячого садочку та відсутність відвідування закладу охорони здоров'я за місцем реєстрації дитини протягом більше чотирьох років свідчать про відсутність бажання повернення разом з донькою на постійне проживання до України, у зв'язку з укладенням шлюбу з громадянином США ОСОБА_6 , про що Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану РС ХМУЮ зроблено актовий запис № 7 та видано свідоцтво про шлюб від 13.01.2015 р. серії НОМЕР_2 . Позивач проти виїзду своєї дитини на постійне місце проживання за кордон до сполучених Штатів Америки разом з відповідачем не заперечував.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Стаття 391 ЦК України встановлює, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Згідно з ч.1, 2 та 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
За змістом ч. 2 ст. 18 закону «Про охорону дитинства», діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Позивачем було доведено належними та допустимими доказами відсутність факту проживання своєї доньки ОСОБА_3 у належній йому на праві власності квартири протягом чотирьох років, у зв'язку з вибуттям останньої у супроводі відповідача до Сполучених Штатів Америки за адресою АДРЕСА_2, де проживає новий чоловік відповідача громадянин США ОСОБА_6 у власному будинку. Отже, дитина ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 набули право користування іншим приміщенням протягом всього цього часу. З 27 лютого 2016 року ОСОБА_3 жодного разу до України не поверталась.
Окрім того, до суду надійшов лист від матері відповідачки, яка повідомила суд, що а ні відповідач ОСОБА_2 , а ні малолітня дитина ОСОБА_3 до України повертатись наміру не мають, оскільки залишились на постійне місце проживання у Сполучених Штатах Америки.
У принц. 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією №1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.59 р., передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання й розвиток; із цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий та післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.
Відповідно до ст. 386 ЦК України Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення від 21 лютого 1990 року у справі «Powell and Rayner v. the U.K.»). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення від 24 листопада 1986 року у справі «Gillow v. the U.K.»), так і на наймача (рішення від 18 лютого 1999 року у справі «Larkos v. Cyprus»).
Згідно з частинами 4 та 5 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів, зокрема щодо виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.
Виходячи із змісту ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація - це лише фіксація фактичного місця проживання особи і вона не пов'язана з будь-якими іншими (майновими) правами особи.
Беручи до уваги висновки Верховного Суду України та вимоги ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року N 138-ІУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
У зв'язку з тим, що зазначений Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані з реєстрацією місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
За змістом ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Позивачем було доведено суду, що і відповідач, і їх спільна малолітня дитина ОСОБА_3 в Україні не проживають чотири роки, залишили територію України 27.02.2016 року та наміру повертатись не мають, спір щодо місця проживання дитини між позивачем та відповідачем відсутній та врегульований добровільно сторонами у цивільному договорі про участь у вихованні та утриманні дитини, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глущенко І.Ю. за реєстровим № 505, в якому йдеться про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, поважність причин відсутності дитини в місці реєстрації відповідач суду не представила.
Тому, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням, є належним способом захисту порушених прав позивача.
За таких обставин суд визнає ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 .
На підставі ст. 41 Конституції України, ст. ст. 16, 29, 317, 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст. 19 СК України, ст. ст. 3, 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. ст. 4, 5, 12, 13, 23, 76, 81, 258, 259, 263, 264, 280, 282, 284 ЦПК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , 3-тя особа - Служба у справах дітей Дзержинського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народження , такою, що втратила право користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 .
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м.Харкова протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст рішення суду складено 06.03.2020 року.
Суддя К.О. Омельченко