Ухвала
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 759/11741/15-ц
провадження № 61-15525св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустріним позовом) - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа за зустрічним позовом - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження клопотання ОСОБА_1 , подане представником - ОСОБА_2 про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2018 року,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 16 травня 2007 року між
ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно умов якого останній було надано кредит у розмірі 50 000 доларів США із процентною ставкою 12,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 15 травня 2027 року.
16 травня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за вказаним кредитним договором.
ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за вказаним кредитним договором виконало. У порушення умов вказаного кредитного договору ОСОБА_1 не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, у зв'язку з чим станом на 25 травня 2015 року у творилась заборгованість у розмірі 31 201,19 доларів США.
Враховуючи викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог,
ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та
ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 16 травня
2007 року у розмірі 32 411,19 доларів США, що еквівалентно 813 196 грн
76 коп.
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (далі - ПрАТ «СК «Інгосстрах») про захист прав споживачів та визнання правочинів недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що кредитний договір не відповідає
пункту 8 частини першої статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», тому що не містить умов припинення договору та порядку зміни його умов. Банк в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку з 12 % до 14,04 % річних, тому кредитний договір було укладено у результаті обману. Крім того, гроші за вказаним кредитним договором вона не отримала, та їй не було надано примірник договору особистого страхування.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним кредитний договір від 16 травня 2007 року, укладений між нею та
ПАТ КБ «ПриватБанк», визнати недійсним договір особистого страхування від 03 травня 2007 року, укладений між закритим акціонерним товариством «СК «Інгосстрах», правонаступником якого є ПрАТ «СК «Інгосстрах», та нею, визнати недійсним договір страхування майна від 03 травня 2007 року, укладений між ЗАТ СК «Інгосстрах», правонаступником якого є ПрАТ «СК «Інгосстрах», та нею.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26 вересня
2017 року клопотання представника ПАТ КБ «ПриватБанк» про залишення основного позову без розгляду задоволено, позовні вимоги
ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості залишено без розгляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 вересня
2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з умов вказаного кредитного договору убачається, що договором визначена сума кредиту, строк (кінцевий термін повернення кредиту), процента ставка, порядок його видачі та повернення, строки. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам визначити умови такого договору.Відповідач мав право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку України (далі - НБУ) банківської ліцензії та дозволів на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за кредитним договором відповідає вимогам законодавства.
Договір між сторонами підписаний уповноваженими особами, він містить всі суттєві умови, передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгодженні сторонами шляхом звернення позивача з пропозицією щодо укладання договору та погодження відповідачем на укладання такого договору. Позивачем не використано право на оскарження дій банку відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» протягом 14 днів після підписання кредитного договору, натомість позивач користувалася та користується зазначеним кредитом, також не підлягають визнанню недійсними договори особистого страхування від 03 травня 2007 року, оскільки не доведено умисел у діях однієї зі сторін правочину ПАТ КБ «Приватбанк» ввести позивача в оману щодо обставин, які випливають з кредитного договору, як і не доведеним є і факт порушення банком укладенням кредитного договору на умовах, обраних самим позивачем, її прав, як споживача банківських послуг.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що відповідач мав право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від НБУ банківської ліцензії та дозволів на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за кредитним договором відповідає вимогам законодавства. Кредитний договір підписаний сторонами, містить детальний опис його предмета (умови, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, строк дії договору, врегулювання спорів та інше). У момент підписання кредитного договору позивачка отримала його примірник.
Підписання вказаного кредитного договору є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом договору. Таким чином, позивачкою не доведено та не надано належних доказів, не було їх встановлено і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, які б стали підставою для визнання правочину (кредитного договору ) недійсним.
Зміст вищезазначеного кредитного договору не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому в силу частини першої статті 215 ЦК України, не підлягає визнанню недійсним.
Також, вищезазначені обставини свідчать про відсутність підстав для визнання дій ПАТ КБ «Приватбанк» щодо ненадання інформації останній про кількість платежів, їх частоту, обсягів та порядку розподілу сплачених коштів протиправними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції за заявою позивача за зустрічним позовом повинен був призначити проведення судової експертизи, а не призначення експертизи обмежило сторону у праві подання доказів. Заявник вважав безпідставне посилання апеляційного суду на норми Закону України «Про звернення громадян». Судами не була надана належна правова оцінка положенню кредитного договору в частині, що встановлювало винагороду за надання фінансових послуг та не взято до уваги правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові
від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Висновки за результатами розгляду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У січні 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 , подане представником - ОСОБА_2 , про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивоване тим, що суд на підставі частини п'ятої статті 403 ЦПК України має передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з питань захисту прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.
Як на обґрунтування доводів указаного клопотання і як на неоднакове застосування норм матеріального права ОСОБА_1 в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , посилаються на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року у справі № 569/19957/14-ц, постанови Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 713/686/16-ц та від 04 червня
2018 року у справі № 607/18995/15-ц, в яких, на думку заявника, суди дійшли протилежних висновків, ніж у цій справі.
Частиною п'ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Під час розгляду справи № 569/19957/14-ц Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 23 січня 2017 року встановив, що висновком експерта визначено, що кредитний договір та додатки до нього не містять розрахунку щодо реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі); відсутня інформація щодо розміру нарахованих процентів за користування кредитом.
Ухвалою Верховного Суду України від 15 червня 2017 року відмовлено у допуску до провадження Верховного Суду України справи
№ 569/19957/14-ц.
У справі, що переглядається Верховним Судом, експертним висновком не встановлено обставин, зазначених в ухвалі касаційного суду у справі № 569/19957/14-ц.
За результатом розгляду справи № 713/686/16-ц Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2018 року дійшов висновку, що сторони на час укладення договору виконали вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» щодо укладення кредитного договору в письмовій формі та зазначення у ньому передбачених законом обов'язкових умов (пункти 1.1-1.4, 3.3-3.6, 4.3.8 кредитного договору), і кредитний договір не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину. Суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання недійсними спірних кредитного договору та договору іпотеки.
У постанові Верховного Суду у справі № 607/18995/15-ц міститься висновок, що позивач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту в іноземній валюті до вільно обраного ним банку, отримавши від нього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору, що відповідає положенням статей 19, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 3-5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Матеріалами справи підтверджено, що при реалізації позивачем прав позичальника - споживача фінансової послуги щодо отримання кредиту не було порушено чи обмежено його прав на свободу вибору та волевиявлення, не було встановлено принципів нерівності сторін кредитного договору та будь-яким чином не було обмежено права позичальника на одержання перед укладенням кредитного договору необхідної, доступної, достовірної та своєчасно інформації про умови кредитування, а отже і не встановлено порушень прав споживача в розумінні статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» при укладанні кредитного договору.
Отже, наведені заявником аргументи для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п'ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему.
Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що клопотання
ОСОБА_1 , подане представником - ОСОБА_2 , про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає, оскільки відсутні підстави, передбачені частиною п'ятою статті 403 ЦПК України, для його задоволення, а заявник не навів обґрунтованих мотивів щодо цього.
Керуючись статями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , подане
представником - ОСОБА_2 про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» про захист прав споживачів та визнання правочинів недійсними відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович