Іменем України
06 березня 2020 року
Київ
справа № 815/3393/17
адміністративне провадження № К/9901/53729/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 815/3393/17
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, ухвалену суддею Свидою Л.І.
та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Шляхтицького О.І., суддів Потапчука В.О., Семенюка Г.В.
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У червні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ДМС України в Одеській області), у якому просив визнати неправомірним та скасувати наказу ГУ ДМС України в Одеській області №22 від 02 лютого 2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області оформити документи для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту необґрунтований, прийнятий без дослідження всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, відповідачем не надана належна оцінка ситуації в Туреччині, відношення влади в цій країні до курдського населення, політичного переслідування позивача тощо, тобто, має місце формальний підхід до розгляду справи. За твердженнями позивача він не може повернутися до країни походження, оскільки йому загрожує небезпека через переслідування з боку компетентних органів Туреччини для притягнення до кримінальної відповідальності за участь у Робітничій партії Курдистану, яка в Україні не визнана терористичною.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено повністю.
3.1. Визнано неправомірним та скасовано наказ ГУ ДМС України в Одеській області №22 від 02 лютого 2017 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.2. Зобов'язано ГУ ДМС України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
4. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що своєю відмовою в оформлення документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач фактично обмежив права позивача на належний розгляд його заяви та прийняття рішення щодо наявності або відсутності підстав для надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту належним органом - Державною міграційною службою України на підставі висновку відповідача.
5. Не погоджуючись з таким рішенням, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу.
6. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року апеляційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області задоволено частково, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі 815/3393/17 в частині зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - скасовано.
6.1. Ухвалено у цій частині нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково.
6.2. Зобов'язано ГУ ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
6.3. В іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року залишено без змін.
7. Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково адміністративний позов, суд апеляційної інстанції в частині визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДМС України в Одеській області №22 від 02 лютого 2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту погодився з висновком суду першої інстанції.
7.1. Проте, з висновком суду першої інстанції про зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області оформити документи для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту суд апеляційної інстанції не погодився, так як, в ході судового розгляду не було встановлено достатніх обставин для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки визначення виду захисту шукачів притулку є компетенцією органів міграційної служби, то в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області оформити документи для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту належить відмовити.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
8. 19 червня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року та постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, у якій просив скасувати оскаржувані постанови судів попередніх інстанцій.
9. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що єдиною причиною звернення за міжнародним захистом є бажання позивача уникнути кримінальної відповідальності в країні громадянської належності. Скаржник зазначає, що позивач не підпадає під критерії, визначені пунктом 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року № 3671-VI, заява позивача є очевидно не обґрунтованою, історія переслідування позивача є не обґрунтованою, розшук позивача за вчинення кримінального правопорушення свідчить про відсутність елементу переслідування за політичними, релігійними, расовими мотивами, тощо, курди складають 19% населення Туреччини, фактів їх переслідування не встановлено. Тому, оскаржуваний наказ прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і чинним законодавством України, з використанням своїх повноважень обґрунтовано і з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.
10. 19 червня 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Желтобрюх І.Л., судді Білоус О.В., Стрелець Т.Г.
11. Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.
12. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 06 червня 2019 року №640/0/78-19 у зв'язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Желтобрюх І.Л. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
13. 05 березня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. прийнято до провадження справу за касаційною скаргою ГУ ДМС України в Одеській області, закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні у відповідності до приписів пункту 3 частини першої статті 340 та статті 343 КАС України.
Позиція інших учасників справи
14. Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
15. ОСОБА_1 є громадянином Туреччини, уродженцем м. Діярбакир, за національністю - курд, за віросповіданням - єзид, рідна мова курдська, володіє турецькою, англійською, ледь розуміє російську, за сімейним станом в країні громадянської належності протягом 1995 року - 1999 років перебував у цивільному шлюбі з громадянкою Туреччини на установчі дані ОСОБА_2 , має повнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає на території Туреччини (м. Діярбакир) разом з матір'ю. Позивач має повну середню освіту, протягом 1981-1989 років навчався у школі « Джермік Їбо » у м. Діярбакир, у період з 1989 по 1992 роки проходив навчання у ліцеї «Ергані», навчання не закінчив. Військовозобов'язаний, строкову службу не проходив, у 2011 році офіційно сплатив грошову суму у розмірі 30000 турецьких лір за звільнення від проходження строкової служби. Протягом 1993-1995 років займався фермерством у м. Адана. У період з 1995 по 1997 роки перебував під арештом у в'язниці типу «Е» у м. Діярбакир. Протягом 1999-2000 років працював на будівництві у м. Ізмір, з 2000 року по 2005 роки проживав у м. Адана, де був власником книгарні «Зент». У 2005 році повернувся до м. Діярбакир, де разом із братами відкрив сімейний бізнес (книгарню) «Кафка», в якій працював до 2012 року. Протягом двох місяців у 2016 році працював на молокозаводі у м. Ербіль (Ірак). На території України позивач офіційно не працював, нетривалий час допомагав на кухні ресторану « Анталья » у м. Одесі та був вантажником на промисловому ринку « 7 кілометр» у м. Одесі.
16. Позивач 20 листопада 2015 року нелегально виїхав з Туреччини до Іраку (м. Ербіль), перебував в цій країні протягом 6 місяців, звернувся до УВКБ ООН із заявою про надання захисту, проте такого захисту не отримав з підстав необхідності перебування на території Іраку протягом 3х років.
17. В подальшому ОСОБА_1 14 липня 2016 року вибув з Іраку до України авіарейсом Ербіль (Ірак) - Тегеран (Іран) - Київ (Україна), державний кордон України перетнув легально на підставі паспорту.
18. До того ж, 04 грудня 2016 року з метою продовження легального терміну перебування в Україні позивач мав намір виїхати з м. Одеси до Сербії, проте в міжнародному пункті пропуску через державний кордон для повітряного сполучення «Одеса-аеропорт» був затриманий співробітниками ВПС «Одеса-Аеропорт» у зв'язку із перебуванням у міжнародному розшуку.
19. Враховуючи перебування позивача в міжнародному розшуку до нього в грудні 2016 року був застосований тимчасовий арешт, а в січні 2017 року екстрадиційний арешт для вирішення питання про видачу позивача Туреччині, оскільки він розшукується компетентними органами Туреччини для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину (участь у терористичній організації).
20. Позивач зазначав, що причиною його виїзду з Туреччини є його належність до етнічних курдів, він зазначає, що не був членом жодної організації, є письменником та об'єктивною стороною його злочину є продаж особі, яка начебто була членом Робітничої партії Курдистану дисків, творів, тобто, позивач вважав, що вирок суду щодо нього в Туреччині є політично вмотивованим і не обґрунтованим, а схильність особи до тієї чи іншої партії (організації) не може бути підставою для переслідування, що є підставою для побоювань позивача за своє життя і здоров'я.
21. ОСОБА_1 13 січня 2017 року звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області із заявою №3 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
22. За наслідками розгляду особової справи позивача №2017ОD0003, 02 лютого 2017 року, на підставі пункту 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідачем складений висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
23. На підставі висновку, наказом ГУ ДМС України в Одеській області №22 від 2 лютого 2017 року, у відповідності до статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідачем прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно громадянина Туреччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , особова справа № 2017OD0003 .
24. Позивач отримав повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не погодився з прийнятим рішенням та оскаржив його до суду.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх застосування
25. Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
26. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
27. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
28. У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також дано поняття «біженець», який означає особу, що внаслідок подій, які відбулися до 01 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
29. Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін «біженець», за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів «в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року...» та слів «...внаслідок таких подій» у статті 1A (2).
30. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
31. Як передбачено у частині п'ятій статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
32. Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
33. Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
34. Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону З№ 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
35. Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництва) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.
36. Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
37. Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
38. Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту» обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
39. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду справ» (далі - Закон № 460-IX).
40. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
41. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
42. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
43. Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017).
44. Згідно з пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
45. Відповідно до Позиції УВКБ ООН у справах біженців «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти на підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Відтак, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доведення реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв'язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов'язок встановлювати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об'єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.
46. Отже, особа, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має навести факти, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Крім того, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
47. Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. При цьому, об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
48. З матеріалів особової справи позивача слідує, що позивач побоюється переслідувань з боку компетентних органів Туреччини для притягнення його до кримінальної відповідальності за участь у терористичній організації - Робітничої партії Курдистану. Позивач зазначив, що він займав активну позицію у боротьбі за права курдського населення у Туреччині, займався письменницькою діяльністю, вивченням курдської мови для дітей. Саме через належність до курдської меншини спричинила його арешт та подальше ув'язнення у період з 1995-1997 роках та слугувала для порушення проти нього кримінальної справи у 2005 році. У 2005 році правоохоронні структури звинуватили позивача у продажі літератури та СD- дисків особі, яка є членом терористичної організації - Робітничої партії Курдистану та вироком Вищого кримінального суду м. Адани (Туреччина) позивач був визнаний винним у вчиненні злочину (участь в озброєній терористичній організації) та засуджений до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 років 6 місяців. З метою виконання зазначеного покарання було видано ордер на арешт позивача.
49. З пояснень позивача слідує, що суд, який виніс вирок щодо нього є саме тим судом, який розглядає політичні злочини та політична складова злочину, в якому звинувачений позивач очевидна з огляду на його об'єктивну сторону, тобто, продаж і розповсюдження літератури, яка не є забороненою в Туреччині.
50. Позивач є курдом, при цьому чисельні джерела інформації свідчать про переслідування курдського населення з боку турецьких офіційних органів за політичними мотивами.
51. Так, Парламентська асамблея Ради Європи висловлювала в своїй резолюції «що позбавлення волі тисяч курдів, включаючи місцевих обраних представників і журналістів, за нібито терористичні злочини, лягає важким тягарем на врегулювання курдського питання», в доповіді ООН від 10 березня 2017 року описані «жахливі» порушення прав курдського населення Туреччини під час операції урядових сил безпеки в південно-східній частині країни, зокрема, в період з липня 2015 по грудень 2016 року були вбиті сотні людей, в тому числі жінки і діти, постраждали мешканці більше 30 міст і їх околиць. Від 350 тисяч до півмільйона людей, в основному курди, були змушені покинути свої будинки. Повідомляється про бомбардування і в інших містах, в тому числі Джізре в провінції Ширнак. Очевидці з цих районів розповідають, що на початку 2016 року 189 осіб протягом декількох тижнів були змушені жити в підвалах своїх будинків, не маючи доступу до води, їжі, електрики і медичної допомоги. Всі вони загинули через пожежі, викликаних обстрілом. Верховний комісар ООН ОСОБА_4 заявив, що Туреччина не проводить ніяких розслідувань за цими повідомленнями. На сьогоднішній день жоден підозрюваний не був затриманий і жодна людина не був притягнутий до кримінальної відповідальності. «Більш того, замість розслідування обставин, пов'язаних з повідомленнями про надмірне застосування сили, використання важкої зброї і загибелі людей, місцева влада поклали провину на убитих, назвавши їх членами терористичних організацій і стали вживати репресивних заходів стосовно членів їх сімей», - йдеться в заяві Управління. Влада Туреччини стверджує, що злочини скоєні членами «Робітничої партії Курдистану», яку вони вважають терористичною організацією. Члени цієї організації нібито нападали на турецькі сили безпеки, викрадали людей і не допускали машини швидкої допомоги до поранених.
52. В мережі Інтернет наявні і інші джерела інформації, в яких зазначено, що неофіційна столиця турецького Курдистана - Диярбакир періодично опиняється в оточенні турецьких військ, життєдіяльність міста повність паралізована, «контр терористичні операції» призвели до руйнування сотні населених пунктів, на даний час більше мільйону людей вимушені покинути місце проживання та цей процес триває, про порушення прав курдів також неодноразово висловлювалися Комісар Ради Європи з прав людини, Міжнародна Амністія (Amnesty International), мали місце затримання депутатів парламенту Туреччини, обраних від опозиційної курдської Партії демократії народів, Голова турецької Асоціації з прав людини заявляв в квітні 2017 року про необхідність моніторингової місії ООН, Міжнародного Комітету Червоного хреста зі спостереження за порушенням прав курдів.
53. Враховуючи, що позивач обґрунтовує свою заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту загрозою його життю і здоров'ю в країні походження, наводить обставини, які свідчать про загрозу його життю та здоров'ю через необґрунтоване притягнення його до кримінальної відповідальності в Туреччині, належність його до курдського населення, відповідач має в розпорядженні докази, зокрема, вироку суду щодо позивача, а також інші джерела інформації, з яких можливо встановити обґрунтованість заяви позивача та наявність інших прикладів притягнення до кримінальної відповідальності курдів за співпрацю з Робітничою партією Курдистану, яка Україною та ООН не визнана терористичною, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що заява позивача про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту не є очевидно необґрунтованою, у відповідача були всі підстави для оформлення документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з метою подальшого розгляду цієї заяви по суті та з врахуванням встановлених фактів вирішення чи є підстави для надання позивача статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
54. За таких обставин, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДМС України в Одеській області №22 від 02 лютого 2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
55. В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується, тому Верховний Суд не надає оцінки в цій частині судового рішення.
56. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.
57. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
58. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
59. Доводи та аргументи Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
60. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
61. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
62. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
63. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанції відсутні.
64. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
65. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року у справі №815/3393/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду