24 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 460/2293/19 пров. № 857/13796/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Коваля Р.Й.,
Пліша М.А.,
секретаря судового засідання Максим Х.Б.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Друзенко Н.В.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Рівному о 14 год. 49 хв. 29 жовтня 2019 року, повне судове рішення складено 08 листопада 2019 року, у справі №460/2293/19 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій,
18.09.2019 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області, просив визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо порядку розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення одноразової компенсації у зв'язку з встановленням третьої групи інвалідності внаслідок хвороби, пов'язаної з виконанням службових обов'язків та зобов'язати у відповідності до п.8 «Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника поліції», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 подати до Міністерства внутрішніх справ України документи про призначення одноразової грошової компенсації у зв'язку з встановленням третьої групи інвалідності внаслідок хвороби, пов'язаної з виконанням службових обов'язків.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за колишнім працівниками міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання чи встановлення інвалідності, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про міліцію», виплата якої здійснюється відповідно до Порядку №850. Суд першої інстанції вказав, що обов'язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України. Суд першої інстанції зауважив, що розгляд Ліквідаційною комісією УМВС України в Рівненській області заяви, поданої позивачем як колишнім працівником органів внутрішніх справ про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 3 групи інвалідності, повинен закінчуватись прийняттям відповідного висновку щодо виплати грошової допомоги та направленням його до Міністерства внутрішніх справ, що у даному випадку зроблено не було. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не може бути позбавлений права на отримання одноразової грошової допомоги через те, що він був працівником органів внутрішніх справ, а не органів міліції.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивач звільнений із служби з органів внутрішніх справ 29.05.1989, до введення в дію Закону України «Про міліцію» та запровадження державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового та начальницького складу органів та підрозділів внутрішніх справ. Скаржник вказує, що нормативно-правові акти поширюють свою дію на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Зазначає, що з 12 березня 2015 року права на одноразову грошову допомогу пенсіонери міліції та особи, залучені до заходів щодо охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю, не мають. Вказує, що пенсіонери з спеціальним званням «внутрішньої служби» права на одноразової грошової допомоги не мають.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, явку повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 28.12.1987 по 29.05.1989, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 та довідкою УМВС України в Рівненській області від 24.07.2019 №3/2.3503 (а.с.10,11).
Відповідно до даних довідок УМВС України в Рівненській області №43/4-757 від 16.06.2005 та №2/2-3502 від 24.07.2019, ОСОБА_1 працював в органах внутрішніх справ на посаді пожежника ВПЧ-7 в званні ст.сержанта в/с та виконував службові обов'язки по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в м.Чорнобиль Київської області у період з 20.05.1988 по 21.06.1988, з 20.07.1988 по 20.08.1988 та з 20.09.1988 по 20.10.1988 (а.с.12,13).
24.05.2019 Львівською регіональною міжвідомчою комісією за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 на засіданні №5 від 24.05.2019, складено експертний висновок №23207, яким встановлено, що захворювання ОСОБА_1 пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.14).
Відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААБ №502609 від 24.06.2019 ОСОБА_1 встановлено 3 групу інвалідності з 06.06.2019, причина інвалідності - захворювання пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.15).
Згідно з Довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках Серія АГ №0019985 від 24.06.2019, ступінь втрати професійної працездатності у відсотках 50% з 06.06.2019 довічно (а.с.16).
26.06.2019 Управлінням праці та соціального захисту населення Рівненського міськвиконкому видано ОСОБА_1 посвідчення Серії НОМЕР_2 , яким підтверджується, що він є інвалідом 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с.17).
23.07.2019 ОСОБА_1 звернувся із заявою в Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області про виплату одноразової грошової компенсації у зв'язку з встановленням третьої групи інвалідності внаслідок хвороби, пов'язаної з виконанням службових обов'язків з долученням всіх відповідних документів (а.с.18).
Листом №11/П- 1191 від 15.08.2019 за підписом голови Ліквідаційної комісії УМВС України в Рівненській області повідомлено, що з 12.03.2015 права на одноразову грошову допомогу пенсіонери міліції та особи, залучені до заходів щодо охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю не мають, таке право залишилося у працівників міліції, інвалідність яких настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ. Тобто, звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, у тому числі пенсіонери зі спеціальним званням «внутрішньої служби», з 12.03.2015 такого права не мають (а.с.20).
Вважаючи таку відмову неправомірною, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №580-VIII), відповідно до частини 1 статті 97 якого одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 15 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №580-VIII за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
Вказаними абзацами пункт 15 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII доповнено згідно із Законом №900-VIII від 23.12.2015, який прийнято з метою відновлення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей, реалізації конституційних принципів рівності, справедливості, пропорційності й недискримінаційності під час унормування Законом соціального й правового захисту як поліцейських, так і колишніх працівників міліції, у тому числі пенсіонерів, інвалідів, а також членів їх сімей, інших осіб.
Таким чином, особа, яка втратила працездатність у зв'язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ не повинна позбавлятися права на отримання одноразової грошової допомоги та ставитися у менш вигідне становище порівняно з працівниками міліції, які змогли реалізувати своє право після звільнення з органів внутрішніх справ, або поліцейськими, які втратили працездатність під час проходження служби в поліції.
До набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» порядок виплати одноразової грошової допомоги врегульовувався нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850.
Так, відповідно до частини 6 статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 №565-XII (в редакції Закону України від 13.02.2015 №208-VIII, який набрав чинності 12.03.2015) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 07.03.2018 (справа №464/5571/16-а), від 21.06.2018 (справа №822/31/18), від 28.08.2018 (справа №804/6297/17), від 05 листопада 2019 року (справа №405/705/17(2-а/405/30/17)).
Відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» Постановою Кабінет Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок №850), відповідно до пункту 2 якого днем виникнення права на отримання грошової допомоги є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності.
Згідно з пунктом 3 Порядку №850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Таким чином, за колишнім працівниками міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання чи встановлено інвалідність, що пов'язана з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про міліцію», виплата якої здійснюється відповідно до Порядку №850. Таке право обумовлено наявністю визначених законодавством підстав, зокрема, захворювання особи повинно бути пов'язане, з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААБ №502609 від 24.06.2019 право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку інвалідністю, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у позивача виникло 06.06.2019 (встановлено 3 групу інвалідності, захворювання пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС).
Оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги позивач отримав після набрання чинності Законом №208-VIII, розмір такої допомоги йому повинен розраховуватися відповідно до статті 23 Закону №565-XII (в редакції, чинній з 12.03.2015) та відповідно до Порядку №850.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 05.06.2018 (справа №822/456/16), від 19.09.2018 (справа №822/910/17), від 05 лютого 2020 року (справа №580/103/19).
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними аргументи скаржника щодо звільнення позивача із служби з органів внутрішніх справ 29.05.1989, до введення в дію Закону України «Про міліцію» та запровадження державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового та начальницького складу органів та підрозділів внутрішніх справ, оскільки органи внутрішніх справ УРСР діяли в підпорядкуванні МВС СРСР, Міністерство внутрішніх справ України є правонаступником МВС УРСР.
Відповідно до положень Закону України «Про правонаступництво України» №1543-XII від 12.09.1991 органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
Як зазначено Конституційним Судом України у рішенні від 27 лютого 2003 року №4-рп/2003 (справа №1-19/2003) служба в органах внутрішніх справ має ряд специфічних властивостей, що повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексом організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення.
З врахуванням принципу верховенства права, конституційних принципів і норм, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позивач не може бути позбавлений права на отримання одноразової грошової допомоги через те, що він був працівником органів внутрішніх справ, а не органів міліції, тоді як покликання скаржника на незворотність дії у часі законів і інших нормативно-правових актів при вирішенні питання про право на отримання позивачем одноразової грошової допомоги є необґрунтованими.
Пунктами 7 - 9 Порядку №850 визначено перелік документів, які подає за місцем служби працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, та закріплено наступний алгоритм дій: керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги; МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського повинен бути дотриманий як заявником, так і органом, уповноваженим розглядати таку заяву.
МВС України може відмовити в призначенні одноразової грошової допомоги виключно шляхом прийняття відповідного рішення та лише з підстав, передбачених пунктом 14 Порядку №850, відповідно до якого призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.
Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, висловленим у постанові від 14 листопада 2019 року (справа №808/3170/16).
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, позивач звернувся до УМВС України в Рівненській області з заявою про призначення одноразової грошової допомоги як до органу внутрішніх справ, у якому проходив службу, тобто в порядку, визначеному законом.
У виплаті одноразової грошової допомоги позивачу відмовлено листом Ліквідаційної комісії УМВС України в Рівненській області з тих підстав, що з 12.03.2015 звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, у тому числі пенсіонери зі спеціальним званням «внутрішньої служби», не мають права та отримання такої, тобто відповідний висновок щодо виплати грошової допомоги не приймався та до МВС не направлявся, вказана підстава відмови в призначенні одноразової грошової допомоги Порядком №850 не передбачена.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що Ліквідаційна комісія УМВС України в Рівненській області, порушивши порядок розгляду заяви позивача про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 3 групи інвалідності внаслідок хвороби, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, діяла не в межах, не у спосіб та не в порядку, визначених чинним законодавством.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивач, з огляду на встановлені обставини справи і положення законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, має право на призначення і виплату спірної грошової допомоги, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
При цьому, враховуючи закріплену статтею 2 КАС України мету адміністративного судочинства - ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який, в свою чергу, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо зобов'язання Ліквідаційну комісію УМВС Украйни в Рівненській області у відповідності до п.8 Поряду №850 подати до Міністерства внутрішніх справ України документи позивача про призначення одноразової грошової компенсації у зв'язку з встановленням третьої групи інвалідності внаслідок хвороби, пов'язаної з виконанням службових обов'язків.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 230, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року у справі №460/2293/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Р. Й. Коваль
М. А. Пліш
Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 05.03.2020 згідно з ч.3 ст.321 КАС України