Справа № 640/6212/19 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М.
03 березня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.,
суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.
за участю секретаря Лисенко І.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Санта-Україна» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Приватне підприємство "Санта-Україна" (далі - позивач, ПП "Санта-Україна") звернулося до суду з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.03.2019 №03692615140105.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2019 року позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, в період з 26.12.2018 по 07.02.2019 працівниками ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ПП «Санта-Україна» (код 30634862) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.09.2018.
За результатами перевірки складено акт від 21.02.2019 №115/26-15-14-01-05/30634862.
В ході перевірки виявлено та зафіксовано в акті порушення ПП «Санта-Україна» вимог, зокрема, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 та пункту 140.2 статті 140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України), в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток за три квартали 2018 року в загальному на 61 076 490 грн.
В ході перевірки встановлено, що відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку 506 «Інші довгострокові позики в іноземній валюті» ПП «Санта-Україна» станом на 01.01.2015 має заборгованість у валюті в розмірі 8 999 955 дол. США (141 916 294,41 грн).
Вказана заборгованість виникла у зв'язку із отриманням ПП «Санта-Україна» позики в розмірі 8 999 955 дол. США від компанії «Max Credit Investment Limited» (Великобританія) згідно договору позики від 10.12.2010 №2. Згідно вказаного договору: відсоткова ставка - 10% річних до 31.01.2015, 6,7% річних з 01.02.2015 по 31.12.2022 (згідно додаткової угоди №9 від 01.02.2015); строк погашення - 31.12.2022; позика надана для формування оборотних активів компанії.
В період, який охопила перевірка позивач не погасив позику та на кожну звітну дату відображав амортизаційну собівартість зобов'язання по отриманій позиці в розмірі 8 999 955 дол. США.
Відповідач зазначає, що у зв'язку із неповерненням позивачем вказаної позики в період, який охопила перевірки, така позика є довгостроковим фінансовим зобов'язанням при проведенні оцінки якого необхідно здійснювати дисконтування заборгованості, шляхом вирахування різниці (дисконту) між майбутньою та теперішньою вартістю зобов'язання із застосуванням П(С)БО 11 «Зобов'язання».
На підставі вказаних висновків акту від 21.02.2019 №115/26-15-14-01-05/30634862, відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 22.03.2019 №2407140301, яким зменшено ПП «Санта-Україна» суму від'ємного значення оподаткування податком на прибуток у розмірі 61 076 490,00 грн.
Позивач не погоджується із податковим повідомленням-рішенням від 22.03.2019 №2407140301, вважає таке рішення протиправним, а тому звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується і колегія суддів.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Відповідно до приписів п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та її розкриття у фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20.
Поточні зобов'язання - це зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу. Водночас, довгостроковими зобов'язаннями є всі зобов'язання, які не є поточними зобов'язаннями.
Теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде потрібна для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.
Сума погашення - недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.
Відповідно до п. 5 П(С)БО 11, зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.
Нормами п. 6 П(С)БО 11, передбачено, що з метою бухгалтерського обліку зобов'язання поділяються на довгострокові; поточні; непередбачені зобов'язання; доходи майбутніх періодів.
Водночас, до довгострокових зобов'язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов'язання; відстрочені податкові зобов'язання; довгострокові забезпечення (п. 7 П(С)БО 11).
Відповідно до п. 10 П(С)БО 11, довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов'язання.
Пунктами 11 і 12 П(С)БО 11 визначено, що поточні зобов'язання включають: короткострокові кредити банків; поточну кредиторську заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку на прибуток, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані; поточні забезпечення; інші поточні зобов'язання.
Поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення.
Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, зобов'язання які виникли на підставі договору позики від 10.12.2010 №2 за своїм змістом є довгостроковими зобов'язаннями. Відтак, такі зобов'язання в бухгалтерському обліку платника відображаються за теперішньою вартістю, а не за сумою погашення.
Крім того, для розрахунку теперішньої вартості позики необхідно враховувати, що майбутні грошові потоки будуть включати не тільки безпосередньо погашення боргу (суму заборгованості за тілом кредиту), а й погашення відсотків за кредитом.
Отже, розрахунок контролюючим органом теперішньої вартості позики без врахування необхідності погашення відсотків за договором, є необґрунтованим.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові Інструменти», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 № 559, визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інструменти та її розкриття у фінансовій звітності.
Відповідно до П(С)БО 13 "Фінансові інструменти", встановлено зокрема, що фінансове зобов'язання - контрактне зобов'язання: а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству; б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.
Відповідно до пунктів 10, 11, 29, 31 і 32 П(С)БО 13 фінансовий актив або фінансове зобов'язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною - укладачем угоди щодо фінансового інструмента.
Безумовні права вимоги і зобов'язання визнаються фінансовими активами і фінансовими зобов'язаннями, якщо за умовами контракту підприємство має право на отримання грошових коштів або бере на себе зобов'язання сплатити грошові кошти.
Фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов'язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов'язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).
На кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов'язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов'язань, призначених для перепродажу, і зобов'язань за похідними фінансовими інструментами.
Отже, порядок оцінки фінансових інструментів у вигляді фінансових зобов'язань та відображення її результатів в бухгалтерському обліку визначено у П(С)БО 13 "Фінансові інструменти", а саме: на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов'язання оцінюються за амортизованою собівартістю.
При цьому, П(С)БО 13 "Фінансові інструменти" не містить визначення амортизованої собівартості фінансового зобов'язання або посилань на встановлення такої в інших нормативно-правових актах.
Згідно міжнародного стандарту фінансової звітності 39 (ІAS 39), амортизована собівартість - це вартість, за якою оцінюються фінансовий актив, фінансові зобов'язання та яка складається з собівартості придбання, зменшеної на суму погашення основної суми боргу, збільшеної (зменшеної) на суму накопиченої амортизації будь-якої різниці між первісною вартістю та вартістю погашення, розрахованої з використанням ефективної ставки процента, зменшеної на суму часткового списання внаслідок зменшення корисності.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, що з 01.01.2015 по 30.09.2018 погашення позики не відбувалося, то на кожну звітну дату амортизаційна собівартість зобов'язання по отриманій позиці складає 8 999 955 дол. США за якою позивач і оцінював таке фінансове зобов'язання.
З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга відповідача не містить обґрунтованих доводів, які б спростовували зазначені висновки суду першої інстанції.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст постанови виготовлено 05.03.2020 року.