Постанова
Іменем України
02 березня 2020 року
м. Київ
справа № 496/1631/16-ц
провадження № 61-15386св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Черевка П. М., Драгомерецького М. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном.
Позовна заява мотивована тим, що вона є власником житлового будинку і земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Власником суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 .
Вказувала, що ОСОБА_2 у порушення правил добросусідства на своїй земельній ділянці збудувала паркан висотою 6 м, який значно затіняє її земельну ділянку і житловий будинок, внаслідок чого почала з'являтися сирість у будинку, що призводить до руйнування стін, сонячне світло не потрапляє до будинку і вказана огорожа створює небезпеку для неї і членів її сім'ї.
На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд усунути їй перешкоди у користуванні майном, зобов'язавши ОСОБА_2 знести паркан між суміжними земельними ділянками по АДРЕСА_1 і по АДРЕСА_2 за рахунок ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 08 лютого 2018 року у складі судді Пендюри Л. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпоряджання своїм майном. Встановлено, що паркан, збудований відповідачем, не відповідає вимогам державних будівельних норм ДБН Б.2.2-5:2011, однак, позивачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що невідповідність будівельним нормам і правилам паркану порушує її права.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 08 лютого 2018 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_2 привести у відповідність до державних будівельних норм паркан між суміжними земельними ділянками по АДРЕСА_1 і по АДРЕСА_2 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновками експертів було встановлено, що збудований відповідачем паркан не відповідає встановленим державним будівельним нормам і порушує інсоляцію земельної ділянки позивача, шо свідчить про те, що збудований відповідачем паркан порушує її права.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачем у порушення вимог частини першої статті 81 ЦПК України не надала суду належних і допустимих доказів того, що невідповідність будівельним нормам і правилам паркану порушує її права. Таким чином, апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником житлового будинку і земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_1 .
Власником суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 .
Відповідно до листа заступника директора департаменту начальника відділу нагляду за діяльністю органів державного архітектурно-будівельного контролю та ринкового нагляду від 28 жовтня 2015 року № 40-201-386 за адресою: АДРЕСА_2 17 липня 2015 року здійснювався виїзд для проведення позапланової перевірки за результатами якого встановлено, що на об'єкті ведуться будівельно-монтажні роботи з реконструкції житлового будинку, будівництва гаражу з мансардою та улаштування підпірної стіни по межі земельної ділянки.
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 11 липня 2016 року за клопотанням позивача у справі було призначено будівельно-технічну експертизу
Згідно з висновком експерта від 30 червня 2017 року № 3749/27 висота паркану, побудованого ОСОБА_2 між земельними ділянками по АДРЕСА_1 і по АДРЕСА_2 , не відповідає пункту 6.7 ДБН Б.2.2-5:2011. Побудований паркан порушує інсоляцію земельної ділянки по АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 . Порушення інсоляції цієї земельної ділянки не призводить до руйнівних процесів будинку, розташованого на цій земельній ділянці. Експертом було встановлено, що висота паркану між вказаними земельними ділянками становить 3,41 м і 5,35 м.
Відповідно до висновку про вплив спірної огорожі на умови інсоляції суміжної земельної ділянки від 08 листопада 2016 року, виконаного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 на замовлення ОСОБА_1 , спільна кам'яна огорожа затінює суміжну земельну ділянку з 09:30 до 17:00, тобто створює ковзаючу тінь впродовж майже всього періоду розрахункової тривалості інсоляції, а також погіршує існуючі раніше умови інсоляції частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.
Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Статтею 319 ЦК України визначено, що власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов'язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує принцип поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об'єктами власності. Власність зобов'язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Аналіз вказаних норм права свідчить, що громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Здійснюючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства.
Згідно з частинами першою і другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
З урахуванням вказаного, встановивши, що встановлення відповідачем паркану висотою майже 6 м здійснено з порушенням державних будівельних норм, зокрема і щодо норм інсоляції будинків, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій відповідач не спростував доводи позивача на обґрунтування заявлених позовних вимог, не підтвердив свої заперечення належними і допустимими доказами, не скористався правом подання клопотання про проведення судово-будівельної експертизи у справі.
Відповідач своїми процесуальними правами скористався на власний розсуд, наявність перешкод у реалізації його прав як сторони Верховний Суд не встановив. При цьому на обґрунтування заявлених вимог позивач надала суду письмові докази, яким надана належна оцінка судом апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 19 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян