Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
05 березня 2020 р. № 520/1907/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Білової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про зобов'язання вчинити певні дії,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернулася позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити заборгованість з пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) за період з 01.03.2017 по 31.12.2019 у сумі 57195,85 грн (п'ятдесят сім тисяч сто дев'яносто п'ять гривень 85 копійок) разом з поточною пенсією одним платежем.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є внутрішньо переміщеною особою та пенсіонером. За результатами звернення до відповідача останній повідомив, що виплата пенсії за період 01.03.2017 по 31.12.2019 буде здійснена в умовах окремого порядку.
Представник відповідача не погодився з позовними вимогами та надав відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством, зазначивши.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення від 22.10.2019 № 6333-5000217030 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача на час звернення до суду є: АДРЕСА_3 (а.с. 12).
На момент звернення до суду та розгляду справи судом ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як пенсіонер за віком, 17.04.2018 звернулася до відповідача з заявою про запит пенсійної справи та про виплату пенсії у зв'язку зі зміною місця проживання.
З листа відповідача № 990/02-18-20 від 30.01.2020 (а.с. 8) вбачається, що згідно заяви від 22.10.2019 пенсійну справу ОСОБА_1 було взято на облік з 01.03.2017, позивачу пенсія за період з 01.03.2017 по 31.12.2019 була нарахована та складає 57195,85 грн, однак не була виплачена.
З приводу правового регулювання спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.
Частиною третьою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Відповідно до п. 4.12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846, при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
З аналізу зазначених норм суд приходить до висновку, що при переміщенні пенсіонера, виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється та поновлюється за новим місцем проживання з наступного місяця після останнього місяця припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання.
Таким чином, у відповідача виник обов'язок з виплати позивачу сум пенсії у зв'язку з її відповідним зверненням 01.03.2017.
Будь-яких причин щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.03.2017 по 31.12.2019 відповідачем не наведено.
Посилання відповідача на постанови Кабінету Міністрів України, які регулюють відносини, що виникають з приводу реалізації права на пенсію внутрішньо переміщеним особам не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах, оскільки довідка позивача не скасовувалася, будь-яких рішень щодо припинення або зупинення виплати пенсії позивачу не приймалися, а відбулася передача пенсійної справи для продовження виплати пенсії за новим зареєстрованим місцем перебування внутрішньо переміщеної особи.
Жодних належних та обґрунтованих посилань на нормативно-правові акти, які б доводили підстави для невиплати пенсії позивачу відповідачем не наведено.
Згідно з частиною другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд приходить до висновку про те, що невиплата в повному обсязі пенсії позивачу за період з 01.03.2017 по 31.12.2019 вчинена не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки вказана бездіяльність не відповідає вимогам обґрунтованості, добросовісності, пропорційності.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій чи виплати пенсії не у повному обсязі.
Суд зазначає, що за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
При цьому згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).
Отже, враховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №805/405/18 прийшла до висновку, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі “Міллер проти Австрії”, де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні “Гайгузус проти Австрії” від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі “Кечко проти України” (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Оскільки в силу приписів Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач отримала право на отримання пенсії за період з 01.03.2017 по 31.12.2019, вказане право не може бути обмежене нормативно-правовими актами, які суперечать Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З огляду на зазначене, суд вважає, що право позивача на отримання пенсії за період з 01.03.2017 по 31.12.2019 підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що вказані виплати слід вважати "майном" у значені цього положення, оскільки позивач отримав право на вказані суми виплат, яке було законодавчо передбачено та не заперечувалося відповідачем, отже, невиплата вказаних сум є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.
Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014 (за заявою №68385/10 та №71378/10), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
В даному випадку є підстави стверджувати про наявність "законних сподівань".
Водночас, суд зазначає, що друге речення першого пункту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності", яке дозволяє позбавити майна лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт зазначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію "законів" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.
Таким чином, суд вважає, що позивач мав "законні сподівання" отримати пенсію за період з 01.03.2017 по 31.12.2019, сума заборгованості відповідачем підтверджена у наданому відзиві, отже позовні вимоги про зобов'язання Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити заборгованість з пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2017 по 31.12.2019 у сумі 57195,85 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, щодо зобов'язання здійснити виплату пенсії разом з поточною пенсією одним платежем суд зазначає, що спосіб вчинення дій, які має виконати за рішенням суду суб'єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. У разі набрання чинності рішенням суду про зобов'язання сплатити недоплачену частину пенсії перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці. Отже, в задоволенні позову в цій частині належить відмовити.
Щодо вимог позивача, заявлених в порядку ст. 382 КАС України, відносно встановлення судового контролю суд зазначає, що в силу положень ч.1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зазначене є правом суду, а не обов'язком, водночас, позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, які б викликали у суду сумнів у тому, що відповідач може ухилятись від виконання судового рішення.
Таким чином, у даному випадку суд не знаходить підстав для застосування приписів ст. 382 КАС України щодо встановлення судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.
Щодо вимоги про негайно виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії позивача у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає таке.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.
Отже, зазначена вимога підлягає задоволенню у межах суми стягнення за один місяць.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 241-247, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити заборгованість з пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) за період з 01.03.2017 по 31.12.2019 у сумі 57195,85 грн (п'ятдесят сім тисяч сто дев'яносто п'ять гривень 85 копійок).
Рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) пенсії у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду.
Зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складений 05 березня 2020 року.
Суддя Білова О.В.