про закриття провадження у справі
Справа № 500/322/20
04 березня 2020 р.м.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі:
головуючої судді Дерех Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолія Івановича про визнання протиправною та скасування постанови,
В провадженні Тернопільського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолія Івановича про визнання протиправною та скасування постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 21.10.2019, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелихом Анатолієм Івановичем у виконавчому провадженні ВП №57933221.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаною постановою було передано стягувачу ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 607/1838/15-ц від 11.12.2018 що видав Тернопільський міськрайонний суд майно- каменеобробне обладнання у кількості 4 одиниць на загальну суму 248055,50 грн неправомірно, так як вказане майно належить не лише боржнику ОСОБА_3 , а й позивачці ОСОБА_1 , оскільки вказане майно, є спільною власністю подружжя. Просить врахувати, що приватний виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з'ясовувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами та чи мають право на користування даним майном інші особи, після чого вирішувати питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, чого в даному випадку приватним виконавцем зроблено не було. Тому вважає, що право ОСОБА_1 , як співвласника каменеобробного обладнання, підлягає захисту шляхом визнання постанови від 21 жовтня 2019, винесеної приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолієм Івановичем у виконавчому провадженні ВП № 57933221 протиправною та її скасування, просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 03.02.2020 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, з урахуванням особливостей, визначених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, КАС України).
На даний позов відповідачем подано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач вважає позовну заяву безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки законом України «Про виконавче провадження» не встановлено обов'язку виконавця виділяти частку майна боржника у майні, яке належить боржнику. Просить врахувати, що після відкриття виконавчого провадження, боржник ОСОБА_3 не подав виконавцю декларацію про доходи та майновий стан, у тому числі не надав інформацію про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, хоча належним чином був повідомлений про відкриття виконавчого провадження і знав про такий обов'язок. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Ухвалою суду від 13.02.2020 розгляд даної справи відкладено до 24.02.2020 о 12:00 год.
Ухвалою суду від 24.02.2020 розгляд даної справи відкладено до 04.03.2020 о 10:45 год.
Позивач та представник позивача в судове засідання не прибули, представник позивача подав до суду письмову заяву, в якій просив справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, позов просить задовольнити.
Відповідач в судове засідання не прибув, подав до суду письмову заяву, в якій просив розглянути справу без його участі в порядку письмового провадження, в задоволенні позову просив відмовити.
Враховуючи положення частини третьої ст.194, частини дев'ятої ст.205 та частини четвертої ст. 229 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду справи у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Судом встановлено, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолія Івановича від 21.10.2019 передано стягувачу ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 607/1838/15-ц від 11.12.2018, що видав Тернопільський міськрайонний суд, майно- каменеобробне обладнання у кількості 4 одиниць на загальну суму 248055,50 грн, що належить боржнику ОСОБА_3 .
Не погодившись з даною постановою, позивач ОСОБА_1 , не будучи стороною виконавчого провадження, звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з даним позовом.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
За змістом п. 8 ст.4 КАС України, позивач це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.
До адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням таким суб'єктом владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має і особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Тобто суд повинен з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило) майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.
Водночас, правовідносини у сфері оскарження рішень чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби регулюються у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404).
Частиною першою статті 14 Закону №1404 визначено, що учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Приписами ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
З матеріалів даної справи слідує, що 31.07.1982 зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про що складено актовий запис №827 та видано свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_1 . Після укладення шлюбу, дружині присвоєно прізвище ОСОБА_5 .
За час перебування у шлюбі ОСОБА_3 придбане камнеобробне обладнання на підставі Договору купівлі-продажу обладнання №19/09/11 від 25 жовтня 2011, укладеного з ПП № Контакт».
Як вбачається зі змісту позовної заяви у провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебуває цивільна справа № 604/27639/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно, яке постановою приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолія Івановича від 21.10.2019 передано стягувачу ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 607/1838/15-ц від 11.12.2018, що видав Тернопільський міськрайонний суд. Доказів прийняття судового рішення у даній цивільній справі суду не представлено.
Разом з тим, відповідно до частини третьої 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 Сімейного кодексу України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 372 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Сімейного кодексу України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
Тобто, суд вважає, що спірні правовідносини в даній справі зводяться загалом до спору між подружжям про визнання права власності у майні, що набуте за час шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Також, відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Системний аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
При цьому, участь у справі суб'єкта владних повноважень, саме по собі не свідчить про віднесення даного спору до юрисдикції адміністративного суду, оскільки визначальним при встановленні підсудності спору є його характер, а не суб'єктний склад.
Враховуючи обставини справи, підстави та мету звернення з даним позовом до суду, суд приходить до висновку, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки безпосередньо стосується майнових прав та інтересів ОСОБА_1 , за захистом яких вона звернулась до адміністративного суду, що в свою чергу, суперечить засадам адміністративного судочинства, а розгляд даного пору належить до юрисдикції загального суду за правилами цивільного судочинства.
Крім того, порушення державного виконавця, на які вказує позивач, не стосуються її прав та інтересів, оскільки вона не є стороною виконавчого провадження, а тому такі дії державного виконавця має право оскаржити боржник в даному виконавчому провадженні.
У п. 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Враховуючи вищенаведене, а також положення пункту 1 частини першої ст.238 КАС України, суд дійшов висновку, що провадження в даній справі слід закрити.
Керуючись статтями 238, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолія Івановича про визнання протиправною та скасування постанови.
Копію ухвали надіслати сторонам про справі.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даного спору відноситься до юрисдикції суду загальної юрисдицкії в порядку цивільного судочинства.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Повний текст ухвали складено та підписано 04 березня 2020 року.
Головуюча суддя Дерех Н.В.
копія вірна
Суддя Дерех Н.В.