Справа № 522/15212/19
Провадження № 2-з/522/140/20
про розгляд заяви про забезпечення позову
04 березня 2020 м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси, у складі:
головуючого судді Домусчі Л.В.,
за участю секретаря судового засідання - Вадуцкої В.І.,
розглянувши у підготовчому засіданні клопотання позивача про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє особисто та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання права власності на частку у майні та припинення права власності на частку у майні,
Представник позивачки ОСОБА_1 04.09.2019 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка діє особисто та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради.
Позовна заява надійшла до судді 05.09.2019 року.
Після усунення недоліків, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13.09.2019 було відкрито провадження по справі.
З 17.10.2019 року 28.01.2020 року матеріали цивільної справи перебували на розгляді в суді апеляційної інстанції за розглядом апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13.09.2019 року про відкриття провадження у справі.
Постановою Одеського апеляційного суду від 14.01.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення та ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13.09.2019 року залишено без змін.
Після повернення матеріалів цивільної справи до суду 1ї інстанції, підготовче засідання було призначено на 02.03.2020 року.
28.02.2020 року до суду надійшла заява від представника позивачки про заборону ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та будь-яким третім особам вселятися у квартиру АДРЕСА_1 та/або звертатися до відповідних органів із заявами про реєстрацію місця проживання, заявами про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини у квартирі АДРЕСА_1 .
Матеріали заяви суддя отримала 02.03.2020 року.
У підготовче засіданні 02.03.2020 року належним чином повідомлені сторони не з'явились, від представника позивачки та представника Органу опіки та піклування в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.
У відповідності до ч.1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Оскільки рішення ухвалене за відсутністю учасників справи, то датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).
Дослідивши матеріали справи, подану заяву, суд прийшов до висновку про задоволення заяви.
Відповідно до ч.1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ч.2 ст.150 ЦПК України позов забезпечується також забороною вчиняти певні дії.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному ст. 209 ЦПК, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Суд вбачає, що позивачка просить визнати за нею право власності на майно в цілому та в рахунок компенсації просить припинити її часткове право власності на інше майно, а саме, квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 садовий будинок АДРЕСА_4 ; земельну ділянку пл АДРЕСА_5 0.120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області за межами населених пунктів, яка надана для індивідуального садівництва.
Тобто, можна зробити висновок, що метою даного позову є визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Інші вимоги позивачки є похідними.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачка проживає та зареєстрована у квартирі АДРЕСА_3 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеса по справі №522/10591/14 від 18.08.2014, залишеним в силі вищими інстанціями було задоволено позов ОСОБА_1 та усунено перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 .
Із документів, доданих до позовної заяви та Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що тривають судові спори щодо виконання вищевказаного рішення, з чого суд приходить до висновку, що зазначене рішення суду не виконано, тобто, квартира АДРЕСА_1 перебуває у фактичному володінні відповідачки.
Отже, відповідачка на час розгляду даної справи є співвласником спірного майна.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 статті 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Дотримуючись принципів здійснення цивільного судочинства, враховуючи наявні у суду відомості про належність спірного майна, а також співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, спосіб захисту своїх порушених прав, обраний позивачем, зважаючи на те, що суд не вправі чинити перешкоди у користуванні спірним майном відповідачем як власником цього майна, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст.149, 150-153, 187-192, 260, 261, 353 ЦПК України, суд,
У задоволенні заяви адвоката позивача - Зауліної О.Г. про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали суду складено 04.03.2020 року.
Суддя Домусчі Л.В.