Справа № 502/1998/19
06 березня 2020 року м. Кілія
Кілійський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Балана М.В.,
з участю секретаря судового засідання Урсул Г.К.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження
за наявними у справі матеріалами
цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2
про
зменшення розміру аліментів на неповнолітню дитину,
01.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Кілійського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 з вимогою зменшення розмір аліментів, які стягуються з відповідача на підставі рішення Кілійського районного суду Одеської області від 30.07.2019 року, справа №502/2135/18, на користь відповідача на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 3000 гривень на 1500 гривень на дитину щомісячно.
Позивач свої вимоги мотивує тим, що рішенням Кілійського районного суду від 30.07.2019 року, справа № 502/2135/18 збільшено розмір аліментів, що стягуються з позивача на користь відповідача на підставі рішення Кілійського районного суду від 03.11.2011 року по цивільній справі № 2-3013/11 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з твердої грошової суми в розмірі 500,00 гривень на 3000 гривень, з дня набрання рішення законної сили і до досягнення повноліття. Через відсутність будь-яких вакансій по місцю проживання на даний час позивач ніде не працює, тому має нерегулярний мінливий дохід, допомогу по безробіттю не отримує, не має власного житла, рухомого майна та грошових накопичень. Теперішнє становище позивача робить непосильною сплату аліментів у визначеному судом розмірі, тому вважає, що справедливим та прийнятним для нього та його дитини буде рішення суду про стягнення з нього аліментів на утримання дитини у розмірі 1500 гривень.
Ухвалою судді від 28.10.2019 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів та призначено розгляд у порядку спрощеного позовного провадження, про що повідомлені сторони.
02.12.2019 року від відповідача ОСОБА_2 на адресу Кілійського районного суду Одеської області надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач з позовними вимогами не погоджується категорично. Зазначила, що підставою для зміни розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей відповідно до ст..192 Сімейного кодексу України є зміна матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров?я когось із них та і інших випадках, передбачених цим Кодексом. Позивач обґрунтовує свій позов тим, що у нього теперішнє матеріальне становище робить непосильною сплату аліментів, але у відповідності до ст. 81 ЦПК України не надав ніяких доказів свого твердження. Позивач не ураховує ціни електропостачання та вугілля, одяг, гуртки та інші витрати на дитину. При сплаті 1500,00 гривень позивачем, не ураховується рівність щодо утримання дитини. Як відомо відповідачу інших малолітніх та неповнолітніх дітей та непрацездатних батьків у позивача не має. Також, позивачем не доведено, що він отримує нерегулярний, мінливий дохід. Відповідач зазначила, що на скільки їй відомо, позивач їздить на заробітки за кордон. З урахування викладеного відповідач вважає за доцільне залишити розмір стягуваних з відповідача аліментів у розмірі 3000,00 гривень.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справи в порядку спрощеного провадження за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Як зазначено у ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши надані письмові докази та розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог судом достовірно встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини:
На підставі рішення Кілійського районного суду Одеської області від 30.07.2019 року (справа №502/2135/18) збільшено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на підставі рішення Кілійського районного суду Одеської області від 03.11.2011 року по цивільній справі № 2-3013/11 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з твердої грошової суми у розмірі 500,00 гривень на 3000 гривен, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішення законної сили до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З довідки про склад сім?ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої Плоско-Забузької сільською радою Вільшанського району Кіровоградської області 19.09.2019 року за № 334, вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та до складу сім?ї входять: ОСОБА_4 -мати, ОСОБА_5 брат, ОСОБА_6 - брат.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини - батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов'язок виховувати та розвивати дитину - найважливіший обов'язок матері і батька.
Ст.3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Згідно із ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Ст.51 Конституції України та ст.180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч.1 ст.192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У ст.192 Сімейного кодексу України закріплено вичерпний перелік обставин, які можуть бути підставою для зміни розміру аліментів.
Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Отже, враховуючи зміст ст. ст. 181, 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. У зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів, але ці обставини підлягають доказуванню.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 липня 2019 року, справа № 415/4386/16-ц, провадження № 61-21056св18.
Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази надаються сторонами по справі і не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
З досліджених в судовому засідання доказів суд приходить до наступного висновку, позивачем не додано жодного доказу значного погіршення його матеріального, сімейного становища, погіршення його здоров?я, або доказів значного поліпшення матеріального становища відповідача, також враховуючи, що 30.07.2019 року, при винесенні рішення суду про збільшення розміру аліментів з 500 гривень на 3000 гривень, позивач не заперечував проти задоволення позовних вимог саме на таку суму, погодився з нею, таким чином суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та відмовляє у їх задоволені.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 180-183, 192 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 12,13,18,81, 141, 263-265, 274 ЦПК України, суд,
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на неповнолітню дитину - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Одеського апеляційного суду.
Суддя Кілійського районного суду М. В. Балан