28 лютого 2020 року Справа № 926/2495/19
м. Чернівці
Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гурина М.О., за участю помічника судді (за дорученням судді) Лунгул І.О., розглянув справу
за позовом Акціонерного товариства "Чернівціобленерго", м. Чернівці
до Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, м. Чернівці
про зобов'язання вчинити певні дії
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1
Представники:
від позивача - Прокопець Б.М., довіреність № 394 від 03.02.2020 року;
від відповідача - Ткач В.Д., довіреність № 30/32-576 від 27.02.2020;
від третьої особи - ОСОБА_1
Акціонерне товариство "Чернівціобленерго" (АТ "Чернівціобленерго") звернулося з позовом до Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича (ЧНУ ім. Ю. Федьковича) про зобов'язання вчинити певні дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 06.03.2013 року між ним та споживачем ОСОБА_1 було укладено договір № 371021 про постачання електричної енергії. Власником електричних мереж через які здійснювалося постачання електричної енергії споживачу ОСОБА_1 є Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, тому 03.02.2012 року було укладено договір № 869/3/СВМ про спільне використання технологічних електричних мереж між АТ "Чернівціобленерго" та ЧНУ ім. Ю. Федьковича. В 2013 році ОСОБА_1 з невідомих підстав відключено від електропостачання, тому він 06.02.2019 року звернувся з заявою № 95 про відновлення електропостачання. З огляду на вищевказані обставини, позивач просить зобов'язати ЧНУ ім. Ю. Федьковича забезпечити технічну можливість передачі електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точку приєднання громадянина ОСОБА_1 шляхом відновлення передачі електричної енергії .
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 11.11.2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче судове засідання на 28.11.2019 року, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 .
19.11.2019 року на адресу суду надійшли письмові пояснення третьої особи, в яких він вказує, що позов вважає обґрунтованим, проте зазначає, що в позовних вимогах не вказано розміру потужності електричної енергії, яка була передбачена договором № 181/12 від 03.12.1999 року, а саме 40кВТ.
28.11.2019 року відповідач через відділ документального забезпечення та аналітичної роботи суду надав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з необхідністю додаткового дослідження матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 28.11.2019 року відкладено підготовче судове засідання на 11.12.2019 року.
04.12.2019 року на адресу суду надійшло клопотання від третьої особи про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 11.12.2019 року відкладено підготовче засідання на 13.01.2020 року, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.
У підготовчому судовому засіданні 13.01.2020 року представник відповідач надав заяву про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
У підготовчих судових засіданнях 13.01.2020 року та 20.01.2020 року оголошувалась перерва, востаннє на 04.02.2020 року.
04.02.2020 року представником відповідача через відділ документального забезпечення та аналітичної роботи суду надано клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
У судовому засіданні 04.02.2020 року третя особа ОСОБА_1 надав додаткові докази, які просив долучити до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 04.02.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 19.02.2020 року.
У судовому засіданні 19.02.2020 року оголошувалась перерва до 28.02.2020 року.
На день розгляду справи 28.02.2020 року, представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягала на задоволенні позовних вимог з підстав зазначених у позовній заяві. Представник відповідача просила у задоволенні позовних вимог відмовити. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Чернівецької області,
Згідно наявної у справі інформації про юридичну особу, а саме копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань новою назвою ПАТ “Енергопостачальна компанія “Чернівціобленерго” є Акціонерне товариство “Чернівціобленерго”.
Позивач у грудні місяці 1999 року розробив робочий проект на силовий ввід в будівлю в місті Чернівці по вулиці Рівненській, 18 та видав технічні умови на електропостачання № 20-232/3026 від 03.12.1999 року потужністю 40 кВТ.
22.02.2000 року Міністерство енергетики ВЕО «Вінницяенерго» Чернівецьке ОПЕМ надало дозвіл № 181/12 на підключення за однолінійною схемою: РУ 0,4 кВ ТП-12 «Держуніверситет» - житловий будинок за адресою вул АДРЕСА_1 .
В даному дозволі вказано, що додатково потрібно оформити доповнення № 5 до договору і приймально-здавальний акт по електролічильнику та присвоєно особистий рахунок № 371021.
Крім того, в матеріалах справи наявне погодження № 12-21/1751 від 29.12.1999 року, в якому зазначається, що Чернівецький держуніверситет не заперечує про підключення від РП-12 п. ОСОБА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , згідно технічних умов № 20-232/3026 від 03.12.1999 року виданих ЧОПЕМ.
На підставі вищевказаних документів АТ «Чернівціобленерго» просить зобов'язати ЧНУ ім. Ю. Федьковича забезпечити технічну можливість передачі електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точку приєднання громадянина ОСОБА_1 шляхом відновлення передачі електричної енергії власними технологічними електричними мережами.
Проте в матеріалах справи відсутній договір про користування електричною енергією укладений між АТ «Чернівціобленерго» (станом на 1999 рік ВАТ «ЕК'Чернівціобленерго») та ОСОБА_1 та додатки до нього, які б дали можливість встановити, дозвільну потужність, яку позивач постачав споживачеві ( ОСОБА_1 ), межу розподілу електричних мереж та інші умови на підставі яких позивач постачав електричну енергію даному споживачу - за адресою АДРЕСА_1 .
Крім того, у відповідності до пункту 1.2. Правил користування електричною енергією затверджених Постановою НКРЕКП від 31.07.1996 року № 28 чинних на момент виникнення правовідносин (далі - ПКЕЕ) договір про технічне забезпечення електропостачання споживача - домовленість двох сторін (споживач та електропередавальна організація або основний споживач), яка є документом певної форми, що встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час технічного забезпечення постачання електричної енергії.
Згідно пункту 5.8. ПКЕЕ споживач, електроустановки якого приєднані до мереж електропередавальної організації, яка не є постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, має укласти з електропередавальною організацією договір про технічне забезпечення електропостачання.
Пунктом 10.2. ПКЕЕ визначено обов'язки споживача серед яких: споживач електричної енергії зобов'язаний користуватися електричною енергією виключно на підставі договору (договорів); у разі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією, укласти з останньою договір про спільне використання технологічних електричних мереж та у передбачених цими Правилами випадках договори про технічне забезпечення електропостачання споживача із суб'єктами господарювання та організаціями, електроустановки яких приєднані до цих технологічних електричних мереж.
Отже, між відповідачем та третьою особою мав бути укладений договір про технічне забезпечення електропостачання.
Проте, в матеріалах справи відсутні відомості про існування договірних правовідносин між ЧНУ ім. Ю. Федьковича та ОСОБА_1 , як субспоживачем електричної енергії.
Також в матеріалах справи відсутній договір про спільне використання технологічних електричних мереж укладений між ЧНУ ім. Ю. Федьковича та АТ «Чернівціобленерго» з 1999 року (погодження на підключення № 12-21/1751 від 29.12.1999) до 2012 року, який електропередавальна організація зобов'язана була укласти з відповідним власником технологічних електричних мереж у відповідності до пункту 5.15 ПКЕЕ чинних на момент виникнення правовідносин, в додатку «Однолінійна схема» якого мали б відображатись субспоживачі, які підключені до РП-12.
Жодна з сторін, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 , не підтвердили та не спростували наявність вищевказаних договорів між сторонами та третьою особою про: користування електричною енергією, технічне забезпечення електропостачання, спільне використання технологічних електричних мереж, які повинні були укладатись в період 1999-2000 років, належно засвідчених копій сторонами та третьою особою не надано, до матеріалів справи не долучено.
Суд звертає увагу, що сторонами не заперечується факт, що електропостачання до житлового будинку по АДРЕСА_1 здійснювалося через розподільчий пристрій РП-12, проте встановити умови на яких здійснювалося дане постачання, термін дії договорів, факт відмови від договорів чи їх розірвання неможливо з огляду на відсутність даних доказів в матеріалах справи.
Натомість, позивачем долучено до матеріалів позовної заяви договір № 371021 від 06.03.2013 року про користування електричною енергією, який укладено між ПАТ «ЕК'Чернівціобленерго» та ОСОБА_1 .
Номер вищевказаного договору від 06.03.2013 року, а саме: № 371021, збігається з номером особового рахунку присвоєного споживачу згідно дозволу на підключення № 181/12 від 22.02.2000 року.
Згідно пункту 1 договору № 371021 за цим договором постачальник бере на себе зобов'язання надійно постачати споживачеві електричну енергію, як різновид товарної продукції, в необхідних йому обсягах відповідно до потужності 5кВт електроустановок споживача з гарантованим рівнем надійності, безпеки та якості, а споживач зобов'язується оплачувати одержану електричну енергію за обумовленими тарифами (цінами) у терміни передбачені цим договором.
В додатку № 1 та довідниковій інформації визначено, що межа розподілу електромереж між постачальником та власником будинку по обслуговуванню внутрішньобудинкових електромереж визначається на ізоляторах опори.
Проте, технічні характеристики (точка підключення, спосіб підключення, потужність) щодо підключення по вказаному Договору відмінні від технічних характеристик, що визначені Технічними умовами на електропостачання від 03.12.1999 року №20-232/3026, робочим проектом (замовлення №9912-95) від грудня 1999 року та дозволом №181/12 від 22.02.2000 року.
Крім того, судом встановлено, що вищевказаний договір № 371021 від 06.03.2013 року про користування електричною енергією укладений між ПАТ «ЕК» Чернівціобленерго» та ОСОБА_1 не може бути підставою для відновлення передачі електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точку приєднання громадянина ОСОБА_1 з посиланням на порушення умов договору про спільне використання технологічних електричних мереж № 869/3/СВМ від 03.02.2012 року (переукладено 17.10.2012 року), що укладений між ПАТ «ЕК» Чернівціобленерго» Чернівецький РЕМ та ЧНУ ім. Ю. Федьковича, оскільки, пунктом 1.1. договору №869/3/СВМ визначено, що власник мереж зобов'язується забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок користувача або інших суб'єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує користувач, а користувач своєчасно сплачувати вартість послуг власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього договору.
Пунктом 1.2. договору № 869/3/СВМ визначено, що передача електричної енергії забезпечується відповідно до додатка «однолінійна схема», наданого власником мереж з обов'язковим зазначенням місць встановлення, типів, марки обладнання, довжини ліній, які задіяні в передачі електричної енергії.
Власник мереж забезпечує передачу електричної енергії до межі балансової належності належних йому електричних мереж, визначених додатком «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін».
Відповідно до пункту 10.4. договір № 869/3/СВМ набирає чинності з дня його підписання і вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
У пункті 10.5 договору № 869/3/СВМ вказано про додатки, які є невід'ємними його частинами, серед яких і додаток «Однолінійна схема», у відповідності до якої згідно пункту 1.2. Договору № 869/3/СВМ і забезпечується передача (транзит) електроенергії.
Згідно додатка № 1 до договору № 869/3/СВМ арк. 5,6 однолінійна схема ТП-12 електрогосподарства власника електричних мереж субспоживачами є: Український мобільний зв'язок (договір №244/3) та «Київстар Дж.См» з точками підключення Тс9 та Тс10 до РП-12, що належить ЧНУ ім. Ю. Федьковича.
Тобто, станом на 2012 рік субспоживач ОСОБА_1 , в однолінійній схемі РП-12 до договору № 869/3/СВМ відсутній.
Отже, вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача виконати умови договору про спільне використання технологічних мереж № 869/3/СВМ не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на те, що субспоживач ОСОБА_1 в додатку № 1 до договору про спільне використання технологічних мереж № 869/3/СВМ від 17.10.2012 року відсутній.
Таким чином, укладений між позивачем та відповідачем договір про спільне використання технологічних електричних мереж №869/3/СВМ від 17.10.2012 року є підставою виникнення між сторонами господарських правовідносин з транзиту електричної енергії.
При цьому, умови договору в частині транзиту електричної енергії, що визначені в додатку № 1 до договору про спільне використання технологічних мереж № 869/3/СВМ від 17.10.2012 року сторонами виконуються належним чином.
Частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.
Так, в силу статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінюючи подані сторонами докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи вищенаведені обставини справи, суд вважає що позовні вимоги позивача є безпідставними, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Серявін та інші проти України” (Заява № 4909/04) вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Стосовно інших доводів та висновків, суд вважає, що на такі не слід давати детальної відповіді, з урахуванням мотивів, за яких суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати залишити за позивачем.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 129, 220, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Суддя М.О. Гурин
Повне судове рішення складено 06.03.2020 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Львівського апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.