79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
05.03.2020 справа № 914/41/20
За позовом Фізичної особи - підприємця Дмитраха Олега Львовича, м. Трускавець, Львівська область
до відповідача: Комунального підприємства “Комбінат міського господарства”, м. Дрогобич, Львівська область
про: стягнення боргу в розмірі 130 837,05 грн
Суддя У.І.Ділай
Секретар О. Старостенко
За участі представників сторін:
Від позивача: Л.В. Івашків - адвокат
Від відповідача: не з'явився
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи - підприємця Дмитраха Олега Львовича, до відповідача: Комунального підприємства “Комбінат міського господарства” про стягнення боргу в розмірі 130 837,05 грн.
Ухвалою суду від 13.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі та призначено судове засідання на 30.01.2020.
Ухвалою суду від 30.01.2020 розгляд справи відкладено на 11.02.2020.
Ухвалою від 11.02.2020 в задоволенні клопотання КП “Комбінат міського господарства” про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено та розгляд справи відкладено на 03.03.2020.
У судовому засіданні 03.03.2020 оголошено перерву до 05.03.2020.
04.03.2020 представник відповідача до суду подав письмові пояснення та клопотання про відмову у задоволенні вимог позивача про відшкодування його витрат на правничу допомогу.
Представник позивача в судовому засіданні 05.03.2020 підтримав позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи. Також представник позивача повідомив, що права, інтереси та (або) обов'язки інших осіб за обставинами цього спору не порушені.
Відповідач в судове засідання 05.03.2020 явку повноважного представника не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи
В процесі розгляду матеріалів справи суд -
встановив:
10.05.2018 між сторонами укладено договір поставки ДК 021:2015 - 14210000-6 Гравій, пісок, щебінь і наповнювачі (Лот 1 - відсів гравійних фракцій 0-5).
Також 10.05.2018 між сторонами укладено договір поставки ДК021:2015 - 14210000-6 Гравій, пісок, щебінь і наповнювачі (Лот 2 - гравій для будівельних робіт).
Дані договори укладались на підставі проведеного тендеру.
Відповідно до п. 1.1 вказаних договорів, позивач зобов'язався поставити товари, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити такі товари.
За умовами даних договорів товар відвантажується за договірними цінами, які остаточно узгоджуються та вказуються сторонами у видатковій накладній.
Відповідно до пункту 4.2. спірних договорів оплата здійснюється з відстроченням платежу на 30 календарних днів.
По договору (Лот 1 - відсів гравійних фракцій 0-5) від 10.05.2018 в період з 10 травня 2018 року по 22 червня 2018 року позивач поставив товару на загальну суму 50849.42 грн, що підтверджується підписаними сторонами Видатковими накладними № РН-0000210 від 20.06.2018 та №РН-0000201 від 22.06.2018, копії яких долучені до матеріалів справи (оригінали оглянуто судом).
За твердженням позивача КП «Комбінат міського господарства» не сплатило за отриманий товар, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 50 849,42 грн.
По Договору (Лот 2 - гравій для будівельних робіт) від 10.05.2018, в період з 10 травня 2018 року по 23 липня 2018 року позивач поставив товару на загальну суму 63 360,00грн, що підтверджується підписаною сторонами Видатковою накладною № РН-0000263 від 23.07.2018, копія якої долучено до матеріалів справи (оригінали оглянуто судом). Однак КП «Комбінат міського господарства» не сплатило за отриманий товар, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 63 360,00 грн.
Відповідач факту поставки йому позивачем товару за Договорами за переліченими доказами не заперечив та не спростував належними і допустимими доказами. Відповідач не оспорює факту їх скріплення печаткою підприємства. Перелічені накладні були скріплені печаткою відповідача без жодних зауважень. В кожній накладній міститься відсилання до Договорів. Наявність печатки на спірному договорі є свідченням скріплення не підпису особи, а самого документу.
При цьому позивач звернув увагу, що якщо накладні підписані не уповноваженою відповідачем особою, відповідач не повернув товару та не надав жодних зауважень щодо поставок, відтак такі були схвалені КП «КМГ». Крім цього, позивач зазначив, що відобразив спірну господарську операцію в податковому обліку, що підтверджується податковими накладними. Відповідачем було відшкодовано собі ПДВ за отриманий від ФОП Дмитрах О.Л. товар.
Як повідомив ФОП Дмитрах О.Л. станом на сьогоднішній день відповідач жодного разу не звертався до позивача, з вимогами надати будь-які документи, чи з відмовою оплачувати за поставлений товар у зв'язку з відсутністю документації.
Стосовно підписання видаткових накладних невідомою особою поязивач пояснив, що такі підписані заступником директора КП «КМГ». Суда Володимиром Станіславовичем, хоча на х накладних не вказано прізвища та посади підписанта. Позивач долучив до матеріалів справи копію наказу №29/06-1-ОА від 29.06.2018 про надання права першого підпису Суді В.С. та розпорядження Дрогобицької міської ради №539-к від 27.06.2018, яким передбачено, що на час відсутності А.Янів виконання обов'язків покладається на заступника директора Суду Володимира Станіславовича.
В порядку досудового врегулювання спору 06.05.2019 позивач надсилав відповідачу Претензії з вимогою повністю оплатити вартість поставленого Товару за Договорами поставки від 10.05.2018 (Лот 1 та Лот2), а також підписати надіслані Акти звірки взаєморозрахунків. Проте КП «Комбінат міського господарства» не виконало вимог, надавши відповідь, що у зв'язку з зміною керівника на даний час буде проводитись перевірка наявності боргу перед позивачем, та у випадку її наявності борг буде погашений у найкоротший термін.
09.12.2019 позивач повторно звернувся до КП «КМГ» з претензіями про сплату заборгованості, які залишені без відповіді та задоволення.
Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав договірних зобов'язань щодо своєчасної сплати вартості поставленого товару. Відтак, ФОП Дмитрах О.Л. подав до Господарського суду Львівської області позовну заяву про стягнення з відповідача 114209,42 грн основного боргу.
Крім того, керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач нарахував 4735,82 грн 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та 11921,81грн інфляційних втрат.
Відповідач заперечив проти позову, зазначивши таке.
Видаткові накладні, на які покликається відповідач як на підставу для стягнення заборгованості, скріплені підписом невідомої особи, яка ніби-то отримала товар. Будь-які інші документи, які б засвідчували факт здійснення поставки товару на користь відповідача або уповноваження невідомої особи на отримання товару від імені відповідача, позивачам не представлено.
Згідно п. 4.4. даного Договору усі платіжні документи за Договором оформляються з дотриманням вимог законодавства. Постачальник надає Замовнику рахунок, товаротранспортну накладну та видаткову накладну в день поставки відповідної партії Товару.
Відповідно до п. 4.5. Договору до рахунку додаються: товаро-транспортна накладна та видаткова накладна.
Також у пункті 5.3. Договору передбачено, що Товар має супроводжуватися документами, що підтверджують їх походження, безпечність і якість, відповідність вимогам державних стандартів, санітарно-гігієнічним вимогам. Такий документ повинен бути діючим з урахуванням терміну реалізації Товару.
Додатково у технічній специфікації (Додаток № 1 до договору) сторонами погоджено, що разом з поставленим товаром постачальник зобов'язаний надати замовнику сертифікат відповідності або сертифікат якості або посвідчення про якість на товар чи інший документ, який підтверджує якість та відповідність продукції, чинний на момент постачання товару.
За твердженням відповідача, всупереч викладеним умовам договору, позивачем не надано відповідачу ні рахунку на оплату товару, ні товаро-транспортних накладних, ні документів про якість товару, що згідно із п.п. 6.2.4. Договору є безумовною підставою для відмови відповідача від оплати за поставлений товар.
На думку відповідача, на даний час відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості згідно договорів від 10.05.2018.
Також відповідач звернув увагу на умови підпункту 6.2.4. Договорів передбачене право Замовника (відповідача) повернути рахунок Постачальнику без здійснення оплати в разі неналежного оформлення документів: рахунку, товаро-транспортної накладної, видаткової накладної (відсутність печатки, підписів тощо). Вказане право Замовника кореспондується з обов'язком Постачальника належним чином оформити дані документи (гі.п. 6.3.3. Договору).
Таким чином, відсутність та непередання відповідачу таких документів, як рахунків, товаро-транспортних накладних, надає право відповідачу відмовитись від здійснення оплати за товар до моменту отримання належним чином оформлених первинних документів. З огляду на це, до відповідача не можуть бути застосовані жодні санкції за порушення виконання зобов'язань щодо оплати за товар.
Щодо вимоги про стягнення 10000,00 грн фактично понесених витрат на правничу допомогу та 5000,00 грн прогнозованих витрат на надання правничої допомоги відповідач зазначив таке.
Заявлені витрати є неспівмірними із складністю цієї справи (стягнення заборгованості за поставлений товар), наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка позовної заяви з переліком додатків на 3-х аркушах (при цьому зміст позовної заяви дублює зміст попередньо підготовлених претензій), підготовка розрахунків на 3-х аркушах не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи), не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також те, що їх стягнення з відповідача становить для нього надмірний тягар, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Розмір таких витрат позивача, на думку відповідача, не може перевищувати 2500,00 грн з урахуванням кількості витраченого часу адвоката.
Більше того, за твердженням відповідача позивачем не доведено належними доказами факту надання послуг у повному обсязі. Зокрема, як вбачається з поданої позивачем позовної заяви з розрахунками інфляційних втрат та 3 % річних, останні складені 26.12.2019 (однак згідно представленого адвокатом акту № 1-06/04/19 від 23.12.2019 прийому-передачі наданої правової допомоги такі послуги були надані ще раніше - 23.12.2019). При цьому складення адвокатом позовної заяви і розрахунків 23.12.2019 є неможливим з огляду на те, що усі розрахунки проведені по кількості днів станом на 26.12.2019, а не 23.12.2019. Відтак просить відмовити позивачу у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, обґрунтованість здійснення яких позивачем не доведено.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір поставки ДК 021:2015 - 14210000-6 Гравій, пісок, щебінь і наповнювачі (Лот 1 - відсів гравійних фракцій 0-5) від 10.05.2018 та договір поставки ДК021:2015 - 14210000-6 Гравій, пісок, щебінь і наповнювачі (Лот 2 - гравій для будівельних робіт)від 10.05.2018, у зв'язку із чим набули взаємних прав і обов'язків.
За договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Позивач свої зобов'язання щодо передачі товару за спірним договором виконав повністю, що підтверджується копіями видаткових накладних, долучених до матеріалів справи (оригінали оглянуто судом).
Відповідач оплату за поставлений товар не здійснив, в результаті утворилась заборгованість в розмірі в сумі 114209,42 грн.
Покликання відповідача про неналежне виконання взятих зобовязань в частині ненадання товарно-транспортних накладних, відтак покупець має право затримати оплату за товар судом відхиляються з огляду на таке
Підписання відповідачем видаткових накладних № РН-0000210 від 20.06.2018, №РН-0000201 від 22.06.2018 та № РН-0000263 від 23.07.2018 без зауважень, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Оскільки відповідач не заперечує проти автентичності відтиску печатки, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача, суд вважає доведеним факт поставки товару відповідачу, що відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі №910/23585/16.
Крім того, Господарський суд Львівської області звертає увагу на правову позицію викладену в постанові Верховного суду від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, в якій зазначено, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15.
Щодо покликань відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду викладену в постановах від 11.09.2018 у справі №804/4787/16 та від 24.05.2019 у справі №826/7423/16, відповідно до якої аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.
Отже, відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Тому відсутність в матеріалах справи товарно-транспортних накладних, не може бути підставою для спростування факту здійснення господарських операцій між сторонами, враховуючи, що предметом укладених Договорів є саме поставка товару, а не транспортні послуги.
Відповідач про дійсність отримання товару та проти наявності заборгованості не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.
При цьому відповідач також не подав доказів про не включення операцій до податкового кредиту за спірними правовідносинами.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.
Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати заборгованості за поставлений товар у розмірі 114209,42 грн.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми інфляційних втрат, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що вимога про стягнення 11921,81грн інфляційних втрат - підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 4735,82 грн 3% річних судом встановлено, що позивачем допущені помилки у нарахуванні суми, що підлягає до стягнення. Так, за розрахунком суду з відповідачів підлягає до стягнення 4574,38грн 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Стосовно вимоги про стягнення 10000,00грн витрат на правову допомогу та 5000,00 грн прогнозованих витрат на надання правничої допомоги суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ст. 126 ГПК України).
За приписами ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як зазначалось вище, частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Відповідач заперечив проти поданої заяви та просив відмовити в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 10000,00 грн фактично понесених витрат на правничу допомогу та 5000,00 грн прогнозованих витрат на надання правничої допомоги.
Відшкодування витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”).
Відповідно до статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Конституційний Суд України своїм рішенням від 16.11.2000 № 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника, зазначив, що право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги, а суб'єктами надання правової допомоги в нашій державі є:
-державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо);
-адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (частина друга статті 59 Конституції України);
-суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;
-об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (частина перша статті 36 Конституції України).
Верховний Суд звертає увагу на правову позицію Конституційного Суду України, висловлену у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі про правову допомогу. Як вказав Конституційний Суд України, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.
Таким чином, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, термін «правова допомога» має тлумачитися якнайкраще і охоплювати будь-яку діяльність, спрямовану на реалізацію правових норм в інтересах тієї чи іншої особи.
Отже, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, правова допомога - це юридичні (правові) послуги, а адвокатура є лише одним з суб'єктів, що надають в Україні правничу професійну допомогу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, прийняття Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, пункті 268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, заява N 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Склад і розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Правову позицію щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України Верховний Суд, висловив, зокрема, у постановах від 03.05.2019 у справі № 910/10911/18, від 14.05.2019 у справі № 922/576/18, від 29.05.2019 у справі № 910/10483/18, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 25.06.2019 № 916/1340/18.
Позивач долучив до матеріалів справи договір №6/04 про надання правової допомоги від 24.04.2019, платіжне доручення №802 від 23.12.2019 про сплату 10000,00грн гонорару та акт №1-06/04/19 прийому - передачі наданої правової допомоги у квітні-грудня 2019 року від 23.12.2019.
Відповідно до ч. 6 ст. 129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Перевіривши зміст виконаних робіт та їх обсяг, включених в розрахунок вартості гонорару, зважаючи на заперечення відповідача, Господарський суд Львівської області приходить до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг (консультації щодо перспектив та ризиків пов'язаних із зверненням до суду, претензійна робота, підготовка позовної заяви, розрахунок позовних вимог та формування пакету документів) та виконаних робіт й предметом позову, а відтак, суд вважає, що розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката у цьому випадку має бути зменшений до 8000,00 грн.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судовий збір покладається на останнього пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задоволити частково.
2.Стягнути з Комунального підприємства “Комбінат міського господарства” (82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 15, ідентифікаційний код 32300054) на користь Фізичної особи - підприємця Дмитраха Олега Львовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 114 209,42 грн основного боргу, 11921,81грн інфляційних втрат, 4574,38грн 3% річних, 8000,00грн витрат на правову допомогу та 1918,64грн судового збору.
3.В задоволенні 161,44грн 3% річних відмовити.
4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 06.03.2020.
Суддя Ділай У.І.