Рішення від 03.03.2020 по справі 904/6000/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2020м. ДніпроСправа № 904/6000/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. за участю секретаря судового засідання Вязовської К.В., розглянувши справу

за позовом Антимонопольного комітету України, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс логістик Центр", м. Дніпро

про стягнення штрафу та пені в розмірі 12 173 216,00 грн.

Представники:

Від позивача Оніщенко В.М. - представник

Від позивача Чередниченко А.В. - представник

Від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Антимонопольний комітет України звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс логістик Центр" про стягнення штрафу та пені в розмірі 12 173 216,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції.

Ухвалою суду від 20.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.01.2020.

Ухвалою від 21.01.2020 підготовче засідання відкладено на 17.02.2019.

Ухвалою від 17.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 03.03.2020.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач в жодне судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Ухвала суду, направлена на адресу відповідача, повернулась на адресу суду з відміткою поштової установи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв'язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49044, м. Дніпро, вул. Шевченка, 53, на яку і направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвал суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 03.03.2020 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд встановив.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ:

Предметом доказування у даній справі є встановлення факту порушенням відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції та правомірності нарахування позивачем штрафу та пені за порушення відповідачем антимонопольного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.04.2019 Антимонопольним комітетом України (далі - позивач) у справі № 20-26.13/267-16 прийнято рішення №200-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", згідно з яким визнано, що:

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Логістик Центр" (далі - відповідач) вчинило порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Міністерством оборони України на закупівлю послуг із забезпечення харчування за контрактом у Житомирській, Чернігівській, Полтавській, Сумській та Черкаській областях за допомогою системи електронних закупівель "Prozorro" (ідентифікатор закупівлі в системі: UA-2016-02-22-000319-b).

За зазначене порушення, на відповідача накладено штраф у розмірі 1 521 652грн.

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Логістик Центр" вчинило порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Міністерством оборони України на закупівлю послуг із забезпечення харчування за контрактом у Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Волинській областях за допомогою системи електронних закупівель "Prozorro" (ідентифікатор закупівлі в системі: UA-2016-02-22-000316-b).

За зазначене порушення, на відповідача накладено штраф у розмірі 1 521 652 грн.

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Логістик Центр" вчинило порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Міністерством оборони України на закупівлю послуг із забезпечення харчування за контрактом у Харківській, Донецькій та Луганській областях за допомогою системи електронних закупівель "Prozorro" (ідентифікатор закупівлі в системі: UA-2016-02-22-000310-b).

За зазначене порушення, на відповідача накладено штраф у розмірі 1 521 652 грн.

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Логістик Центр" вчинило порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Міністерством оборони України на закупівлю послуг із забезпечення харчування за контрактом у Дніпропетровській та Запорізькій областях за допомогою системи електронних закупівель "Prozorro" (ідентифікатор закупівлі в системі: UA-2016-02-22-000309-b).

За зазначене порушення, на відповідача накладено штраф у розмірі 1 521 652 грн.

Загальна сума штрафу складає 6 086 608 грн.

У вказаному рішенні зазначено, що відповідно до частини 3 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Зокрема, відповідачу також роз'яснено, що відповідно до частини 8 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати відповідно до Антимонопольного комітету України документи, що підтверджують сплату штрафу.

У рішенні Антимонопольного комітету також зазначено, що рішення може бути оскаржено повністю або частково до Господарського суду м. Києва у двомісячний строк з дня його одержання.

Позивач листом від 02.05.2019 № 143-26.13/08-5697 направив на адресу відповідача рішення від 04.04.2019 № 200-р про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу (а.с. 93).

Зазначений лис повернуто із відміткою Укрпошти на поштовому конверті (а.с. 94).

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення органів Комітету до ч. 1 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення органів Комітету надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб. У разі, якщо вручити рішення немає можливості, рішення органів комітету вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України "Урядовий кур'єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем приживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).

Інформацію про прийняте Рішення № 200-р оприлюднене в офіційному друкованому органі центральних органів виконавчої влади України "Урядовий кур'єр" від 20.07.2019 № 137 (6500) (а.с. 95-97).

Таким чином, Рішення №200-р вважається врученим відповідачу 30.07.2019.

Відповідачем рішення Антимонопольного комітету України від 04.04.2019 № 200-р у встановлений двомісячний строк не оскаржувалось.

Відповідно до частини 8 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати відповідно до Антимонопольного комітету України або його територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу.

Станом на час звернення позивача до господарського суду, відповідач доказів сплати штрафу не надав.

Згідно з частиною 3 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Таким чином, позивач вважає, що строк сплати штрафу, накладеного на відповідача рішенням Антимонопольного комітету України від 04.04.2019, закінчився 30.09.2019.

Відповідно до частини 5 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Позивач посилається на те, що відповідач в установлений строк не сплатив штраф, накладений рішенням Антимонопольного комітету України від 04.04.2019, документів, що підтверджують сплату штрафу до Антимонопольного комітету України не надіслав, а тому позивач звернувся до господарського суду із позовом про стягнення з відповідача на підставі вказаного рішення суми штрафу в розмірі 6 086 608 грн. та суми пені в розмірі 6 086 608 грн. за період з 01.10.2019 по 06.12.2019, враховуючи при цьому обмеження щодо розміру пені, встановлені частиною 5 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Вказане є причиною спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд прийшов до висновку про задоволення позову на підставі наступного.

Згідно статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Приписами статті 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Відповідно до частини 1 статті 22 цього Закону розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.

Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність (частина 2 статті 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

Згідно статті 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб'єктів господарювання Антимонопольний комітет України, територіальні відділення Антимонопольного комітету України у зв'язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі про зобов'язання виконати рішення органів Антимонопольного комітету України.

Частиною 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб. У разі, якщо вручити рішення немає можливості, зокрема, внаслідок відсутності посадових чи уповноважених представників суб'єкта господарювання за відповідною юридичною адресою, - рішення органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України "Урядовий кур'єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача). Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання. Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Згідно частини 8 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати відповідно до Антимонопольного комітету України або його територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу.

Отже, відповідно до вищевказаних норм позивач має право приймати рішення про визнання вчинення відповідачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, який повинен бути сплачений відповідачем у двомісячний строк з дня отримання відповідного рішення, при цьому протягом п'яти днів з дня сплати штрафу відповідач зобов'язаний надіслати позивачу документи, що підтверджують сплату штрафу, рішення позивача є обов'язковим для виконання.

Як передбачено частиною 7 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Антимонопольного комітету України від 04.04.2019, вручене відповідачу 30.07.2019.

Отже, суд вважає, що кінцевим терміном сплати відповідачем штрафу є 30.09.2019.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" відповідач має право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.

Рішення Антимонопольного комітету України від 04.04.2019 № 200-р у встановлений двомісячний строк не оскаржувалось.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ухилився від сплати штрафу в розмірі 6 086 608 грн., накладеного на нього рішенням Антимонопольного комітету України від 04.04.2019, у двомісячний строк з дня вручення відповідачу рішення про накладення штрафу (ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), оскільки станом на час розгляду справи, спірний штраф відповідач не сплатив, докази протилежного до матеріалів справи не долучив.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 6 086 608 грн. обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати відповідачем штрафу за період з 01.10.2019 по 06.12.2019 в розмірі 6 086 608 грн., враховуючи при цьому обмеження щодо розміру пені, встановлені частиною 5 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання у Господарському кодексі України визнаються штрафними санкціями (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до пункту 1 статті 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У відповідності до абзацу 1 частини 5 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

З урахуванням положень абзацу 1 частини 5 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" позивач просить стягнути з відповідача 1 019 997,00 грн. пені за вказаний період за наступним розрахунком:

Сума штрафу, накладеного на відповідача рішенням від 04.04.2019, становить 6 086 608 грн.

Позивач зазначає, що за період з 01.10.2019 по 06.12.2019 відповідачем прострочено 67 днів сплати штрафу, а сума пені за прострочення сплати штрафу за цей період складає 6 117 041,04 грн.

При цьому, позивачем враховано обмеження, встановлені частини 5 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", згідно яких розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного рішенням АМК, у зв'язку з чим позивач визначив розмір пені за період з 01.10.2019 по 06.12.2018 в сумі 6 086 608,00 грн.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, суд прийшов до висновку, що він здійснений вірно, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 6 086 608,00 грн. підлягають задоволенню.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

На підставі викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 6 086 608,00 грн. та пені у розмірі 6 086 608,00 грн.

Згідно з приписами ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Антимонопольного комітету України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс логістик Центр" про стягнення штрафу та пені в розмірі 12 173 216,00 грн. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс логістик Центр" (49044, м. Дніпро, вул. Барикадна, 15, код ЄДРПОУ 38737726) в дохід загального фонду Державного бюджету України (на рахунок: УК у Соломянському районі міста Києва, код ЄДРПОУ: 38050812, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку (ІВАN): UA618999980000031114106026010, код класифікації доходів бюджету: 21081100) штраф у розмірі 6 086 608,00 грн. та пеню у розмірі 6 086 608,00 грн., про що видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс логістик Центр" (49044, м. Дніпро, вул. Барикадна, 15, код ЄДРПОУ 38737726) на користь Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, код ЄДРПОУ 00032767) витрат по сплаті судового збору - 182 598,24 грн., про що видати наказ.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 06.03.2020

Суддя Н.Г. Назаренко