пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
05 березня 2020 року справа № 903/94/20
Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни
та за відсутності представників сторін у зв'язку з їх неявкою в судове засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного спеціалізованого підприємства технічного забезпечення "ІНСТРУМЕНТ ЦЕНТР", м. Дніпро
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Бугайчука Валентина Анатолійовича, м. Луцьк
про стягнення 26 096,14 грн.
Встановив:
Приватне спеціалізоване підприємство технічного забезпечення "ІНСТРУМЕНТ ЦЕНТР" звернулось до господарського суду з позовом від 30.01.2020р. №318 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Бугайчука Валентина Анатолійовича 26 096,14 грн., в тому числі 15 200,02 грн. заборгованості по оплаті поставлених у відповідності до укладеного між сторонами договору поставки №ІЦВ1093 від 26.05.2017р. товарно-матеріальних цінностей, 8664,00 грн. пені, 1520,00 грн. штрафу та 712,11 грн. трьох процентів річних, нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України.
Ухвалою суду від 10.02.2020р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 05.03.2020р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.
У визначений судом день та час позивач уповноваженого представника в судове засідання не направив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (ухвала від 10.02.2020р. про відкриття провадження у справі, як це вбачається із витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", була вручена Приватному спеціалізованому підприємству технічного забезпечення "ІНСТРУМЕНТ ЦЕНТР" 20 лютого 2020 року).
Відповідач своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, відзиву на позов не подав, причини неявки свого представника в судове засідання суду не повідомив.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 10.02.2020р. направлялась відповідачу за юридичною адресою, яка зазначена у позовній заяві та відображена безпосередньо боржником в укладеному договорі поставки №ІЦВ1093 від 26.05.2017р. Фізичної особи-підприємця Бугайчука Валентина Анатолійовича: АДРЕСА_1 , рекомендованою кореспонденцією та була повернута до суду без вручення адресату з підстав: "за закінченням терміну зберігання".
Судом встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Фізична особа-підприємець Бугайчук Валентин Анатолійович з ідентифікаційний кодом НОМЕР_1 зареєстрований в якості суб'єкта господарської діяльності за адресою: : АДРЕСА_1 , в стані припинення чи у процесі провадження у справі про банкрутство не перебуває.
Відтак, засвідчується, що судом вжито всіх необхідних заходів щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання кореспонденції суду (ухвала суду про відкриття провадження у справі від 10.02.2020р.) відповідачем та повернення її до суду з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" є наслідками діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання, тобто його власною волею. Відтак, відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов'язки, а відповідач, натомість, проявив протиправну процесуальну бездіяльність.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. За таких обставин відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судових засідань.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з приписами частини 1 та пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що відповідач, у відповідності до чинного законодавства, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити у відсутності представника відповідача за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані позивачем докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений до відповідача позов підлягає до часткового задоволення.
Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:
26 травня 2017 року між Приватним спеціалізованим підприємством технічного забезпечення "ІНСТРУМЕНТ ЦЕНТР" (Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Бугайчуком Валентином Анатолійовичем (Покупець) було укладено договір поставки №ІЦВ1093 згідно з умовами котрого постачальник зобов'язується поставити інструмент, в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у виставлених рахунках за заявками покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору. Постачання товару може здійснюватися партіями на підставі заявок покупця, які надійшли постачальнику та погоджені сторонами, в яких зазначається повне найменування товару, одиниці виміру, кількість, загальна вартість товару, термін, умови поставки та інших відомостей, за якими сторони досягли згоди.
На виконання умов договору позивачем у червні місяці 2018 року було поставлено, а підприємцем Бугайчуком В.А. , прийнято, товарно-матеріальних цінностей загальною вартістю 37 189,02 грн. згідно видаткової накладної №ИЦ-104998 від 01.06.2018р. на суму 37 189,02 грн.
Відпуск товарів визначеною вартістю підтверджується також долученою позивачем до матеріалів справи товарно-транспортною накладною №104998 від 01.06.2018р. на суму 37 189,02 грн. Крім того 01 червня 2018 року між сторонами був складений та підписаний акт приймання-передачі товару за кількістю та за зовнішніми характеристиками.
Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після їх закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе власник або уповноважений орган, який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Судом встановлено, що зазначені вище накладні на поставку Приватним спеціалізованим підприємством технічного забезпечення "ІНСТРУМЕНТ ЦЕНТР" відповідачу товару та його отримання підприємцем Бугайчуком В.А., підписані уповноваженими представниками сторін, містять в собі всі визначені законодавством обов'язкові реквізити, в повному об'ємі відображають зміст та обсяги здійсненої сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору поставки №ІЦВ1093 від 26.05.2017р. господарської операції.
Пунктами 2.2.-2.3. договору поставки №ІЦВ1093 від 26.05.2017р. встановлено, що передача (здача-приймання) товару здійснюється згідно з накладною, в термін, погоджений між сторонами в заявках (пункт 1.2. договору). Постачання враховується здійсненим з моменту надання товару в розпорядження покупця, підписання акту приймання-передачі або видаткової накладної. Приймання товару за кількістю і зовнішньому вигляду здійснюється сторонами відповідно до чинного законодавства України та умов цього договору за актом приймання-передачі товару за кількістю і зовнішнім виглядом.
Відповідно до пунктів 3.1.-3.3. договору поставки №ІЦВ1093 від 26.05.2017р. загальна сума договору визначається як вартість усього товару, що поставляється за цим договором, з урахуванням ПДВ. Покупець здійснює повну оплату заявленого товару згідно з виставленими постачальником рахунками протягом 14 календарних днів від дати виписки видаткових накладних. Фактом оплати вважається надходження грошових коштів на рахунок постачальника.
При цьому, пункт 3.4 договору визначає, що всі платежі, що надійшли від покупця на рахунок постачальника у якості оплати придбаного на підставі цього договору товару, незалежно від зазначення їх призначення у платіжному дорученні, приймаються в рахунок оплати боргів покупця, у хронологічному порядку.
За таких обставин та з врахуванням перебігу 14 календарних днів від дати виписки видаткових накладних, суд вважає, що оплата товарно-матеріальних цінностей підприємцем Бугайчуком В.А., мала бути здійсненою у наступні граничні строки:
- товари, поставлені згідно видаткової накладної №ИЦ-104998 від 01.06.2018р. на суму 37 189,02 грн., підлягали до оплати впродовж періоду з 02.06.2018р. по 15.06.2018р. включно, заборгованість по оплаті виникає з 16.06.2018р.
Проте, підприємець Бугайчук В.А., взяті на себе згідно договору поставки №ІЦВ1093 від 26.05.2017р. зобов'язання в частині проведення з позивачем розрахунків по оплаті поставленого товару (у порядку, строки та розмірах, визначених угодою) не виконав, їх вартість в повному об'ємі не оплатив у зв'язку з чим заборгував постачальнику 15 200,02 грн.
Судом досліджено, що сума заборгованості 15 200,02 грн. включає в себе загальну вартість товарів 37 189,02 грн., поставлених на виконання умов договору поставки №ІЦВ1093 від 26.05.2017р. згідно видаткової накладної №ИЦ-104998 від 01.06.2018р., за мінусом проведених розрахунків на загальну суму 21 989,00 грн.
З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання підприємцем Бугайчуком В.А. своїх зобов'язань за договором поставки №ІЦВ1093 від 26.05.2017р., позивачем 11.07.2019р. на адресу підприємця Бугайчука В.А. було направлено претензію за №250 з вимогою проведення боржником належних розрахунків по оплаті відпущених товарів та погашення існуючої заборгованості в сумі 15 200,02 грн. Зазначену вимогу було залишено боржником без відповіді та належного реагування.
Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.
Відповідно до ст. ст. 174, 181 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
З положень ст. 509 ЦК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Суд встановив, що в даному випадку, відносини між Приватним спеціалізованим підприємством технічного забезпечення "ІНСТРУМЕНТ ЦЕНТР" та Фізичною особою-підприємцем Бугайчуком Валентином Анатолійовичем носять договірний характер, укладений між ними договір поставки №ІЦВ1093 від 26.05.2017р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був.
Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання.
Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору поставки №ІЦВ1093 від 26.05.2017р., відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу товарів, їх отримання підприємцем Бугайчуком В.А. та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про підставність пред'явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості в розмірі 15 200,02 грн.
Сума заборгованості 15 200,02 грн. повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем.
Згідно із ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
У відповідності до положень статей 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
В даному випадку, пунктом 6.4. договору поставки №ІЦВ1093 від 26.05.2017р., встановлено, що у разі несплати поставленого товару в строк більш як 21 календарних днів від дати виписки видаткових накладних, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.
Враховуючи викладені положення договору та наявний факт прострочки відповідачем платежів понад 21 календарний день, позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення суми заборгованості 15 200,02 грн., було включено до ціни позову вимогу щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 10% від суми боргу 15 200,02 грн., що становить 1520,00 грн.
Договір від 26.05.2017р. недійсним чи зміненим, зокрема, в частині п. 6.4., не визнавався. На момент звернення до суду з позовом відповідач зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав, тому сплата штрафу є його договірним зобов'язанням.
Судом встановлено, що штраф в розмірі 1520,00 грн. нарахований у відповідності до фактичних обставин справи, положень чинного законодавства та укладеного між сторонами договору, а відтак підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача в судовому порядку в повному розмірі.
Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно п. 6.3 договору поставки №ІЦВ1093 від 26.05.2017р., у разі порушення Покупцем строків оплати поставленого товару, передбачених п. 3.2 цього договору, Покупець оплачує пеню у розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожний день.
Отже, сторони у п. 6.3 договору поставки №ІЦВ1093 від 26.05.2017р. визначили можливість нарахування штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день.
Позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення суми заборгованості 15 200,02 грн. було включено до ціни позову вимоги щодо стягнення з підприємця Бугайчука В.А. пені в розмірі 8664,00 грн. нарахованої за прострочення виконання зобов'язання по оплаті виконаних робіт згідно п. 6.3. договору за період з 14.06.2018р. по 30.01.2020р.
За умовами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що нарахування суми пені позивачем було здійснено виходячи із загальної суми боргу 15 200,02 грн. за період прострочення платежу з 14.06.2018р. по 30.01.2020р., в той час коли останні в силу фактичних обставин справи та положень чинного законодавства України підлягали до нарахування за період з 16.06.2018р. по 16.12.2018р., де 16.06.2018р. - момент виникнення заборгованості, а 16.12.2018р. - кінцева дата можливого нарахування пені в силу положень ст. 232 Господарського кодексу України.
При цьому судом встановлено, що в даному випадку нарахування суми пені позивачем здійснено з врахуванням положень договору поставки №ІЦВ1093 від 26.05.2017р. (в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день), а не з врахуванням положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" з огляду на встановлені у ті чи інші періоди Національним банком України подвійні облікові ставки.
За приписом ст. 3 названого Закону та ч. 2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Розмір штрафних санкцій, нарахований позивачем згідно договору з врахуванням 0,01 %, є більшим ніж розмір пені, встановлений нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Враховуючи положення зазначеного нормативного акту, умови договору поставки №ІЦВ1093 від 26.05.2017р. та фактичні обставини справи, перевіривши методику та періоди нарахування позивачем штрафних санкцій, суд вважає, що підставною та такою, що підлягатиме до стягнення, буде пеня в загальному розмірі 2712,68 грн., а в частині стягнення 5951,32 грн. пені в позові слід відмовити.
У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з представленими суду розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 712,11 грн. трьох процентів річних за період прострочки платежів з 14.06.2018р. по 30.01.2020р.
Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення суми трьох процентів річних, перевіривши методику та періоди її нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог за рахунок підприємця Бугайчука В.А.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бугайчука Валентина Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Приватного спеціалізованого підприємства технічного забезпечення "ІНСТРУМЕНТ ЦЕНТР" (49081, м. Дніпро, вул. Артільна, 5, код ЄДРПОУ 20282472) 15 200,02 грн. заборгованості, 2712,68 грн. пені, 1520,00 грн. штрафу та 712,11 грн. трьох процентів річних, а всього 20 144,81 грн. та 1622,63 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.
3. В частині стягнення 5951,32 грн. пені в позові відмовити.
4. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне судове рішення
складено 06.03.2020р.
Суддя В. А. Войціховський