Дата документу 24.02.2020 Справа № 310/5226/19
ЄУ № 310/5226/19 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Провадж. № 11-кп/807/315/20 Доповідач в 2 інстанції ОСОБА_2
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілої ОСОБА_9 ,
розглянула 24 лютого 2020 року у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 серпня 2019 року відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердянськ, Запорізької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України.
Встановлені вироком суду першої інстанції обставини:
4 липня 2019 року, приблизно о 11 годині, ОСОБА_7 , знаходячись на законних підставах у кімнаті будинку АДРЕСА_2 , діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, зловживаючи довірою, під приводом здійснення телефонного дзвінку, попросив у ОСОБА_9 належний їй мобільний телефон.
ОСОБА_9 , будучи впевненою у тому, що ОСОБА_7 поверне їй мобільний телефон, передала останньому мобільний телефон «Huawei» TIT-U02, вартістю 550 грн. з сім картою оператору мобільного зв'язку «Водофон», вартістю 10 грн, після чого ОСОБА_7 разом із викраденим майном залишив місце вчинення злочину та розпорядився ним на власний розсуд, чим завдав потерпілій ОСОБА_9 майнову шкоду на загальну суму 560 гривень.
Вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 серпня 2019 року:
ОСОБА_9 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України та йому призначено покарання у вигляді обмеження волі на строк на 1 (один) рік.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з дня прибуття і постановки на облік у виправному центрі.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_7 не обирався.
Доля речових доказів вирішена в порядку ст. 100 КПК України.
Вимоги і узагальнені доводи апеляційної скарги
В апеляційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеність вини обвинуваченого та правильність кваліфікації його дій, не погоджується з оскаржуваним вироком в частині призначення ОСОБА_7 покарання внаслідок суворості.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував позитивні дані щодо особи обвинуваченого, який має постійне місце проживання та місце реєстрації, має заробіток - працює без офіційного оформлення, свою провину визнав у повному обсязі, вибачився перед потерпілою, повідомив суд, що не має наміру повторювати злочини, а також думки потерпілої ОСОБА_9 , яка просила призначити покарання, не пов'язане з позбавленням або обмеженням волі, зокрема у вигляді штрафу.
Крім того, вказує, що судом не враховано ще однієї обставини, яка пом'якшує покарання - добровільне відшкодування завданої шкоди. Оскільки як потерпіла так і обвинувачений повідомили суду, що ОСОБА_7 у повному обсязі самостійно відшкодував ОСОБА_9 витрати, пов'язані з викупом телефону з ломбарду.
Просить вирок змінити, звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим терміном в один рік.
Позиції учасників судового провадження.
Захисник у судовому засіданні просив застосувати до обвинуваченого положення ст. 75 КК України чи штраф.
Обвинувачений у судовому засіданні підтримав позицію захисника та зазначив, що все усвідомив.
Потерпіла у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу сторони захисту просила не позбавляти обвинуваченого волі та призначити обвинуваченому покарання у виді штрафу.
Прокурор у судовому засіданні висловив заперечення вимогам апеляційної скарги, вказав про правильність висновку суду щодо призначення реального покарання.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України та загальної засади змагальності кримінального провадження, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого, правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст. 190 КК України відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються сукупністю розглянутих у судовому засіданні доказами та є правильними. Доведеність вини ОСОБА_7 та кваліфікація скоєного - сторонами не оскаржується, а отже не є предметом апеляційного перегляду.
Аргументи захисника з приводу звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням, з урахуванням чисельності судимостей є неспроможними.
Разом з тим, доводи сторони захисту щодо наявності обставин для пом'якшення призначеного обвинуваченому покарання судова колегія знаходить не безпідставними та виходить з положень ст. ст. 50, 65 КК України.
Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.
Виходячи з визначеної ст. 50 КК України мети покарання, яка визначає не лише каральну функцію, а і має спонукати до виправлення, беручи до уваги принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, судова колегія зауважує, що покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Отже ці дані підлягають обов'язковому врахуванню.
Натомість, за думкою апеляційної інстанції, призначене ОСОБА_7 районним судом покарання є невідповідним ступеню тяжкості та особі обвинуваченого внаслідок суворості.
Так, районний суд обставинами, що пом'якшують покарання визнавщире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, що є підтвердженим та не оспорюється сторонами.
Разом з тим, суд першої інстанції не в повній мірі врахував відсутність обставин, що обтяжують покарання, ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно ст. 12 КК України не є тяжкими та відносяться до злочинів середньої тяжкості, суд не приділив уваги спричиненній матеріальній шкоді, яка не становить значного розміру та її повне відшкодування, позитивні відомості щодо особи обвинуваченого та його відношення до скоєного, який провину визнав у повному обсязі, вибачився перед потерпілою, а також позицію потерпілої, яка просила не позбавляти волі обвинуваченого.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 1.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди при призначенні покарання зобов'язані враховувати як ступінь тяжкості вчиненого злочину, так і дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
При цьому, судова колегія наголошує на положеннях ч.2 ст. 50 КК України, відповідно до яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
При вирішенні питання про призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання та при оцінці доводів апеляційної скарги, колегія суддів враховує дані про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання (а.п. 42), задовільно характеризується за місцем мешкання (а.п. 43), наявність обставин, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, які його обтяжують.
При цьому, враховуючи пояснення потерпілої ОСОБА_9 , апеляційна інстанція вважає за доцільне визнати ще однією обставиною, яка пом'якшує покарання - добровільне відшкодування обвинуваченим матеріальної шкоди.
Крім того, колегія суддів враховує і позицію потерпілої, яку остання також підтримала при апеляційному розгляді щодо призначення обвинуваченому, який є її сином, покарання, не пов'язаного з позбавленням або обмеженням волі, зокрема у вигляді штрафу, зазначала про примирення і відсутність претензій.
Отже при апеляційному розгляді, судова колегія особисто сприймала та переконалась в тому, що позитивні відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який виявляє щиросердне розкаяння з приводу вчиненого, має молодий вік, задовільно характеризується за місцем проживання, неофіційно працевлаштований, що підтверджено як самим обвинуваченим так і потерпілою при апеляційному розгляді - дають достатні підстави для висновку про можливість пом'якшення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у межах санкції ч.2 ст. 190 КК України, з урахуванням положень ст. 53 КК України до грошового стягнення (штрафу) в розмірі п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.
Таке покарання відповідатиме принципам справедливості та індивідуалізації, буде достатнім для перевиховання обвинуваченого і недопущення вчинення ним нових злочинів, тобто досягнення мети, передбаченої ст. 50 КК України.
Така позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині призначення обвинуваченому покарання зміні шляхом пом'якшення покарання.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 серпня 2019 року відносно ОСОБА_7 за ч.2 ст. 190 КК України змінити.
Призначити ОСОБА_7 за ч.2 ст. 190 КК України покарання у вигляді штрафу в розмірі п'ятидесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня оголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4