Справа № 152/1242/19
Провадження № 22-ц/801/454/2020
Категорія: 68
Головуючий у суді 1-ї інстанції Войнаровський І. В.
Доповідач:Шемета Т. М.
05 березня 2020 рокуСправа № 152/1242/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Шемети Т. М. (суддя - доповідач),
суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С.
секретар судового засідання Куленко О. В.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач (особа яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року постановлене у складі судді Войнаровського І. В., в м. Шаргороді, дата складення повного судового рішення 13 грудня 2019 року,-
04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, у якому ставила вимогу: розірвати шлюб між нею та відповідачем, відновивши її дошлюбне прізвищем « ОСОБА_3 », стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до повноліття дитини, стягнути з відповідача аліменти на її утримання як дружини у розмірі 1/6 частини від його заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення дочкою трирічного віку.
Позов мотивовано тим, що з 02 жовтня 2017 року вона з відповідачем по справі перебуває в шлюбі, спільне життя між ними не склалося, що призвело до припинення шлюбних відносин.
Від спільного шлюбу у них є дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з позивачкою і знаходяться на її утриманні. Відповідач участі у вихованні та матеріальному утриманні дитини не приймає.
Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року позов задоволено частково:
- розірвано шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований виконавчим комітетом Пеньківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області 2 жовтня 2017 року, актовий запис № 08;
- відновлено дошлюбне прізвище позивачки з ОСОБА_5 на ОСОБА_3 ;
- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дочку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів, починаючи з 04 жовтня 2019 року і досягнення дитиною повноліття;
- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дружину у твердій грошовій сумі в розмірі по 1 000 грн щомісячно, починаючи з 04 жовтня 2019 року і до досягнення дитиною ОСОБА_4 трирічного віку;
- вирішено питання про стягнення судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що шлюбні відносини між сторонами припнилися, збереження шлюбу неможливе. Вирішуючи питання про стягнення аліментів, суд виходив із того, що відповідач офіційно працює, а позивачеві важко самій матеріально утримувати дочку, тому слід стягнути аліменти в розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу) відповідача, а також аліменти на дружину до досягнення дитиною 3 років в розмірі 1 000 грн.
Не погодившись з таким рішенням в частині визначення розміру стягуваних аліментів на дитину і дружину, 28 грудня 2019 року відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просить оскаржуване рішення у цій частині скасувати та постановити нове, яким стягнути з нього на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_4 у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу), а у задоволенні позову про стягнення аліментів на дружину відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що він не відмовляється від покладених на нього обов'язків щодо утримання дитини, однак вважає доцільним, законним та справедливим призначення аліментів у розмірі 1/6 частки його заробітку, що виходячи із розміру його заробітної плати, яка в середньому становить 12 000 грн, складатиме 2 000 грн та становить прожитковий мінімум для дитини відповідного віку.
Вважає, що судом першої інстанції не враховано того, що у Тульчинському ВДВС ГТУЮ у Вінницькій області на примусовому виконанні знаходиться вимога Немирівського ГУ ДФС у Вінницькій області на суму 20 304, 39 грн, в результаті чого з нього стягуються кошти у розмірі 20% від заробітної плати, що становить близько 2 500 грн щомісячно, не враховано й те, що він витрачає значні кошти на проїзд до місця роботи, що в середньому складає 1 000 грн в місяць.
Стверджує, що в судовому засіданні позовні вимоги він визнав частково, погодився на стягнення аліментів на дитину у розмірі 1/6 частки від заробітку (доходу), що не було взято судом до уваги, суд не навів мотивів чому він відхилив його аргументи.
У разі стягнення аліментів ще й на дружину в нього залишатиметься недостатньо коштів для власного існування, тому у нього відсутня можливість надавати утримання дружині.
31 січня 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення суду буз змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції правильно визначив розмір аліментів які підлягають стягненню з відповідача на користь дитини, аргументи апеляційної скарги вважає безпідставними та недоведеними відповідачем. Вказує, що оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення дочкою 3-річного віку та не має змоги працювати вимушена була просити суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти, розмір яких визначений судом в 1 000 грн щомісячно, починаючи з 04 жовтня 2019 року і до досягнення дитиною трирічного віку, вважає розумним, справедливим та підсильним відповідачу.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній підстав.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про день та час розгляду справи була повідомлена належним чином.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Рішення суду першої інстанції в частині розірвання шлюбу та повернення дошлюбного прізвища позивачки не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до наступних висновків.
По справі встановлено наступні обставини, що не оспорюються:
02 жовтня 2017 року позивач по справі ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 02.10.2017 року (оригінал на а.с. 7).
В період перебування в шлюбі у сторін по справі народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 (зворот а.с. 8).
-З довідки № 79 виданої Філією «Енергоремтранс» АТ «Укрзалізниця» вбачається, що ОСОБА_2 працює на посаді помічника машиніста АДМ-СКМ/АМД-1 5 розряду, розмір його заробітної плати з податком складає: за червень 2019 року - 12 009, 23 грн, липень 2019 року - 13 110, 23 грн; серпень 13 573, 63 грн, вересень 2019 року 12 832, 08 грн; жовтень 2019 року - 12 697, 16 грн; листопад 2019 року - 17 349, 77 грн; а всього 81 572, 10 грн, з яких 14 682, 97 податок з доходів фізичних осіб (а.с. 57).
Спір між позивачем та відповідачем виник з приводу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та дружини, яка здійснює догляд за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.
Відповідно до ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
Частинами 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Судом встановлено, що звертаючись до суду з позовом, позивачка просила стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку відповідача, але не менш ніж 50% від прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з моменту пред'явлення позову і до досягненням дитиною повноліття.
У відповідності до частини 2 статті 182 СК України, мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Присуджуючи аліменти в розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу) відповідача, суд першої інстанції не навів доводів та мотивів, з яких він виходив, визначаючи такий розмір утримання, не спростував викладене у відзиві на позовну заяву твердження відповідача, що в разі стягнення аліментів в розмірі 1/3 частини, з урахуванням його розміру заробітної плати, аліменти становитимуть приблизно 3 300 грн. Крім того, суд першої інстанції безпідставно зазначив у рішенні, що відповідач визнав позовні вимоги, оскільки зі звукозапису судового засідання, відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач визнавав позов в частині стягнення аліментів на дитину, однак тільки в розмірі 1/6 частини від свого заробітку.
Отже, доводи апеляційної скарги в цій часині є підставними.
Враховуючи вищевикладене, розмір заробітної плати відповідача, апеляційний суд приходить до висновку, що підстав для визначення аліментів на дитину в розмірі 1/3 частини від заробітку(доходу) відповідача немає, так як за умови визначення такого розміру сума аліментів вдвічі перевищуватиме прожитковий мінімум на дитину відповідного віку (згідно ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня 2019 року - 1626 гривень, з 1 липня - 1699 гривень, з 1 грудня - 1779 гривень). Також немає підстав для визначення аліментів в розмірі 1/6 частини як про те просить відповідач, так як з урахуванням динаміки зростання прожиткового мінімуму, такий розмір аліментів не буде достатнім.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що слід визначити аліменти на дитину в розмірі ј частини від заробітку (доходу) відповідача.
Стосовно доводів апеляційної скарги про неможливість відповідача сплачувати аліменти на утримання дружини, яка здійснює догляд за дитиною до досягнення останньою 3-річного віку, - слід зазначити наступне:
Відповідно до ст. 75 СК України, дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Сторонами не заперечується, що дитина проживає з матір'ю та знаходиться на її утриманні.
Частинами 2, 4 та 6 ст. 84 СК України встановлено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.
У відповідності до статті 80 СК України, у разі визначення розміру аліментів одному із з подружжя за рішенням суду, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Принцип диспозитивності є одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства (частина 3 статті 2 ЦПК України).
Зі змісту позовної заяви слідує, що позивачем заявлено вимогу про стягнення аліментів на дружину до досягнення дочкою ОСОБА_4 трирічного віку в частці від заробітку (доходу) відповідача, у розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу) щомісячно. Заяв про зміну способу стягнення аліментів (у твердій грошовій сумі) від позивача не надходило.
Суд, виходячи з принципу диспозитивності, позбавлений права самостійно визначати спосіб стягнення аліментів. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 490/4522/16-ц.
Всупереч принципу диспозитивності, суд першої інстанції самостійно змінив спосіб стягнення аліментів з частки на тверду грошову суму, що є неприпустимим та є підставою для апеляційного суду вийти за межі доводів апеляційної скарги (частина 4 статті 367 ЦПК України).
З огляду на зазначене рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з постановленням нового.
Доводи апеляційної скарги про неможливість надавати утримання дружині не заслуговують на увагу, так як відповідач працює, отримує заробітну плату, яка значно перевищує прожитковий мінімум та мінімальну заробітну плату.
Разом з тим, з урахуванням, з урахуванням положень статті 84 СК України, яка ставить можливість стягнення аліментів на дружину в залежність від можливості надавати таке утримання з боку чоловіка, з урахуванням його аліментних обов'язків по відношенню до дитини, фінансових зобов'язань перед ДФС, які вже стягуються з його заробітку, з метою дотримання справедливого балансу інтересів, апеляційний суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення аліментів на дружину підлягає до часткового задоволення: з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути на користь ОСОБА_7 аліменти на дружину в розмірі 1/8 частини від його заробітку (доходу) щомісяця до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трьох років.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. За правилом пункту 1 частини другої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років в розрахунку на місяць з 1 січня 2019 року встановлений у розмірі 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень.
Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правилами пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.
З огляду на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі, ціна позову у якій, з огляду на розмір аліментів) становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому не підлягає касаційному оскарженню (п. 2 ч. 3 с. 389 ЦПК України).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року змінити в частині розміру аліментів на дитину: стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) аліменти на дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів, починаючи з 04 жовтня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року в частині стягнення аліментів на дружину скасувати та в цій частині постановити нове:
Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) аліменти на дружину у розмірі 1/8 частини від його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку.
В решті рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуюча Т. М. Шемета
Судді О. Ю. Береговий
О. С. Панасюк