05 березня 2020 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
Головуючого ОСОБА_1
Суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю прокурора ОСОБА_5 , потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 та діючого в його інтересах адвоката ОСОБА_9 , кримінальне провадження № 12017260000000679 від 28.11.2017 року за апеляційними скаргами потерпілої ОСОБА_6 та прокурора прокуратури Чернівецької області ОСОБА_5 , на вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 09 грудня 2019 року, -
Цим вироком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , одруженого, маючого на утриманні одну малолітню дитину, із середньою освітою, непрацюючого, раніше не судимого, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на один рік.
На підставі ст.75, 76 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбуття призначеного судом основного покарання з випробуванням, якщо він протягом дворічного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
Вирішено питання щодо речових доказів по справі.
Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6
9504 грн. матеріальної шкоди та 5000 гривень витрат на правову допомогу.
Провадження №11-кп/794/108/20 Головуючий в І інстанції: ОСОБА_10
Категорія ч. 2 ст.286 КК України Суддя - доповідач: ОСОБА_11 .
Стягнуто щомісячно із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 по чотири тисячі сто п'ять гривень довічно.
Стягнуто із ОСОБА_8 витрати за проведення судових експертиз в сумі 5331,75 гривень в доход державного бюджету.
Згідно вироку районного суду, ОСОБА_8 28.11.2017 року приблизно о 13 годині 00 хвилин, керуючи автомобілем марки «Opel Vectra B» д.н.з. НОМЕР_1 (Республіки Болгарія), рухався автомобільною дорогою «Стрий-Івано-Франківськ-Чернівці-КПП Мамалига» і, наближаючись до будинку АДРЕСА_2 , з сторони м. Новоселиця в напрямок с. Тарасівці Новоселицького району Чернівецької області зі швидкістю більше 90 км/год, що перевищує допустиму в межах населеного пункту, в порушення пункту 12.4 Правил дорожнього руху України, скоїв на своїй смузі руху наїзд на велосипедиста ОСОБА_12 , який перетинав проїзну частину дороги під кутом, рухаючись зліва направо відносно напрямку руху автомобіля. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди було спричинено смерть ОСОБА_12 .
На вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 09 грудня 2019 року потерпіла ОСОБА_6 та прокурор прокуратури Чернівецької області ОСОБА_5 , подали апеляційні скарги.
Зокрема, потерпіла ОСОБА_6 у поданій апеляційній скарзі просила:
- визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України і призначити йому покарання у виді 4-х років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік і при цьому не звільняти останнього від відбування основного покарання;
- цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити в повному обсязі;
- збільшити позовні вимоги та зобов'язати ОСОБА_8 додатково компенсувати шкоду в розмірі 99 996 грн.;
- стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 50.504 грн. матеріальної шкоди і 5 000 грн. витрат на правову допомогу та моральну шкоду шляхом передачі майна, як компенсації у вигляді автомобіля марки «Opel Vectra B» н.з. НОМЕР_1 потерпілому ОСОБА_7 ;
- стягувати щомісячно із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 по 4 150 грн. довічно;
- зобов'язати обвинуваченого вчинити правочин щодо передачі автомобіля марки «Opel Vectra B» н.з. НОМЕР_1 потерпілому ОСОБА_7 ;
- після набрання вироком законної сили, речові докази «Opel Vectra B» н.з. НОМЕР_1 , який відповідно до постанови слідчого ОСОБА_13 від 28.11.2017 року перебуває на зберіганні на спеціальному майданчику Новоселицького ВП Сторожинецького ВП ГУНП в Чернівецькій області - повернути потерпілому ОСОБА_7 ;
- стягнути із ОСОБА_8 витрати за проведення судових в сумі 5331,75 грн. в доход держави.
При цьому апелянт посилалася на те, що суд першої інстанції при винесенні вироку, всупереч вимогам чинного законодавства України звільнив ОСОБА_8 від відбування основного покарання і безпідставно застосував до нього вимоги ст.75, 76 КК України. Вважає, що останнім було вчинено умисний злочин, тому що він їхав на несправному автомобілі і з перевищенням швидкості, тобто більше 90 км/год в межах населеного пункту, що підтверджується висновком судової автотехнічної експертизи №75-А від 12.02.2018 року і висновком експерта №1059-А від 26.12.2017 року, яким було констатовано силу удару автомобіля при їх зіткненні з велосипедом.
Крім цього вважає, що виключення у вироку порушень ОСОБА_8 пунктів 1.5, 2.3 (б) ПДР України, оскільки вказані норми є загальними є також незаконним.
Звертала увагу і на те, що судова автотехнічна експертиза №1058-А від 28.12.2017 року, якою було встановлено, що робоча гальмова система та рульове керування автомобіля «Opel Vectra B» н. з. НОМЕР_1 на момент огляду перебували в працездатному стані і несправностей, які б могли спричинити ДТП (п.31.4.5 (г) ПДР України) не виявлено є безпідставною і неправдивою.
Зазначала і про те, що хибним є встановлення судом того, що в даній ситуації ДТП відбулося завдяки одночасному порушенню велосипедистом ОСОБА_12 та водієм ОСОБА_8 Правил дорожнього руху України, які перебувають у причинному зв'язку із наслідками у формі смерті потерпілого.
Також вказувала і на те, що в порушення її прав, судом першої інстанції було зменшено розмір моральної та матеріальної шкоди, що є незаконним, оскільки діями обвинуваченого її чоловіку було спричинено смерть і це є великою втратою для всієї їхньої родини, а зазначення у рішенні про те, що обвинуваченим було повно відшкодовано моральну шкоду і майже повністю відшкодовано матеріальну шкоду є безпідставним.
Зокрема, вказувала, що у суді було встановлено, що їй обвинуваченим було відшкодовано 192 504 грн. в рахунок матеріальної та моральної шкоди, що підтверджено та доведено письмовими доказами, а саме:
- розпискою від 30.03.2018 року (сума 128 000 грн.);
- квитанцією № 02065700165826 ПАТ «Укрпошта» від 10.09.2019 року (30 000 грн.);
- квитанцією № 02103450168493 ПАТ «Укрпошта» від 11.10.2019 року (34 504 грн.).
Стверджувала, що моральна шкода в сумі 100 000 грн. з нею не узгоджувалась тому вона вважає, що їй було спричинено моральну шкоду в сумі 250 000 грн.
Вважає, що із загальної суми 250 000 гривень:
- 100 000 гривень було сплачено в рахунок відшкодування моральної шкоди;
- 52004 грн. - матеріальної шкоди;
- 99 996 гривень - залишок.
Вказувала і на те, що її вимоги щодо виплат внаслідок шкоди, у зв'язку із втратою годувальника в сумі 4105 грн., які підлягають щомісячному стягненню із відповідача довічно та стягнення із обвинуваченого на її користь 5 000 грн. витрат на правову допомогу правильно судом були вірно задоволенні, з чим вона повністю погоджується.
Крім цього, прокурор прокуратури Чернівецької області ОСОБА_5 , також подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 09 грудня 2019 року щодо ОСОБА_8 за ч.2 ст. 286 КК України в частині призначеного покарання, у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання і ухвалити новий вирок, яким визнати винуватим ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 3-х років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. В іншій частині просив вирок суду першої інстанції залишити без змін.
При цьому апелянт посилався на те, що районний суд, всупереч вимогам чинного законодавства України, приймаючи рішення про застосування ст. 75 КК України, належним чином не взяв до уваги, що скоєнне кримінальне правопорушення обвинуваченим ОСОБА_8 , відноситься до необережних тяжких злочинів, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі від 3-х до 8-ми років, а також непоправні тяжкі наслідки у вигляді смерті ОСОБА_12 ..
Зазначав, що судом також не було надано належної оцінки позиції потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , які просили застосувати до ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі.
Вказував і на те, що обвинувачений ОСОБА_8 , керуючи автомобілем, свідомо порушував Правила дорожнього руху України, ігнорував вимоги дорожніх знаків, чим поставив у небезпеку життя та здоров'я учасників дорожнього руху, внаслідок чого і сталась дорожньо-транспортна пригода.
Тому, з урахуванням викладеного вважає, що вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 09.12.2019 року щодо ОСОБА_8 за ч.2 ст. 286 КК України в частині призначеного покарання підлягає скасуванню, у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання.
Разом з цим, на апеляційну скаргу від 10.01.2020 року прокурора прокуратури Чернівецької області ОСОБА_5 про скасування вироку Новоселицького районного суду Чернівецької області від 09.12.2019 року щодо обвинуваченого ОСОБА_8 та ухвалення нового вироку, адвокатом ОСОБА_9 , діючого в інтересах останнього, було подано заперечення, в якому він просив апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав подану ним апеляційну скаргу і просив вирок районного суду в частині призначення покарання - скасувати і ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання у виді 3-х років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які також підтримали свої апеляційні вимоги і просили задовольнити їх повному обсязі, обвинуваченого ОСОБА_8 , та діючого в його інтересах адвоката ОСОБА_9 , які просили вирок районного суду залишити без змін, а апеляції прокурора ОСОБА_5 та потерпілої ОСОБА_6 без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно вимог ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для прийняття остаточного рішення у справі.
Судова колегія вважає, що районний суд повно, об'єктивно і всебічно, дослідивши надані сторонами докази, прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, що повністю підтверджується доказами наявними в матеріалах кримінального провадження, яким суд дав вірну юридичну оцінку.
Крім цього, факт порушення правил безпеки дорожнього руху при керуванні транспортним засобом, що спричинило смерть ОСОБА_12 , не заперечувався обвинуваченим ОСОБА_8 , як у суді першої, так і апеляційної інстанції.
Що стосується доводів апелянтів про те, що вирок районного суду є незаконним в частині призначеного судом покарання і підлягає скасуванню, у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання, то вони є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Так, згідно п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2013 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні покарання, судом повинні враховуватись ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання у відповідності до вимог ст. ст. 66, 67 КК України.
Зазначених вимог закону, районним судом при винесенні вироку було дотримано в повній мірі.
Так, аналізуючи вирок районного суду в частині призначення покарання ОСОБА_8 за ч.2 ст. 286 КК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, при призначенні останньому покарання, вірно врахував тяжкість скоєного ним правопорушення, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, а також індивідуальну ступінь небезпеки скоєного.
Зокрема, на підставі ст. 66 КК України, суд вірно визнав обставинами такими, що пом'якшують покарання - щире каяття у вчиненому, активне сприяння в розкритті злочину, добровільне відшкодування частини матеріальної та моральної шкоди, взаємну вину обвинуваченого та потерпілого ОСОБА_12 .
Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, районним судом встановлено не було.
При цьому, судом першої істанції також було враховано і дані обвинуваченого, які характеризують його як особу, а саме, позитивну характеристику останнього з місця проживання, що він є раніше не судимий, одружений, має на утриманні одну малолітню дитину, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває, його молодий вік.
Отже, районний суд, приймаючи рішення щодо застосування до ОСОБА_8 вимог ст.ст. 75, 76 КК України, вірно врахував, тяжкість вчиненого ним злочину, визнання ним своєї винуватості та необережну форму вини останнього, а також те, що обвинувачений активно сприяв в розкритті злочину, щиро розкаявся в скоєному, позитивно характеризується по місцю проживання, відшкодував заподіяну злочином шкоду майже повністю, має на утриманні одну малолітню дитину і що злочин був скоєний внаслідок спільних винних дій, як обвинуваченого, так й потерпілого.
За таких обставин, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим застосуванням судом першої інстанції вимог ст.ст. 75,76 КК України при призначенні ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст. 286 КК України, тому підстав для задоволення апеляційних вимог апелянтів - прокурора ОСОБА_5 та потерпілої ОСОБА_6 в цій частині не вбачає.
Що стосується посилань потерпілої в апеляційній скарзі на те, що районним судом незаконно були виключені із вироку порушення ОСОБА_8 пунктів 1.5, 2.3 (б) Правил дорожнього руху України, у зв'язку з тим, що вказані норми є загальними, то вони є голослівними і такими, що не заслуговують уваги.
Так, пунктом 1.5 Правил дорожнього руху України передбачено, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб, не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. В пункті 2.3 (б) ПДР України визначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Отже, районний суд, враховуючи правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року по справі № 682/956/17 щодо диспозиції ст. 286 КК України, яка є бланкетною, вірно зазначив у винесеному рішенні, що вищевказані порушення ПДР України є загальними і не носять конкретного інформативного характеру та більш детально розшифровуються в інших пунктах Правил дорожнього руху України.
Крім цього, колегія суддів вважає, що не допустив суд помилки і при виключенні з обвинувачення п. 12.3 Правил дорожнього руху України, оскільки як вірно було з'ясовано судом, що висновками автотехнічних експертиз №75-А від 12.02.2018 року та №105/19-29 від 26.04.2019 року було підтверджено те, що однією із причин ДТП було допущення з боку ОСОБА_8 порушення п.12.4 ПДР України в формі перевищення допустимої швидкості руху в межах населеного пункту (на час вчинення злочину редакція ПДР України передбачала рух до 60 кілометрів на годину), яке перебуває у прямому причинному зв'язку із наслідками. Так, у випадку дотримання водієм даного пункту Правил, останній мав технічну можливість зупинити керований ним автомобіль з моменту виникнення в нього небезпеки до зіткнення із велосипедистом.
Однак, у вказаній дорожній обстановці ОСОБА_8 не мав технічної можливості зупинити свій автомобіль для уникнення зіткнення із велосипедом, а тому навіть будь-яке вжиття заходів вказаних у даному пункті не дало б позитивних результатів.
Крім цього, згідно вихідних даних, наявних у матеріалах справи, ОСОБА_8 до моменту зіткнення гальмування не здійснював, про що також було встановлено районним судом при розгляді даного кримінального провадження і перевірено в суді апеляційної інстанції.
При цьому колегія суддів звертає увагу і на те, що районним судом вірно встановлено, що крім вищевказаного, першопричиною даної ДТП також було і порушення ПДР України з боку велосипедиста ОСОБА_12 , що підтверджується висновками експертів №201-А від 03.04.2018 року, №105/19-29 від 26.04.2019 року, оскільки останній виїхав на смугу руху автомобіля під керуванням ОСОБА_8 з другорядної дороги на головну.
Посилання потерпілої ОСОБА_6 в апеляційній скарзі про неправдивість висновку судової автотехнічної експертизи №1058-А від 28.12.2017 року, яким не було встановлено несправностей у автомобіля «Opel Vectra B», які б могли спричинити ДТП (п. 31.4.5 (г) ПДР України ) та хибність висновку судової автотехнічної експертизи №201-А від 03.04.2018 року, яким було встановлено одночасне порушення велосипедистом ОСОБА_12 і водієм ОСОБА_8 Правил дорожнього руху України є голослівні, оскільки колегія суддів вважає, що вищезазначені висновки експертів є належно вмотивовані, відповідають фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам і зроблені на підставі вихідних даних, які здобуті слідством в установленому кримінально-процесуальним законодавством порядку. Тому будь-яких сумнівів у їх достовірності у колегії суддів не виникає.
Що стосується доводів потерпілої ОСОБА_6 у апеляційній скарзі про збільшення її позовних вимог та задоволення цивільного позову до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в повному обсязі, то колегія суддів вважає, що вони не відповідають фактичним обставинам матеріалів кримінального провадження та не спростовують висновків суду щодо визначених ним сум стягнень.
Зокрема, в силу приписів ч.1 ст. 129 КПК України суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Згідно ч.5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Такі засади, до яких належить і законність, закріплено у статтях 7,9 КПК України. Водночас за правилами ч.6 ст. 9 вказаного Кодексу у випадках, коли його положення не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади, визначені ч.1 ст. 7 КПК України.
Загальними вимогами цивільного процесуального права передбачено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.
Відповідно до ст. 374 КПК України у мотивувальній частині обвинувального вироку, в числі іншого, зазначаються підстави для задоволення цивільного позову.
Приймаючи у межах кримінального провадження рішення в частині, що стосується цивільного позову, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вказані вимоги закону були дотримані в повній мірі.
Як вбачається з матеріалів справи, що в районному суді при розгляді вказаного кримінального провадження, потерпіла ОСОБА_6 подала позовну заяву, в якій вона просила стягнути з ОСОБА_8 на її користь 47 424 грн. у відшкодування матеріальної шкоди завданої злочином (із загальної суми 175 424 грн. та із зарахуванням добровільного погашення відповідачем 128 000 грн.), моральної шкоди в сумі 100 000 грн., а також просила стягувати довічно щомісячно з обвинуваченого у відшкодування шкоди, виплати у зв'язку із смертю годувальника - 4105 грн. (щомісячно, довічно) та судові витрати в сумі 5000 гривень за правову допомогу.
Районний суд, задовольняючи цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної шкоди, задовольнив його частково, а саме, стягнув із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 матеріальну шкоду в сумі 9 504 грн. (із врахуванням проплачених сум), 5000 грн. - витрати на правову допомогу, 5331,75 грн. - за проведення судових експертиз та 4105 грн. - виплати ( щомісячно, довічно) у зв'язку із смертю годувальника.
При цьому, при винесенні вироку було враховано те, що частину витрат потерпілої ОСОБА_6 на загальну суму - 52004 грн. (2700 гривень за зберігання тіла в моргу, 15665 гривень і 5665 гривень на купівлю речей для поховання, 5025 гривень на одяг покійного, 10000 гривень на пошкоджений велосипед, 1544 гривні на медичну сумку, 1100 гривень оплата робочих на копання могили, 1100 гривень на послуги священика, 700 гривень оренда катафалка, 1125 гривень на великі калачі, 4640 гривень на маленькі калачі, 1740 гривень на вино, 450 гривень на мінеральну воду, 550 гривень на кошик в церкву) та на виготовлення надгробного пам'ятника в сумі 40.496 грн. були оплачені обвинуваченим ОСОБА_8 , що підтверджується розпискою потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т.2, а.п. 72).
Крім цього, у зв'язку з тим, що в ході розгляду справи в районному суді, потерпілою було подано заяву про збільшення позовних вимог з 40.500 грн. на 50 000 грн. на виготовлення пам'ятника, тому районним судом було вірно задоволено стягнути із ОСОБА_8 недоплачену ним різницю - 9504 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
Попри це, не допустив суд помилки і при стягненні виплат з обвинуваченого ОСОБА_14 у зв'язку із смертю годувальника в сумі 4105 грн. (щомісячно, довічно), витрат на правову допомогу -5000 грн. та на проведення судових експертиз - 5331,75 грн., оскільки вони є документально підтверджені та згідно ст. 137 ЦПК України, ст. 1200 ЦК України, ст.124 КПК України підлягають стягненню.
Таким чином, при розгляді вказаного кримінального провадження судом було всебічно, повно та об'єктивно з'ясовано характер і розмір матеріальної шкоди, заподіяної злочином із врахуванням усіх витрат потерпілої, а також надано належну оцінку зазначеним обставинам.
Що стосується моральної шкоди, то колегія суддів вважає, що вона також була визначена судом першої інстанції у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Згідно ст.ст. 23, 1167 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується фізичній особі одноразово, грішми, майном або в інший спосіб особою, яка завдала шкоду за наявності її вини.
Так, суд, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000 грн. на користь потерпілої ОСОБА_6 , який був зазначений останньою у позовній заяві та виходячи з принципів розумності, справедливості та співмірності, вірно врахував обставини, при яких було спричинено моральну шкоду потерпілій, фізичний біль і страждання останньої, у зв'язку із втратою чоловіка, ступінь вини обвинуваченого, а також матеріальне становище обвинуваченого.
При цьому, районним судом було вірно враховано й те, що в процесі розгляду справи у суді першої інстанції було встановлено, що обвинуваченим моральну шкоду в сумі 100 000 грн. було відшкодовано потерпілій в повному обсязі, що підтверджується наданими матеріалами кримінального провадження. Тому колегія суддів вважає, що в цій частині позовних вимог, потерпілій районним судом вірно було відмовлено.
Крім цього, твердження потерпілої ОСОБА_6 в апеляційній скарзі про те, що сума моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. з нею не узгоджувалась і тому вона вважає, що їй було спричинено моральну шкоду в сумі 250 000 грн. є безпідставними, оскільки районний суд, при з'ясуванні питання щодо стягнення моральної шкоди на користь потерпілої в розмірі 100 000 грн. виходив із суми, яка була заявлена потерпілою у поданому нею у цивільному позові.
При цьому, як вбачається із наданих матеріалів провадження, що протягом розгляду справи в суді першої інстанції, позовні вимоги в цій частині остання не змінювала (письмові заяви потерпілої про збільшення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди відсутні).
Що стосується посилань потерпілої щодо збільшення позовних вимог в частині додаткової компенсації їй шкоди в розмірі 99 996 грн., а також стягнення з ОСОБА_8 на її користь 50.504 грн. матеріальної шкоди та моральної шкоди шляхом передачі майна, як компенсації у вигляді автомобіля марки «Opel Vectra B» н.з. НОМЕР_1 потерпілому ОСОБА_7 , а також зобов'язання обвинуваченого вчинити правочин щодо передачі автомобіля марки «Opel Vectra B» н.з. НОМЕР_1 потерпілому ОСОБА_7 після набрання вироку законної сили, то колегія суддів вважає, що вони є безпідставними і задоволенню не підлягають.
У відповідності до ст.393 КПК України, потерпілий має право подати апеляцію на судове рішення районного суду в частині, що стосується його інтересів, але в межах вимог заявлених в суді першої інстанції.
Із вказаного слідує, вищевказані вимоги потерпілою ОСОБА_6 не були заявлені у пред'явленому нею цивільному позові і не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вважає, що вони не можуть бути предметом оскарження і в суді апеляційної інстанції.
У свою чергу, крім вищезазначеного, колегія суддів зауважує і на тому, що потерпілій ОСОБА_6 обвинуваченим ОСОБА_8 до винесення вироку було сплачено 192 504 грн. в рахунок матеріальної та моральної шкоди, що підтверджено та доведено письмовими доказами, а саме:
- розпискою від 30.03.2018 року (сума 128 000 грн.) - т.2, а. п. 72;
- квитанцією № 02065700165826 ПАТ «Укрпошта» від 10.09.2019 року (30 000 грн.) - т. 2, а. п. 164;
- квитанцією № 02103450168493 ПАТ «Укрпошта» від 11.10.2019 року (34 504 грн.) - т.2, а.п.168 .
Крім цього, після винесення вироку, обвинуваченим ОСОБА_8 також було сплачено 5331 грн., отримувачем яких є Новоселицьке УК, що підтверджується квитанцією № 1/К3 від 10.12.2019 року (т.2, а.п. 196) та 14 504 грн. на користь потерпілої ОСОБА_6 , що також підтверджується квитанцією № 0217 від 23.12.2019 року (т.2, а.п. 197).
Отже, будь-яких порушень норм кримінального процесуального права, які б вплинули на законність і обґрунтованість судового рішення по даній справі допущено не було. Обставини справи судом першої інстанції були з'ясовані повно і об'єктивно.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.404,405, 407,418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах та справ про адміністративні правопорушення Чернівецької апеляційного суду, -
Апеляційні скарги прокурора прокуратури Чернівецької області ОСОБА_5 та потерпілої ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 09 грудня 2019 року щодо обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.2 ст. 286 КК України - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий, суддя [підпис]ОСОБА_11
Судді:[підпис]ОСОБА_2
[підпис]ОСОБА_3
Копія, згідно з оригіналом
Суддя
Чернівецького апеляційного суду _________________ ОСОБА_11
05.03.2020 М. П.