Справа № 646/6532/19 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-кп/818/1541/20 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ст.185 КК України
27 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_9 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі суду в м. Харкові справу за апеляційними скаргами обвинуваченого та прокурора на вирок Червонозаводського районного суду м.Харкова від 16 12 2019 року,-
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вказаним вироком, в якому ухвалою того ж суду від 26 12 2019 року виправлено описку, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Петровське, Луганської області, українця, громадянина України, неодруженого, безробітного, з середньою спеціальною освітою, фактично проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз 29 12 2018 року вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова за ч.1 ст.309 КК України до 2 років обмеження волі, вирок набрав законної сили 29.01.2019 року,
визнано винним у у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України та призначено йому покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України з урахуванням вимог п.п. «б» п.1 ч.1 ст.72 КК України за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 12 2018 року, та призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 3 років 7 місяців позбавлення волі.
Визначено, що строк відбуття покарання слід рахувати з 10 09 2019 року, зарахувавши відбутий строк за правилами п.п. «б», п.1 ч.1 ст.72 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави судові витрати за проведення судово-товарознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 6/1587СЕ-19 від 10 06 2019 року в розмірі 628,04 грн.
Скасовано арешт, накладений ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 08 2019 року, на велосипед марки «Mongoose Ritual Street».
Вирішено питання щодо речових доказів відповідно до ст.100 КПК України.
ОСОБА_7 визнаний винним судом та засуджений за те, що він 07 06 2019 року, близько 13 год. 10 хв., перебуваючи поблизу входу для персоналу лаунж-бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: м. Харків, пров.Короленка, буд. 10, діючи умисно, повторно, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів та з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, потрапив на огороджену територію лаунж-бару, спустився по сходах до підвального приміщення лаунж-бару, тим самим проник до сховища, в якому працівники зберігають своє особисте майно, де побачив велосипед марки «Mongoose», моделі «Ritual Street» білого кольору, який належить працівнику бару ОСОБА_9 . Скориставшись відсутністю сторонніх осіб, заволодів велосипедом, винісши його з підвального приміщення лаунж-бару.
Після цього ОСОБА_7 з місця скоєння злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму у розмірі 8 480 грн.
Дії обвинуваченого кваліфіковані судом за ч.3 ст.185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, поєднана з проникненням у сховище (а.с.69-71).
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вироком суду першої інстанції, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуваний вирок змінити, перекваліфікувавши його дії на ч.2 ст.185 КК України, а також призначити більш м'яке покарання.
В обґрунтування вимоги щодо зміни кваліфікації його діяння, обвинувачений послався на те, що на територію лаунж-бару він зайшов шляхом вільного доступу, перетинаючи невелику огорожу, та викрав велосипед із кутка, який не був оснащений дверима, тому, на його думку, таку територію не можна вважати сховищем.
Незгоду із призначеним покаранням обґрунтував тим, що за наявності обставин, пом'якшуючих покарання, а саме щире каяття та дані про його особу, повернення викраденого майна потерпілому, співпраця зі слідством, можливо застосувати щодо нього положення ст.69 КК України.
На вищевказаний вирок була також подана апеляційна скарга прокурором, від якої останній в подальшому відмовився, надавши до апеляційного суду відповідну заяву.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Обвинувачений та його захисник просили задовольнити вимоги апеляційної скарги у повному обсязі.
Прокурор вважав оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.
Потерпілий поклався на розсуд суду у вирішенні питання щодо задоволення вимог апелянта.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого та його захисника, думку прокурора та потерпілого, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам і підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які досліджені, належно оцінені судом і детально викладені у вироку суду.
Так, у судовому засіданні місцевого суду обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у скоєнні крадіжки належного ОСОБА_9 велосипеда визнав, щиро розкаявся у вчиненому.
В апеляційній скарзі обвинувачений заперечив факт проникнення у сховище, оскільки на територію лаунж-бару він зайшов шляхом вільного доступу, перетинаючи невелику огорожу.
Тобто доводи апелянта зводяться до незгоди з наявністю у його діях такої кваліфікуючої ознаки крадіжки, як проникнення у сховище. Однак вони є безпідставними, з огляду на таке.
За змістом ч.6 ст.13 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Так, при вирішенні питання про наявність у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого саме ч.3 ст.185 КК України, слід враховувати позицію щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду № 13-14кс18 від 18 04 2018 року, та виходити з того, що «проникнення», як кваліфікуюча ознака передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому, незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому. Спосіб проникнення принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має.
Для правильної кваліфікації дій особи за ч.3 ст.185 КК України, важливим є встановлення спрямованості умислу особи. Так, для основного складу крадіжки характерним є наявність в особи умислу на заволодіння чужим майном. Саме тому така кваліфікуюча ознака, як «проникнення», має місце лише тоді, коли проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння чужим майном.
У випадку, якщо особа формально безперешкодно увійшла (потрапила) у приміщення з обмеженим доступом з метою заволодіння майном, такі дії з урахуванням фактичних обставин справи, слід кваліфікувати як крадіжка, поєднана із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.
Отже, крадіжка, поєднана з проникненням у приміщення передбачає визначення, як ознак «приміщення», так і ознак «проникнення». Тільки сукупність цих ознак дає можливість кваліфікувати крадіжку за ч.3 ст.185 КК України.
Приміщення - це різного роду будівлі, споруди, які можуть бути постійними чи тимчасовими, та у яких може постійно чи тимчасово знаходитися та зберігатися майно.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 потрапив на огороджену територію лаунж-бару, спустився по сходах до підвального приміщення лаунж-бару, тим самим проник до сховища, в якому працівники зберігають своє особисте майно, де заволодів велосипедом, належним ОСОБА_9 , винісши його з підвального приміщення лаунж-бару.
При цьому потерпілий в засіданні апеляційного суду пояснив, що викрадений велосипед знаходився в підвальному приміщенні, де хоча і не було дверей, однак воно знаходилося на території закладу, де зберігалося різне обладнання та особисті речі персоналу.
Відтак, не дивлячись на те, що в підвальному приміщенні, куди проник обвинувачений, не було дверей, проте вторгнення останнього будь-яким способом до сховища, де зберігалось належне працівникам закладу майно, було незаконним.
А тому дії ОСОБА_7 , який саме з метою таємного викрадення майна проник до підвального приміщення лаунж-бару, яке слугувало сховищем, правильно кваліфіковані за ч.3 ст.185 КК України.
Отже, суд першої інстанції, проаналізувавши обставини скоєння злочину ОСОБА_7 , правильно дійшов висновку про необхідність кваліфікації дій останнього саме за ч.3 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у житло, вчинене повторно, з чим погоджується і колегія суддів.
Відтак, позицію ОСОБА_7 щодо відсутності у його діях ознаки «проникнення у житло», колегія суддів вважає такою, що спрямована на захист, з метою уникнення відповідальності за скоєне, так як вона повністю спростовується вищенаведеними доказами, у зв'язку з чим не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого у цій частині.
Відповідно до ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 міру покарання, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.65 КК України, врахував наступне: характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину; дані про особу обвинуваченого, який неодружений, безробітній, раніше неодноразово судимий; обставину, що пом'якшує покарання обвинуваченого, його щире каяття; відсутність обставин, що обтяжують покарання; думку сторони обвинувачення, та дійшов правильного висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі у розмірі, передбаченому санкцією ч.3 ст.185 КК України, з урахуванням вимог ст.ст.71,72 КК України, що буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів, оскільки його перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, з чим погоджується і колегія суддів.
Відомості, на які посилається обвинувачений у апеляційній скарзі, зокрема про особу обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують покарання, судом першої інстанції, при визначені виду та міри покарання, було враховано.
Положення ст.69 КК України, у даному випадку, не підлягають застосуванню, з огляду на те, що обов'язковою передумовою для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, є наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Судом першої інстанції як обставину, яка пом'якшує покарання, визнано лише щире каяття обвинуваченого.
Інші обставини, на які посилається обвинувачений у скарзі, а саме добровільне відшкодування шкоди, співпраця зі слідством, необхідність надавати допомогу близьким, зокрема матері, в достатній мірі не впливають на суспільну небезпечність особи обвинуваченого та скоєного ним злочину і не дають підстав для пом'якшення призначеного покарання.
Відтак, колегія суддів вважає, що покарання, призначене судом першої інстанції ОСОБА_7 відповідає тяжкості скоєного ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, підстав вважати призначене покарання явно несправедливим у зв'язку із суворістю колегія суддів не має, тому.
Наведене свідчить про те, що вирок місцевого суду є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його зміни чи скасування.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Червонозаводського районного суду м.Харкова від 16 12 2019 року по справі щодо ОСОБА_7 , - залишити без змін.
Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на дане судове рішення, в порядку ч.1 ст.424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
____________ _____________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3