Справа: № 610/569/19 Головуючий І інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-кп/818/1611/20 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання під вартою
ст.ст. 199, 331 КПК України
24 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_8 , без участі потерпілого ОСОБА_9 , належним чином повідомленого про розгляд справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого на ухвалу Балаклійського районного суду Харківської області від 20 01 2020 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований до ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 60 днів, тобто до 09 березня 2020 року (а.с.4).
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати, та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу. Запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 скасувати, поклавши на нього відповідні обов'язки щодо явки до суду.
Такі вимоги мотивував наступним: - суд в своїй ухвалі лише констатує, що продовжують існувати ризики, які передбачені ст.177 КПК України, але не мотивує, які саме ризики суд вважає доведеними прокурором та підтверджені у судовому засіданні під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою;
2) в оскаржуваній ухвалі не проаналізовано, чому більш м'який запобіжний захід, який не пов'язаний з триманням під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого;
3) сукупність даних про особу обвинуваченого дає підстави вважати, що відстуні підстави для обрання щодо нього будь-якого запобіжного заходу (а.с.1-2).
Позиції учасників апеляційного провадження.
Захисник обвинуваченого підтримав доводи поданої ним апеляційної скарги, просив задовольнити її вимоги у повному обсязі.
Обвинувачений просив задовольнити апеляційну скаргу захисника.
Прокурор вважав ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, просив залишити вимоги апеляційної скарги обвинуваченої без задоволення.
Потерпілий, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, в судове засідання не з'явився. Жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, від нього не надходило.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, доводи обвинуваченого та його захисника, вислухавши думку прокурора, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, що відповідно до ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі від семи до десяти років, що в сукупності вказує на підвищену суспільну небезпеку як самого діяння так і особи обвинуваченого.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінуються обвинуваченому, наслідків цього злочину, даних про особу обвинуваченого, який є громадянином України, з повною загальною середньою освітою, раніше не судимий, не має постійного місця проживання, про що повідомляв в судовому засіданні суду першої інстанції, розлучений, не має міцних соціальних зв'язків, офіційно не працевлаштований, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав як інтересів суспільства, так і потерпілої.
Посилання захисника на те, що суд в своїй ухвалі лише констатує, що продовжують існувати ризики, які передбачені ст.177 КПК України, але не мотивує, які саме ризики суд вважає доведеними прокурором та підтверджені у судовому засіданні під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою є безпідставними, оскільки, як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції перерахував ризики, які вважає доведеними та обґрунтував необхідність застосування запобіжного заходу саме у виді тримання під вартою. При цьому, судом було дотримано норми процесуального Закону та враховано відомості щодо особи обвинуваченого, тяжкості вчиненого злочину, його наслідки, а також вид і міра покарання, що загрожує у разі визнання ОСОБА_7 винним.
Доводи апелянта щодо відсутності в оскаржуваній ухвалі аналізу можливості призначення більш м'якого запобіжного заходу, який не пов'язаний з триманням під вартою необґрунтовані. Так, в ухвалі суд наводить перелік підстав та ризиків, які свідчать про необхідність продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та вказує, що більш м'який запобіжний захід не буде достатнім для запобігання зазначеним ризикам (а.с.4, зворот).
Посилаючись на те, що сукупність даних про особу обвинуваченого дає підстави вважати, що відстуні підстави для обрання щодо нього будь-якого запобіжного заходу, захисник вказує про те, що обвинувачений від органів досудового розслідування не переховувався, запевнив, що буде з'являтися до органів слідства та суду на першу вимогу, на адресу потерпілого та свідків погроз не висловлював, кримінальному провадження не перешкоджає (а.с.1-2). Проте, наведеним доводам судом вже було надано оцінку у судовому засіданні під час обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого, а також неодноразово при прийнятті відповідних рішень про продовження обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , які не були скасовані судом вищої інтанції.
Крім того, при вирішенні питання щодо продовження строку тримання під вартою, судом першої інстанції було враховано думку самого ОСОБА_7 , який не заперечував проти задоволення клопотання прокурора.
Інших доводів та доказів, які б свідчили про зменшення ризиків, на які посилався прокурор у клопотанні та слугували безумовною підставою для застосування іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, захисником у апеляційній скарзі не наведено.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Балаклійського районного суду Харківської області від 20 01 2020 року по справі щодо ОСОБА_7 , - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ _______________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4