27 лютого 2020 року
м. Харків
справа № 638/11144/18
провадження №22-ц/818/1095/20
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Котелевець А.В., Піддубного Р.М.,
за участю секретаря судового засідання Сидорчук М.О.,
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
інші учасники справи:
треті особи - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова, ухвалене о 17 годині 52 хвилини 13 листопада 2019 року у складі судді Семіряд І.В. (повний текст рішення складений 15 листопада 2019 року),
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому просила позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позов мотивований тим, що сторони у справі з 31.10.2003 по 02.12.2011 року перебували у шлюбі. Мають спільну дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Дзержинського райсуду м. Харкова від 28.04.2010 з відповідача на користь ОСОБА_1 були стягнуті аліменти на утримання дитини в твердій грошовій сумі в розмірі 1000 гривень щомісячно до досягнення хлопчиком повноліття. З березня 2009 року сторони припинили фактичні шлюбні відносини, мешкають окремо та сумісного господарства не ведуть. Дитина мешкає разом з матір'ю й перебуває на її утриманні та вихованні. Відповідач веде нормальний спосіб життя, однак самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків: у добровільному порядку матеріальної допомоги на утримання сина не надає, його долею не цікавиться, участі у вихованні не приймає, аліменти, стягненні за рішенням суду, не сплачує, має заборгованість по виплаті аліментів. Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_2 не виконує покладені на нього законодавством обов'язки по вихованню й утриманню неповнолітнього сина, що є підставою для позбавлення його батьківських прав відносно дитини.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2019 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що позивачем не доведена винна поведінка відповідача, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов'язками, що є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачка надала суду належні та допустимі докази, що доводять факт ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків з виховання малолітнього сина. Суд зазначеним доказам належної оцінки не надав та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
У відзиві ОСОБА_2 заперечує проти задоволення апеляційної скарги, посилається на те, що позивач не довела наявності передбачених ч.1 ст.164 Сімейного кодексу України (надалі СК України) підстав для позбавлення його батьківських прав, а саме, умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків. Заборгованість зі сплати аліментів на утримання сина існує в розмірі 4300 грн, а не 65866 грн 67 коп., як на це посилається позивач, і вказаний розмір оскаржується відповідачем, оскільки державним виконавцем не були враховані певні платежі. Спілкування ОСОБА_2 із сином не відбувається внаслідок дій ОСОБА_5 , яка перешкоджає зустрічам відповідача з сином.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення сторін та їх представників, які з'явилися в судове засідання, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, апеляційний суд уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.п. 1,4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Як установлено судом та підтверджується матеріалами у справі, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 31.10.2003 зареєстрували шлюб, який був розірваний рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.12.2011 у справі № 2 - 6958/11 (т.1 а.с. 13). Під час судового розгляду було встановлено, що шлюбно - сімейні відносини між сторонами припинені в березні 2009 року, з цього часу сторони проживають окремо.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_2 і ОСОБА_6 народився син ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_1 (т.1 а.с. 8).
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.04.2010 року у справі № 2 - 3986/10 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі - 1000 гривень щомісячно, з 05.11.2009 до досягнення дитиною повноліття (т. 1 а.с. 12).
Двадцять другого вересня 2012 року ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 , змінивши прізвище на ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (т.1 а.с. 10).
Відповідно до даних довідки КП « Жилкомсервіс » з місця проживання про склад сім'ї та прописку № 1437 від 29.05.2018, довідки про реєстрацію місця проживання особи з Реєстру територіальної громади міста Харкова № 03-08555-2018 від 06.06.2018 ОСОБА_4 з 02.11.2009 зареєстрований та мешкає разом з матір'ю, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 23, 24).
Згідно з інформаційною довідкою з Реєстру територіальної громади м. Харкова № 12-0010961-2018 від 10.08.2018 ОСОБА_2 зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 27).
Даними довідки державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області (надалі Московський ВДВС) від 20.07.2018 № 14.6 - 35 станом на 01.07.2018 з урахуванням сплачених 6000 гривень, заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , становить 65 866 грн 67 коп. (т.1 а.с. 25).
Згідно з довідкою про призначення платежів акціонерного товариства «УкрСиббанк» № 66-8-07/07 від 14.08.2018 на рахунок ОСОБА_1 в період з 01.10.2010 по грудень 2017 року були зараховані платежі з призначенням «аліменти від ОСОБА_2 » в розмірі 96000 гривень (т. 1 а.с. 81-84).
Даними квитанцій ПриватБанку за 2018 рік підтверджується, що ОСОБА_2 перераховував на рахунок Московського ВДВС кошти на сплату аліментів на утримання сина в загальній сумі 12100 гривень (т.1 а.с. 85).
Відповідно до перерахунку заборгованості, наданого державним виконавцем Московського ВДВС № 14.6 - 35 від 26.12.2018, з урахуванням сплачених ОСОБА_2 аліментів у розмірі 101900 гривень за період 2013-2018 років, його заборгованість по сплаті аліментів на утримання сина ОСОБА_4 станом на 01.12.2018 становить 4300 гривен. (т. 1 а.с. 88-89).
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач та відповідач надали новий розрахунок державного виконавця Московського ВДВС від 01.08.2019 № 14.6 - 35/18 (т.2 а.с. 22) та від 22.10.2019 (т.2 а.с. 34). З указаних розрахунків видно, що заборгованість ОСОБА_2 у виконавчому провадженні за виконавчим листом № 2 - 3986/10 від 11.08.2010 станом на 01.08.2019 складає 68 265 грн, а станом на 01.10.2019 - 2429 грн 50 коп.
З інформації, наданої установами за місцем перебування дитини під лікарняним наглядом та за місцем навчання, вбачається, що розвиток неповнолітнього сина ОСОБА_4 , 2004 року народження, здійснює позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 вказані заклади не відвідував ( т. 1 а.с. 19, 22, 172 ).
Згідно з висновком Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 24.10.2018 за № 680 позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав у відношенні неповнолітнього сина ОСОБА_4 є доцільним тому, що він не виконує свої батьківські обов'язки (т. 1 а.с. 38-39).
Під час складення вищезазначеного висновку була з'ясована думка неповнолітнього ОСОБА_4 . Неповнолітній також надав пояснення суду. Пояснив, що підтримує позов матері щодо позбавлення батька батьківських прав, оскільки останній з ним зовсім не спілкується, зі святами не вітає. Своїм батьком хлопець вважає вітчима.
Згідно з ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків (абз. 2 п. 18 Постанови).
Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Судова колегія вважає, що суд правильно встановив характер спірних правовідносин, обставини у справі та застосував до них належні норми матеріального права.
При цьому судом була надана оцінка доказам, представленим ОСОБА_1 , а саме, суд урахував дані висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, дані, що свідчать про часткове виконання відповідачем свого обов'язку щодо утримання сина, пояснення свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які є батьками відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , який є братом відповідача , думку неповнолітнього ОСОБА_4 .
При цьому судова колегія не може повністю погодитися з висновком суду про недоведеність того, що відповідач нехтує своїми батьківськими обов'язками.
Надані суду докази та допитані в судовому засіданні свідки підтверджують, що ОСОБА_2 усунувся від спілкування з дитиною, не бере участь у його розвитку та вихованні.
ОСОБА_2 в наданому суду відзиві на позов, особистих та письмових поясненнях, наданих в суді першої та апеляційної інстанцій, пояснює таку поведінку тим, що завжди бажав спілкуватися з дитиною, проте позивачка, після того як вийшла заміж другий раз , просила його не втручатися у приватне життя її нової родини. Крім цього, ОСОБА_1 створила у сина негативний образ батька, повідомляє йому неправдиву інформацію про нього, тому хлопчик не бажає з ним спілкуватися. Про успіхи сина він довідувався у його шкільного вчителя. Проти позбавлення батьківських прав відносно сина заперечує.
Разом з тим, ОСОБА_2 не надав суду належних та допустимих доказів звернення відповідача до ОСОБА_1 , органів опіки та піклування або адміністрації навчальних закладів дитини з метою спілкування з сином, визначення порядку участі у такому спілкуванні та вихованні.
Згідно з матеріалами справи позивач звернувся до органу опіки та піклування з проханням усунути йому перешкоди у спілкуванні з сином, ОСОБА_4 , лише у травні 2019 року (т.1 а.с. 174 - 176).
До ОСОБА_2 раніше не застосовувалося попередження про необхідність змінити ставлення до виховання сина. Заперечення ним проти задоволення позовних вимог, часткове виконання свого обов'язку щодо матеріального забезпечення дитини, звернення до органу опіки та піклування для усунення перешкод у спілкуванні з сином свідчать про наявність у нього бажання піклуватись про дитину.
ОСОБА_2 є фізичною особою - підприємцем, займається торгівельною діяльністю ( т.1 а.с. 98 - 104), допитаними в судому засіданні свідками характеризується як соціально безпечна особа. Тому судова колегія вважає висновок суду щодо відсутності підстав для застосування до крайнього заходу впливу позбавлення батьківських прав обґрунтованим, проте вбачає підстави для попередження ОСОБА_2 про зміну ставлення до виховання сина.
Враховуючи часткову обґрунтованість апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити рішення суду шляхом доповнення його резолютивної частини реченням наступного змісту: « Попередити ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ». В іншій частині рішення суду належить залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2019 року змінити.
Доповнити резолютивну частину рішення реченням наступного змісту: «Попередити ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 2 березня 2020 року.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді А.В. Котелевець
Р.М. Піддубний