27 лютого 2020 року
м. Харків
справа № 643/10703/16-ц
провадження № 22-ц/818/752/20
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Котелевець А.В., Піддубного Р.М.,
за участю секретаря судового засідання - Сидорчук М.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
треті особи - Харківська міська рада, Комунальне підприємство «Жилкомсервіс», ОСОБА_5 , Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Лях Ірини Юріївни, яка діє в інтересах Харківської міської ради, на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 1 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Харченко А.М.,
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, з урахуванням уточнення якого у вересні 2017 року (т.1 а.с. 62-64) просив визнати ОСОБА_6 та ОСОБА_2 з малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 (надалі Квартира ).
Позов мотивований тим, що рішенням виконкому Московської районної ради м. Харкова № 68/16 від 16.03.1999 наймачами Квартири визначені: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . На час подачі позову у Квартирі зареєстровані: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після подачі позову ОСОБА_1 довідався, що у Квартирі зареєстрована також його онука - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Фактично у Квартирі проживає позивач, його дружина - ОСОБА_8 та мати позивача - ОСОБА_5 . З ОСОБА_6 позивач перебував у шлюбі з 1984 року. Шлюб розірваний рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04.08.2006. Указаним рішенням установлено, що подружжя припинило спільне проживання та сімейно-шлюбні відносини 6 років тому і стало мешкати окремо. Спільне господарство ОСОБА_1 і ОСОБА_6 не ведуть. З весни 2006 року сторони мешкають окремо, ОСОБА_6 забрала дочку та пішла проживати до її батьків за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідачі по справі - ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , не зважаючи на реєстрацію у Квартирі, житловим приміщенням не користуються більше шести місяців, комунальні платежі не сплачують, їх речей у Квартирі немає. Діти ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у Квартирі ніколи не проживали.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2019 року позовна заява ОСОБА_1 в частині позовних вимог до ОСОБА_6 залишена без розгляду, оскільки остання самостійно знялася з реєстрації у Квартирі (т.1 а.с. 162-163).
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 1 жовтня 2019 року позовна заява ОСОБА_1 задоволена. Визнано ОСОБА_2 з малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування Квартирою (т.1 а.с. 191-194).
Судове рішення мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_2 та її малолітні діти ОСОБА_9 відсутні у Квартирі понад шість місяців без поважних причин, а отже, втратили право користування нею.
В апеляційній скарзі Лях Ірина Юріївна, яка діє в інтересах Харківської міської ради (надалі ХМР), посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю (т.1 а.с. 205-211).
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо не проживання відповідача та її малолітніх дітей у Квартирі за місцем реєстрації більше шести місяців (акту балансоутримувача будинку про осіб, які не проживають за місцем реєстрації, особистої заяви ОСОБА_2 про вибуття з місця реєстрації на інше постійне місце проживання, акту про відсутність її особистих речей тощо). У справі відсутня інформація, що відповідач не зверталася протягом тривалого часу до закладів відділення зв'язку, правоохоронних, реєстраційних органів, до закладів соціального захисту населення щодо визнання непрацездатною, до відділення зв'язку, правоохоронних, реєстраційних органів. Також не надано інформації щодо місцезнаходження чи місця роботи відповідача, інформації із закладів соціального захисту населення щодо визнання відповідача непрацездатною, знаходження її в установі соціальної допомоги або перебування у місцях позбавлення волі. Крім того, з показань свідків та наданих листів КЗОЗ «Харківська міська дитяча поліклініка № 7» не можливо визначити доведеність проживання відповідача разом з малолітніми дітьми за іншою адресою. Суд, задовольнивши позов, порушив майнові права дітей на житло, що суперечить вимогам Закону України « Про охорону дитинства».
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_10 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотримання норм матеріального та процесуального права, просить апеляційну скаргу відхилити, заочне рішення суду - залишити без змін. Зазначає, що відповідач разом з малолітніми дітьми лише зареєстровані у Квартирі, якою не користуються, комунальні послуги на них нараховуються, але ними не сплачуються. Крім того, відповідач не заявляла про порушення її прав та дітей.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу представника ХМР належить задовольнити частково з таких підстав.
Згідно з п.п. 1,3,4 ч.1, ч.2 ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) підставами для зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.ч. 1.4 ст. 367 ЦПК України).
Як установлено судом і вбачається із матеріалів справи, рішенням виконкому Московської районної ради м. Харкова № 68/16 від 16.03.1999 ОСОБА_5 була визнана наймачем Квартири разом із сином ОСОБА_1 , ОСОБА_6 (дружиною сина) та ОСОБА_7 (онукою) (т.1 а.с. 4).
Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім'ї та прописку КП «Жилкомсервіс» № 829 від 01.04.2016 у Квартирі зареєстровані: ОСОБА_5 - наймач, її син - ОСОБА_1 , його дружина - ОСОБА_6 , онука наймача - ОСОБА_2 , а також ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Особовий рахунок відкритий на ім'я ОСОБА_5 , Квартира належить територіальній громаді м. Харкова (т.1 а.с.5).
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 розірваний, що підтверджується копіями заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 04.08.2006 та Свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого 08 грудня 2015 року (т.1 а.с.67, 68).
Згідно з повідомленням КП «Жилкомсервіс» № 19574/2/07-05 від 01.09.2017 за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: наймач - ОСОБА_5 , син - ОСОБА_1 , невістка - ОСОБА_6 , онука - ОСОБА_2 , онука - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , онука - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Громадянки ОСОБА_6 та ОСОБА_2 з заявами чи скаргами щодо порушення їх житлових прав у Квартирі до КП «Жилкомсервіс» не звертались (т.1 а.с. 123).
З листа КЗОЗ «Харківська міська дитяча поліклініка № 7» № 655 від 27.09.2017 малолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувають на обліку поліклініки від народження. Діти проживають та оглядалися лікарем-педіатром за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.124).
Московський ВП ГУНП в Харківській області листом № 16853/119-67/0/05-05 від 05.05.2017 повідомив, що скарг, заяв та повідомлень від ОСОБА_2 щодо перешкоджання мешканню у Квартирі ОСОБА_2 та її малолітніх дітей - ОСОБА_3 , 2015 р.н., та ОСОБА_4 , 2017 р.н., з 01.01.2012 по теперішній час не надходило (т.1 а.с.125).
Згідно з довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 28.01.2019, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.146). ОСОБА_6 знялася з реєстрації у Квартирі ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією паспорту (т.1 а.с. 147-148).
Допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 пояснила, що з ОСОБА_1 вони мешкають разом за адресою: АДРЕСА_1 з 2015 року, а одружилися 16 січня 2016 року. Квартира має дві кімнати. Одну кімнату займають вони з чоловіком, другу - мати чоловіка ОСОБА_5 , яка на цей час хворіє. Донька чоловіка ОСОБА_2 зі своїми дітьми мешкають також по проспекту Тракторобудівників в м. Харкові , але в іншому будинку. Їх речей у Квартирі немає, повернутися у Квартиру ОСОБА_2 з дітьми не намагалася, перешкод у проживанні їм не чинилося. Меблі, сантехніку, які на цей час знаходяться у Квартирі, придбала свідок з чоловіком у шлюбі. Вони ж сплачують комунальні послуги. Донька чоловіка - ОСОБА_2 нічого у Квартиру не купувала, комунальні послуги не компенсує.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснив суду першої інстанції, що тривалий час знайомий з ОСОБА_1 , оскільки вони разом працювали, поруч знаходяться будинки та гаражі. ОСОБА_1 з новою дружиною мешкають 6-7 років. Колишня дружина ОСОБА_1 виїхала з дочкою ОСОБА_2 років 10 тому. Мати ОСОБА_1 займає одну кімнату, ОСОБА_1 з дружиною - іншу кімнату. Дитячих речей у Квартирі немає. Свідку відомо, що дочка ОСОБА_1 мешкає зі співмешканцем десь за містом. Її діти ніколи у Квартирі не жили. Про перешкоди проживанню дочки та онуків у Квартирі з боку позивача свідку не відомо.
Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зазначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року).
Отже, право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.
За положеннями частини першої статті 71, статті 72 Житлового кодексу (надалі ЖК) Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Вичерпного переліку поважності причин не проживання у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що належними та допустимими доказами у справі доведено, що ОСОБА_2 у Квартирі понад шість місяців не проживає. І суд правомірно визнав її такою, що втратила право користування Квартирою .
Разом з тим, відповідно до частини четвертої, шостої статті 29 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Стаття 29 ЦК України не пов'язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.
Підстава, на якій місце проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 реєструвалося у Квартирі, у судовому порядку не оспорювалася, тому вважається, що вони за фактом народження набули право користування цим житлом на законних підставах.
Оскільки малолітні діти не можуть самостійно обирати місце свого проживання, факт їх не проживання у Квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дітей права користування цим житлом.
Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, відповідно до рішення суду про визначення місця проживання дитини, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Вказаний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц.
Визнаючи ОСОБА_3 , 2015 року народження, та ОСОБА_4 , 2017 року народження, такими, що втратили право користування Квартирою, суд першої інстанції на зазначене увагу не звернув. І враховуючи зазначену позицію Верховного Суду, колегія суддів не може врахувати доказ наявності у ОСОБА_12 , який за поясненнями представника позивача, є батьком ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , на праві власності житлового будинку (т.2 а.с. 4) як підставу для визнання його дітей такими, що втратили право користування Квартирою .
Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (надалі СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції).
З урахуванням наведеного, факт не проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у Квартирі зумовлений поважними причинами, оскільки вони в силу свого віку та обставин, які склалися у родині не можуть самі проживати у Квартирі, а тому відсутні передбачені статтями 71, 72 ЖК Української РСР передумови для позбавлення їх права на житло шляхом визнання їх такими, що втратили право користування цим житлом, у якому вони зареєстровані їх матір'ю та яка є членом сім'ї наймача, про що свідчить рішення виконкому Московської районної ради м. Харкова № 68/16 від 16.03.1999 про передачу Квартири в найм.
Наведені правові висновки узгоджуються також з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, що ухвалені у подібних правовідносинах за аналогічних фактичних обставин.
Тому колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу представника ХМР належить задовольнити частково, рішення суду першої інстанції - скасувати в частині визнання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування Квартирою . У цій частині підлягає ухваленню нове судове рішення, яким належить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування Квартирою .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Лях Ірини Юріївни, яка діє в інтересах Харківської міської ради, задовольнити частково.
Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 1 жовтня 2019 року скасувати в частині вирішення спору щодо малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалити в цій частині нову постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 , відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 2 березня 2020 року.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді А.В.Котелевець
Р.М.Піддубний