Справа № 537/888/19 Номер провадження 22-ц/814/292/20Головуючий у 1-й інстанції Васильєва Л.М. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
05 березня 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Гальонкіна С.А., Хіль Л.М.
імена (найменування) сторін:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Київського районного суду м. Полтави, ухвалене 22 листопада 2019 року у складі судді Васильєвої Л.М.
по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
У березні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом та просила визнати виконавчий напис нотаріуса № 3322 від 13 липня 2018 року, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. про стягнення з неї на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості за кредитним договором від 28 квітня 2015 року у розмірі 65 937.05 грн. таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позовних вимог вказувала, що виконавчий напис був вчинений без наявності оригіналу кредитного договору. При цьому, вважає, що заборгованість по кредитному договору не є безспірною, оскільки кредитором не надано жодного документу первинного бухгалтерського обліку на підтвердження безспірності заборгованості.
Зазначала, що вона укладала кредитний договір на суму 40 000 грн., а тому сума заборгованості по тілу кредиту не може становити 44 578.49 грн. як це зазначено у виконавчому написі нотаріуса.
Окрім того, посилалась на те, що у нотаріуса відсутні докази направлення ТОВ «Кредитні ініціативи» на її адресу письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 22 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , просила скасувати його та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 28 квітня 2015 року між АТ « Альфа-Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 500976436, відповідно до умов якого вона отримала кредит у розмірі 44 578.49 грн на строк до 29 квітня 2020 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 15.99% річних.
Пунктом 2.4 вказаного кредитного договору передбачені умови використання та порядок надання кредиту, а саме, що кредит надається шляхом безготівкового перерахування для погашення кредитної заборгованості за кредитним договором № 500458879 від 13 лютого 2014 року на рахунок № НОМЕР_1 , що відкритий позичальнику у ПАТ «Альфа-Банк» та кредитним договором № 500494197 від 18 червня 2014 року на рахунок № НОМЕР_2 , що відкритий позичальнику у ПАТ « Альфа-Банк» (а.с. 68-70).
14 листопада 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ « Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу № 4-АБ/КІ, відповідно до умов якого до ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшло право вимоги по кредитному договору від 28 квітня 2015 року № 500976436 , що був укладений між АТ «Альфа-Банк» та позивачем (а.с. 84- 93).
29 травня 2018 року ТОВ «Кредитні ініціативи» направило Зуб В.М. повідомлення про порушення основного зобов'язання по кредитному договору № 500976436, що станом на 08 травня 2018 по вказаному кредитному договору мається заборгованість у розмірі 64 937,05 грн., яка складається із 44 578,49 грн. заборгованості за тілом кредиту та 20 358,56 грн. заборгованості по відсоткам з пропозицією сплатити заборгованість у добровільному порядку, яке ОСОБА_1 отримала12 червня 2018 року ( а.с. 72-79).
13 липня 2018 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. про вчинення виконавчого напису. До заяви додані оригінал кредитного договору, виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості у розмірі 64 937,05 грн., яка складається із 44 578,49 грн заборгованості за тілом кредиту та 20 358,56 грн. заборгованості за відсотками, та строків її погашення, з відміткою стягувача про непогашення заборгованості, копію договору факторингу № 4-АБ/КІ від 14 листопада 2016 року, копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копія довіреності на представництво інтересів заявника, докази про належне повідомлення боржника про бажання стягувача стягнути заборгованість за кредитним договором шляхом вчинення виконавчого напису, довідку про відсутність спору на час звернення із вказаною заявою.
13 липня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. був вчинений виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості за кредитним договором № 500976436 від 28 квітня 2015 року у розмірі 64 937,05 грн, яка складається із 44 578,49 грн заборгованості за тілом кредиту та 20 358,56 грн. заборгованості по відсоткам, зареєстровано в реєстрі за № 3322.
Відповідно до ст. 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 87 ЗУ «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Відповідно до приписів ст. 88 ЗУ «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Відповідно до п. 3 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мін'юсту України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Зазначені норми підтверджують право нотаріуса на вчинення виконавчого напису у випадку наявності доказів безспірності заборгованості боржника перед стягувачем.
При цьому, доводи позивача про невідповідність спірного виконавчого напису нотаріуса вимогам ст. 89 ЗУ «Про нотаріат» та ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження» є надуманими та такими, що повною мірою спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Більше того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджує про невідповідність виконавчого напису нотаріуса вимогам закону, не вказуючи на конкретні порушення.
Суб'єктивна оцінка позивачем виконавчого напису нотаріуса № 3322 від 13 липня 2018 року у якості пропозиції, що не носить обов'язкового характеру, не може бути взята до уваги, оскільки ґрунтується виключно на суб'єктивних судженнях ОСОБА_1 та не підкріплена будь-якими доказами.
Окрім доводів, які належним чином було оцінено місцевим судом, апелянт посилається на нечинність положень п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа № 826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.
Підставою для скасування вказаного нормативного акту стало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.
Вищевказане судове рішення жодним чином не обмежує нотаріуса у праві вчиненні виконавчого напису у випадку наявності достатніх документів, що підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Більше того, Київський апеляційний адміністративний суд, виносячи постанову від 22.02.2017 року, яка набрала законної сили, керувався недопущенням звуженого тлумачення переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису. Це свідчить про те, що судовий розсуд був направлений на забезпечення стягувача реальною можливістю звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, а не на обмеження стягувача у такому праві.
Таким чином, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року зі справи № 826/20084/14 (щодо постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662), залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, не впливає на чинність правових норм, що підлягають застосуванню при вирішенні даного судового спору.
Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду або вказували на їх помилковість апелянтом наведено не було.
Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.
Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду Полтавської області від 22 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О.Ю. Кузнєцова
Судді С.А. Гальонкін
Л.М. Хіль