Справа № 536/603/17 Номер провадження 22-ц/814/476/20Головуючий у 1-й інстанції Клименко С. М. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
03 березня 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Прядкіної О.В., Хіль Л.М.
імена (найменування) сторін:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Державна казначейська служба України
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної казначейської служби України
на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області, ухвалене 23 січня 2017 року у складі судді Клименко С.М.
по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,-
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулось до суду із вказаним позовом та просив стягнути на свою користь з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 104 640 грн. у відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування вказаних вимог зазначав, що 30 травня 2011 року слідчим відділом Фрунзенського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області відносно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених частиною першою статті 152, частиною третьою статті 153 КК України, та 30 травня 2011 року було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Вказував, що 30 липня 2012 року Фрунзенським районним судом м. Харкова кримінальна справа була направлена на додаткове розслідування та скасовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 21 лютого 2014 року прокурор прокуратури Фрунзенського району м. Харкова виніс постанову про закриття відносно нього кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 152, частиною другою статті 153 КК України, у зв'язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанні можливості їх отримання.
Зазначав, що внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності за злочин, який він не скоював, перебування більше двох років під слідством і судом у статусі підозрюваного і обвинуваченого, йому заподіяно значних моральних страждань і переживань.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 січня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 104 853 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 був підданий незаконному кримінальному переслідуванню та засудженню, що завдало йому моральних страждань. Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила Державна казначейська служба України, просило скасувати його та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального пава.
Апелянт вказував, що Державна казначейська служба України не вчиняла неправомірних дій або бездіяльності відносно позивача, а тому не може нести відповідальність за дії інших державних органів. Зазначала, що до участі у справі не залучено відповідачем слідчий відділ Фрунзенського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області - орган, який безпосередньо завдав позивачу моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України у редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваного рішення, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене у справі не відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 30 травня 2011 року слідчим відділом Фрунзенського РВ ХМУ ГУ УМВС України в Харківській області порушено кримінальну справу № 59110416 за частиною третьою статті 153 КК України відносно ОСОБА_1 та затримано в порядку статті 115 КПК України за підозрою у вчиненні вказаного злочину.
02 червня 2011 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 153 КК України та обидві справи об'єднані в одне провадження.
Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 червня 2011 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою (а.с. 61).
Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 липня 2012 року кримінальна справа по обвинуваченню Кравченка О.М. за частиною третьою статті 152, частиною другою статті 153 КК України направлена на додаткове розслідування прокурору Фрунзенського району м. Харкова для проведення додаткового розслідування. Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 змінено з утримання під вартою на підписку про невиїзд та звільнено з-під варти в залі суду (а.с. 62-64).
Постановою слідчого відділу Фрунзенського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області від 20 лютого 2014 року змінено кваліфікацію кримінального правопорушення з частини третьої статті 152 КК України на частину першу статті 152 КК України (а.с. 5).
Постановою прокурора Фрунзенського району м. Харкова від 21 лютого 2014 року кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013220460000284 від 17 січня 2013 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 152, частиною другою статті 153 КК України, відносно ОСОБА_1 закрито у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанні можливості їх отримати (а.с. 4).
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб, органу дізнання, досудового слідства, прокуратури, або суду.
Відповідно до частини сьомої статті 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (тут і далі в редакції, чинній на момент закриття кримінального провадження - 21 лютого 2014 року) відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Зазначені висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, висловленими у постановах від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від 24 квітня 2017 року у справі № 6-2885цс16, від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17.
Таким чином, з матеріалів справи вбачаються підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди завдвної незаконними діями органів досудового розслідування.
Проте, статтею 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15 квітня 2015 року, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
За положеннями статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відповідно до частини 1 статті 43 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Згідно з висновком, наведеним у рішенні Конституційного Суду України № 12/рп-2001 від 03 жовтня 2001 року, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.
Аналіз зазначених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державної казначейської служби України.
Отже, при розгляді справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органів державної влади, бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, судам слід враховувати, що співвідповідачами у таких справах є відповідні органи Державної казначейської служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів. До того ж, не вимагається наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
До таких висновків прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 336/3056/18 (провадження № 61-10291св19).
Таким чином, залучення Державної казначейської служби України до справи у якості відповідача відповідає вимогам закону.
Проте, пред'явивши позов до Державної казначейської служби України, ОСОБА_1 не заявив будь-яких позовних вимог до Фрунзенського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області (або його правонаступника).
Відповідно до підпункту 2 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, врегульований Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок) (пункт 1 Порядку).
У пункті 3 Порядку визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
При цьому боржники в контексті пункту 2 Порядку - це визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 310/5390/16-ц (провадження № 61-7351св18) зробив висновок, що завдана позивачу моральна шкода має бути відшкодована винною особою - боржником за правилом пункту 2 Порядку (управлінням органу місцевого самоврядування), а на Державне казначейство України покладається функція з виконання рішення суду щодо стягнення коштів з боржника на підставі виконавчого документа (пункт 3 Порядку).
Таким чином, ОСОБА_2 не пред'явив позов до органу, що заподіяв йому моральну шкоду, а місцевий суд розглянув справу за відсутності належного відповідача, лише за участі Державної казначейської служби України, на яку поклав обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної позивачу, у той час як вона у правовідносини із ОСОБА_1 не вступала та не має обов'язку перед ним по відшкодуванню шкоди власними коштами.
Таким чином, у рішенні суду відповідальність за шкоду, спричинену позивачу, покладено на державний орган до повноважень якого належить безспірне списання коштів за рішенням суду.
У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
ЦПК України саме на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі.
Звертаючись до суду з позовом, заявник повинен чітко зазначити спосіб захисту, якого він вимагає, та яке право він вважає порушеним, невизнаним чи оспорюваним, чітко вказати ким порушені його права та в чому полягає порушення.
Вирішення спору за відсутності усіх належних відповідачів є порушенням норм процесуального права, яке є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.
Виходячи з викладеного, внаслідок порушення судом першої інстанції норм процесуального права, місцевим судом ухвалено помилкове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення в цій частині.
Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 4, ст. 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 січня 2017 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завдвної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О.Ю. Кузнєцова
Судді О.В. Прядкіна
Л.М. Хіль