Справа № 345/1263/19
Провадження № 11-кп/4808/174/20
Категорія ст. 309 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
04 березня 2020 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано - Франківського апеляційного суду в складі :
головуючого судді ОСОБА_3 ,
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Рожнятівського районного суду Івано - Франківської області від 10.02.2020 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч.4 КК України,-
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 , вважає ухвалу Рожнятівського районного суду від 10 лютого 2020 року незаконною та такою, що підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків суду, викладених в ухвалі, фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що прокурором не надано і судом не здобуто жодного належного та допустимого доказу тому, що він може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Крім цього, звертає увагу апеляційного суду на те, що він має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, вперше притягується до кримінальної відповідальності, не має наміру впливати на потерпілих та свідків, оскільки своєї вини не визнає, а тому зацікавлений в закритті кримінального провадження у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.
Просить скасувати ухвалу Рожнятівського районного суду від 10 лютого 2020 року, постановити нову ухвалу, якою обрати йому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або зменшити розмір застави не більше 50 000 гривень.
Ухвалою Рожнятівського районного суду від 10 лютого 2020 року клопотання прокурора задоволено. Продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителю АДРЕСА_1 дію раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в установі виконання покарання №12 м. Івано - Франківська, з можливістю внесення застави, на 60 днів, тобто до 10 квітня 2020 року включно.
Під час апеляційного розгляду:
- обвинувачений ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_8 підтримали подану апеляційну скаргу, просили її задовольнити, а ухвалу Рожнятівського районного суду від 10.02.2020 року скасувати;
- прокурор вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною, а подана апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_9 є необґрунтованою, просив залишити ухвалу про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 10.02.2020 року без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши матеріали контрольного провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що ухвалу суду першої інстанції, слід залишити без змін, з наступних підстав.
Рішенням Конституційного Суду України №4 р/2019 від 13.06.2019 р. визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 2 ст. 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Вищевказаним рішенням Конституційний Суд України зобов'язав Верховну Раду України привести нормативне регулювання у відповідність до прийнятого рішення.
Визнання Конституційним Судом України положення ч. 2 ст. 392 КПК України неконституційним, свідчить про те, що ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті підлягають апеляційному розгляду.
Незважаючи на те, що діючим національним кримінальним процесуальним законом не встановлено порядок оскарження ухвал суду про продовження строку тримання під вартою, які постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що з метою забезпечення ефективної реалізації права на судовий захист та задля досягнення цілей правосуддя, апеляції підлягають розгляду із застосуванням принципу тлумачення діючих правових норм на користь обвинуваченого та сторони захисту.
Колегія суддів виходить з того, що тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним з обмеженням конституційного права особи на свободу, який полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установу тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням режиму цієї установи.
В своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 фактично вказує на відсутність правових підстав для продовження відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При вирішенні питання про законність рішення суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою, колегія суддів приймає до уваги, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, що обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень суду, які ухвалені на стадії досудового розгляду кримінального провадження.
Так, відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що на стадії судового розгляду кримінального провадження, такий стандарт доказування як «обґрунтована підозра» втрачає свою актуальність і при оцінці доказів повинен бути застосований критерій доведеності «поза розумним сумнівом», який випливає із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Однак, цей критерій може бути застосований тільки під час ухвалення остаточного судового рішення, яким буде розглянуто по суті та вирішено питання про визнання особи винною у вчинені злочину та призначення їй покарання.
Намагання надати оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може бути визнано сторонами як ознака упередженості суду та визнана правовою підставою для відводу складу суду.
Ухвалою Рожнятівського районного суду від 10 лютого 2020 року продовжено строк тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 до 10 квітня 2020 року включно.
Колегія суддів звертає увагу на те, що саме вказане рішення суду є предметом апеляційного оскарження, у зв'язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку судовим рішенням, які вже набули законної сили та виконані у повному обсязі, які пов'язані з необхідністю оцінки досліджених судом доказів.
За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставними доводи обвинуваченого ОСОБА_9 про те, що дослідженні судом першої інстанції докази свідчать про безпідставність звинувачення його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч.4 КК України.
Враховуючи наведене, апеляційний суд, позбавлений можливості надати оцінку сукупності доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті та прийти до висновку про наявний «стан доказів» і їх переконливість в тому, що подальший розгляд кримінального провадження може привести до ухвалення несприятливого для обвинуваченого рішення або до висновку про те, що обвинувачення висунуте обвинуваченому є безпідставним.
Колегія суддів приймає до уваги, що на стадії судового розгляду кримінального провадження суд самостійно вирішує питання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, яка дозволить розглянути кримінальне провадження у розумні строки.
Рішення апеляційного суду щодо розгляду питання про законність продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого, кримінальне провадження відповідно до якого розглядається по суті судом першої інстанції, не повинно виглядати як втручання у порядок розгляду кримінального провадження судом першої інстанції та створювати додаткові перешкоди.
Апеляційний суд не може об'єктивно встановити стадію судового провадження на якій знаходиться розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції та готовність суду ухвалити остаточне рішення по кримінальному провадженню.
З копії матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувальний акт було скеровано до суду 25.03.2019 року.
Відповідно до вказаного обвинувального акту ОСОБА_9 звинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 190 ч.4 КК України, який у відповідності до вимог ст.12 КК України відносяться до особливо тяжких злочинів.
Згідно з вимогами ч. ч. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.183 КПК України визначено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснювати дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Колегія суддів звертає увагу на те, що при обрані запобіжного заходу, у відповідності до вимог ст.ст. 193, 194 КПК України, судом об'єктивно взято до уваги дані про особу обвинуваченого, який звинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 190 ч.4 КК України.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою щодо наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що заявлені у клопотанні ризики є реальними, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні злочину, а також наявність суспільного інтересу, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Таким чином, основною метою продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на стадії судового розгляду фактично є забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Зі змісту ухвали суду про продовження строків тримання під вартою вбачається, що суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків в цьому кримінальному провадженні, оскільки йому відомі їхні анкетні дані та місце проживання останніх, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Таким чином, при продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції врахував як обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_9 , дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, так необхідність забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого і наявність відповідного суспільного інтересу щодо розгляду вищевказаного кримінального провадження.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що обвинувачений ОСОБА_9 в поданій апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції порушено розумні строки розгляду кримінального провадження, оскільки за час перебування його під вартою, а саме 2 роки судом було допитано трьох потерпілих.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повинен вживати необхідних заходів щодо розгляду кримінального провадження у розумні строки, оскільки недотримання строків розгляду кримінальних справ порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.
Також колегія суддів вважає, що запобіжній захід у вигляді домашнього арешту про який зазначає в апеляційній скарзі обвинувачений, враховуючи його особу, тяжкість висунутого обвинувачення та наявність ризиків, які передбачені ст.177 КПК України, не зможуть забезпечити необхідну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Крім цього, при вирішенні питання про необхідність продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 , апеляційний суд вважає, що необхідно враховувати наявність конкретного суспільного інтересу, який привелює над принципом поваги до свободи особистості з метою забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні, а саме прав людини та основоположних свобод та здоров'я людини, яка визнається в Україні найвищою соціальною цінністю згідно до ст. 3 Конституції України.
Таким чином, тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу щодо обвинуваченого, зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і основоположних свобод.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки ухвалене у відповідності до вимог закону, та винесене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та оціненими судом, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.376 ч.2, 404, 407, 419 КПК України апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без задоволення, а ухвалу Рожнятівського районного суду Івано - Франківської області від 10 лютого 2020 року, якою продовжено запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_9 у вигляді тримання під вартою на 60 діб до 10 квітня 2020 року без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5