Провадження № 22-ц/803/915/20 Справа № 201/214/19 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
26 лютого 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,
за участю секретаря - Порубай М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компаньйон фінанс груп", третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінанасова компанія "Кредит-капітал" про визнання кредитного договору недійсним, -
У січні 2019 року позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом, обгрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 21 травня 2018 року уклала з відповідачем договір про надання позики на умовах фінансового кредиту, отримала кредитні кошти і використовувала їх; в забезпечення вказаного договору не було укладено договір поручительства; але згодом позивач з'ясувала, що відповідач ТОВ «Компаньйон фінанс груп» уклало з третьою особою ТОВ ФК «Кредит - капітал» договір відступлення права вимоги і до нового кредитора перейшли права та обов'язки первісного кредитора у її зобов'язанні з ТОВ «Компаньйон фінанс груп»; умови цього договору відступлення права вимоги зачіпали її інтереси, змінювали умови її кредитного договору стосовно обсягу відповідальності та інш. і вона звернулася з претензією до відповідача і третьої особи з вимогою перевести все в первісний стан; вказані особи після перевірки погодилися з позицією позивача, скасували договір відступлення права вимоги і позивач знову вступила в договірні відносини з відповідачем по договору фінансового кредиту від 21 травня 2018 року. Але тепер вона вважає, що фінансова установа ТОВ «Компаньйон фінанс груп» при укладанні з нею вказаного кредитного договору обмануло її, не вказавши повністю всі дані договору: договір не містить умов припинення цього договору, немає детального розпису загальної вартості кредиту для неї як споживача, не вказана вся сума кредиту, яку потрібно повернути, не вказано всі умови кредитування, можливість надання кредиту в іншій валюті, умови повернення боргу, мали місце порушення в частині формування та погодження ціни договору, дискримінаційними є вимоги договору про можливість у товариства вимагати дострокового повернення кредиту, можлива зміна відсоткової ставки та інша інформація як для споживача фінансових послуг (особисті дані клієнта та інш.), тобто фактично працівник Товариства при укладанні договору тиснув на неї психологічно та допустив обман стосовно умов і правил кредитування; тобто договір не містить всіх передбачених законодавством умом і правил, що вимагаються законодавством про захист прав споживачів для договору споживчого кредиту; внаслідок чого вона змушена була підписати цей договір, а отже цей договір не відповідає її внутрішній волі, тому повинен бути визнаний недійсним. Зараз Товариство вважає, що в позивача є заборгованість по цьому кредитному договору. Позивач вважає, що заборгованості в неї перед цим Товариством не має. На її звернення до відповідача про з'ясування обставин вказаного та укладання кредитного договору, боргу, спірне питання вирішене не було, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим її права як споживача. Вважає позивач дії відповідача по укладанню кредитного договору неправомірними.
У зв'язку з чим, позивач просила суд визнати недійсним кредитний договір № 594807 від 21.05.2018 року.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 серпня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на неправильне застосування норм матеріального права.
ТОВ "Компаньйон фінанс груп" та ТОВ Фінанасова компанія "Кредит-капітал" відповідно до ст. 360 ЦПК України подали відзиви, в яких просили апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 серпня 2019 року - залишити без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги.
Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , не скористались.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що між ТОВ «Компаньйон фінанс груп», як кредитором, та позивачем ОСОБА_1 , як позичальником, 21 травня 2018 року укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 594807, відповідно до якого Товариство надало позивачу у тимчасове цільове використання кошти в сумі 7100 грн.
За умовами даного договору кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит у вказаному розмірі, а позичальник, в свою чергу, зобов'язався повернути кредит щомісячними платежами відповідно до графіку погашення кредиту, а також сплатити 1% за користування кредитом та інші обов'язкові платежі з кінцевим терміном погашення до 16 листопада 2018 року.
Згідно умов цього договору про надання кредиту у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту або термінів сплати процентів, комісій строком більше ніж на один місяць, та/або порушення позичальником, поручителем умов договору поруки, кредитор має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій.
За порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх зобов'язань, зокрема термінів повернення кредиту (всієї суми або частини) та/або сплати процентів за кредит та/або комісій, кредитор має право вимагати від позичальника додатково сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена в іноземній валюті.
Судом встановлено, що під час укладення кредитного договору, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди по всіма істотними умовам договору, про що свідчить власноручний підпис позивача та представника Товариства.
Крім того, встановлено, що кредитний договір укладений позичальником добровільно, за ним проходили платежі.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необгрунтованості позовних вимог, зокрема, суд зазначив, що позивач не надав до суду жодного належного та допустимого доказу про підтвердження факту недійсності правочину в цілому; при укладенні кредитного договору дотримано всі передбачені законом істотні умови, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними; на момент укладення зазначених договорів обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печаткою банку; договори укладені на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства; при укладенні договорів позичальнику було надано всю необхідну інформацію, про що свідчить власноручний підпис позивача на договорах.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що, суд не надав правову оцінку доводам позивача щодо порушення вимог ЗУ "Про захист прав споживачів" про несправедливі умови договору, зокрема, п. 6 Договору, який містить пеню за кожен день прострочення сплати платежу за кредитом у розмірі 2,5 , що є перевищенням законодавчого розміру. Крім того, відповідачем застосовано окрім пені ще й штраф за одне й те саме порушення, що суперечить вимогам ст. 61 Конституції України.
Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав.
Так, ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.
Таким чином, положення вищевказаного закону не застосовується до даних правовідносин.
Так, діяльність ТОВ «Компаньйон Фінанс груп» регулюються спеціальним законодавством, яке передбачає специфіку діяльності з надання споживчих кредитів фінансовими установами, а саме Законом України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» споживач, який порушив своє зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. У договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов'язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Компаньйон Фінанс», сукупний розмір неустойки складає 2739,42 грн, що не перевищує 50% суми одержаної апелянтом у кредит.
Таким чином, апелянту нарахована пеня з урахуванням встановлених обмежень, згідно ЗУ "Про споживче кредитування".
Безпідставними є доводи апелянта щодо порушення положень ст. 61 Конституції України, оскільки застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення, а застосування штрафів як виду цивільно-правової відповідальності відбувається за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.
Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Таким чином, Договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №594807 від 21.05.2018 року відповідає всім вимогам цивільного законодавства, а також вимогам, які встановленим спеціальним законодавство, яке безпосередньо контролює відносини у сфері споживчого кредитування.
Крім того, слід зазначити, що ОСОБА_1 є дієздатною особою, яка в повній мірі має можливість усвідомлювати свої дії та керувати ними, розуміти наслідки вчинення певних дій та можливість відмовитись від вчинення таких дій, що будуть суперечити її інтересам.
Підписанням Договору, апелянт підтвердила свою згоду із запропонованими умовами кредитного договору, що свідчить про її вільне волевиявлення, спрямоване на укладення договору саме на тих умовах, що визначені в Договорі. Укладення договору відбулося відповідно до чинного законодавства та внутрішніх правил Товариства з вільного волевиявлення апелянта та будь- яких перешкод з боку відповідача.
Також, колегія судів звертає увагу на те, що позивач добровільно звернулась до банку за позикою. Можливість детально ознайомитися з умовами кредитного договору була надана. Позивач мала право відмовитись від підписання кредитного договору, якщо, як вона вважає, умови договору містять несправедливі умови або були інші підстави, які змусили її засумніватись в законності договору, однак цього не зробила.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договору, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 Цивільно-процесуального кодексу України. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до правової позиції ВСУ (справа N 6-1341цс15) Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Однак, з огляду на наявні докази виконання відповідачем обов'язку щодо надання позивачу інформації про умови отримання кредиту, правові підстави для визнання частини пункту кредитного договору недійсним відсутні. Сторони були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення було вільним, направлене на настання наслідків, передбачених спірним кредитним договором, укладено відповідно до норм чинного законодавства.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надала жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту недійсності правочину в цілому.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. А стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України. Посилання позивача в якості підстави для визнання договору недійсними є загальними, невизначеними та недоведеними.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано ухвалив рішення в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих позивачем.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 серпня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
О.В. Лаченкова