Провадження № 22-ц/803/3204/20 Справа № 201/12879/19 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
03 березня 2020 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі судді Городничої В.С., ознайомившись із заявою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Фірсової Світлани Василівни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням, -
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2019 року було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням.
Не погодившись з вказаною вище ухвалою суду, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на неї.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2020 року апеляційна скарга ОСОБА_2 була залишена без руху.
Крім того, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Фірсова Світлана Василівна звернулася до Дніпровського апеляційного суду з заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .
В обґрунтування вимог заяви посилається на те, що необхідність забезпечення позову у вигляді арешту квартири, до якої позивач просить її вселити, обумовлено тим, що відповідач може її відчужити. Правоустановчі документи оформлені на його ім'я. Заявник також посилається на можливість відчуження спірної квартири без згоди дружини. При цьому позивач не зареєстрована у спірній квартирі. Таким чином, у разі відчуження квартири в період розгляду справи буде неможливим виконання судового рішення про вселення, навіть у разі, якщо позов буде задоволено.
Вивчивши матеріали цивільної справи, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, виходячи з наступного.
Частиною першою ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п.1, 2 ч.1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Згідно з ч.1. ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинні міститися: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціна позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиція заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Забезпечення позову це заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим.
В заяві про забезпечення позову заявник не навів належних доказів чому не забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а також заявник не зазначив доказів, що існує реальна загроза невиконання рішення суду.
Безпідставними та необгрунтованими є посилання заявника на відчуження відповідачем спірної квартири в період розгляду справи, що може ускладнити виконання рішення суду, оскільки такі доводи грунтуються лише на припущеннях та не встановлює реальну небезпеку, за якої невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення, або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду.
Крім того, із заяви про забезпечення позову не вбачається, що даний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами.
Враховуючи, що ст. 150 ЦПК України є дискреційною, суд, відмовляючи у застосуванні заходів забезпечення позову, приймає до уваги наявність обставин, які виключають можливість їх застосування.
Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п. 4» роз'яснив, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим вимогам, а також мають бути безпосередньо пов'язанні з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачам вчиняти певні дії.
Таким чином, суд приходить до висновку, що обраний заявником вид забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру є неспівмірним із заявленими позивачем вимогами та таким, що буде обмежувати та порушувати права відповідача як власника.
Отже, у відповідності із вищевикладеним, враховуючи зміст заяви, предмет позову, конкретні обставини по справі, та з урахуванням змісту зазначених норм процесуального права, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 149, 150, 153 ЦПК України, -
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Фірсової Світлани Василівни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя В.С. Городнича