Провадження № 11-кп/803/958/20 Справа № 182/6843/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
28 лютого 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника-адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 та заперечення на неї потерпілої ОСОБА_9 , на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2020 року про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12016040340000941, щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Орджонікідзе, Дніпропетровської області, громадянина України, перебуваючого у цивільному шлюбі, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, -
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2020 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 12 березня 2020 року.
Суд першої інстанції враховував наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , репутацію обвинуваченого - відсутність у нього стійких соціальних зв'язків, законного джерела доходу та роботи, що, з огляду на інтереси суспільства, потребує продовження строків тримання під вартою обвинуваченого.
В апеляційній скарзі:
- обвинувачений просить переглянути ухвалу суду першої інстанції та застосувати до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
В обґрунтування вказує, що ні один пункт ч. 1 ст. 177 КПК України не був доведений стороною обвинувачення, остільки він не переховувався від суду, не впливав на свідків, не знищував докази, не впливав на кримінальне провадження та не чинив інших правопорушень.
Потерпіла ОСОБА_9 в своїх запереченнях на вищевказану апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення, а ухвалу суду, - залишити без змін.
Вказує, що обвинувачений ОСОБА_7 обгрунтовно підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину. Також продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були враховані при обранні запобіжного заходу, а саме ризики переховування від суду, до чого його може спонукати тяжкість можливого покарання; продовження злочинної діяльності, оскільки ОСОБА_7 не має міцних соціальних зв'язків, постійного місця роботи та законних джерел доходів.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Апеляційний суд, вважає, що зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді клопотання прокурора дотримані в повному обсязі та, вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та обґрунтовано дійшов висновку про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.
Так, судом першої інстанції встановлено, що визначені згідно п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики при обранні запобіжного заходу і попередньому продовженні строку тримання під вартою, а саме, що він буде переховуватися від суду та може вчинити інші кримінальні правопорушення, не змінилися та на даний час не зменшилися.
Апеляційний суд зважає, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років, а тому враховуючи характер та тяжкість покарання, що кореспондується з характером суспільного інтересу, інші обставини у їх сукупності, а саме, що обвинувачений не працевлаштований, міцних соціальних зв'язків не має, а відтак є підстави вважати, що усвідомлюючи можливе покарання, відсутність постійного джерела доходу, з метою його уникнення від покарання, ОСОБА_7 може переховуватися від суду та вчинити інші кримінальні правопорушення.
З огляду на наведене існування зазначених вище обставин у їх сукупності, виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою, і більш м'який запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а тому продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі, що ні один пункт ч. 1 ст. 177 КПК України не був доведений стороною обвинувачення, остільки він не переховувався від суду, не впливав на свідків, не знищував докази, не впливав на кримінальне провадження та не чинив інших правопорушень, є безпідставними та не переконливими, щоб переважали визначенні ризики чи зменшили б їх існування.
З огляду на викладене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та не підлягає скасуванню, а апеляційну скаргу обвинуваченого слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2020 року про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , за ч. 4 ст. 187 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4