Провадження № 22-ц/803/2841/20 Справа № 177/1858/19 Суддя у 1-й інстанції - Суботіна С. А. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
04 березня 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Барильської А.П.,
суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання: Голуб О.О.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Фермерське господарство «Сільгоспновація Плюс»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2019 року, яка прийнята суддею Суботіною С.А. у м. Кривому Розі, відомості щодо дати складання повного тексту ухвали матеріали справи не містять, -
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Фермерського господарства «Сільгоспновація Плюс» (надалі ФГ «Сільгоспновація Плюс») про стягнення грошових коштів за невиконання зобов'язання по договору оренди обладнання.
Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2019 року у відкритті провадження по вищезазначеній цивільній справі відмовлено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду.
Вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а саме те, що спір виник між позивачем, який не є підприємцем та відповідачем, який є юридичною особою, тому розгляд справи підлягає в суді загальної юрисдикції.
На думку апелянта, суд першої інстанції не взяв до уваги, що при передачі позивачу прав орендодавця за договором оренди від 01 листопада 2009 року позивач був фізичною особою - підприємцем, а 23 вересня 2019 року позивач зареєстрував його припинення, тобто на момент звернення до суду з позовом позивач не був підприємцем.
Позивач вказує, що суд першої інстанції не врахував, що договір оренди був неодноразово пролонгований автоматично, і позивач став стороною договору оренди (найму) фізичною особою без статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а відповідач продовжував використовувати неналежне йому майно на свій розсуд.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ФГ «Сільгоспновація Плюс» - Шелудька А.О., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив ухвалу суду залишити без змін, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся з позовом до ФГ «Сільгоспновація Плюс» про стягнення грошових коштів за невиконання зобов'язання по договору оренди обладнання та просив стягнути з відповідача заборгованість по орендної платі 1 117 801,91 грн., 3% річних - 156 038,64 грн., пеню за прострочення виконання зобов'язання - 193 353,60 грн., штраф за неповернення майна - 598 056 грн., відповідальність згідно ч. 2 ст. 785 ЦК України - 874 801,44 грн. (а.с. 1-5).
Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що припинення позивачем на момент подання позову до суду діяльності як ФОП, не змінює його статус як сторони договору цесії, тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.
Разом з тим, статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.
Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу .
Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 Цивільного кодексу України .
За частиною першою статті 173 ГК України, зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Згідно ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).
Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими.
Господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Відповідно до ст. 609 ЦК України, зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Проте, до підприємницької діяльності фізичних осіб, згідно зі статтею 51 ЦК України, застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Частиною третьою статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП.
Відповідно до статті 52 ЦК України, ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Таким чином, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові ВС від 09 жовтня 2019 року по справі №127/23144/18.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по орендній платі за договором оренди обладнання б/н від 01 листопада 2009 року, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ФГ «Сільгоспновація Плюс», право на одержання якої передано фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на підставі договору уступки права вимоги (цесії) від 12 січня 2010 року. Крім того, предметом спору є інші нарахування на суму боргу по орендній платі, зокрема пеня та штрафні санкції, 3 % річних.
Зі змісту позову слідує, що спір, поданий на розгляд суду, виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності ФОП ОСОБА_3 , яка передала права вимоги за господарським договором оренди обладнання, іншому суб'єкту підприємницької діяльності - ФОП ОСОБА_1 . На момент укладення договору відступлення права вимоги (цесія) 12 січня 2010 року ОСОБА_1 перебував в статусі ФОП (а.с. 33-36).
ОСОБА_1 декілька разів припинив свою діяльність як ФОП востаннє припинення діяльності зареєстрував 23 вересня 2019 року (а.с. 11-14)
Тобто, на момент укладення договору відступлення права вимоги від 12 січня 2010 року, сторонами договору були фізичні особи - підприємці ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , та вказаний договір пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності.
У зв'язку з чим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що спір виник між позивачем, який не є підприємцем та відповідачем, яке є юридичною особою, тому розгляд справи підлягає в суді загальної юрисдикції, оскільки відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Як вбачається з матеріалів предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по орендній платі за договором оренди обладнання б/н від 01 листопада 2009 року, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ФГ «Сільгоспновація Плюс», право на одержання якої передано фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на підставі договору уступки права вимоги (цесії) від 12 січня 2010 року.
У зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір уступки права вимоги (цесії) від 12 січня 2010 року пов'язаний зі здійсненням позивачем підприємницької діяльності, тому спірні правовідносини мають господарський характер, а спір виник з господарських правовідносин.
Не заслуговують на увагу доводи скарги, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що при передачі позивачу прав орендодавця за договором оренди від 01 листопада 2009 року, позивач був фізичною особою - підприємцем, а 23 вересня 2019 року позивач зареєстрував його припинення, тобто на момент звернення до суду з позовом позивач не був підприємцем, оскільки відповідно до ст. 202-208 ГК України, ч.8 статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) його зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки він, як фізична особа, не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, тому припинення позивачем на момент подання позову до суду діяльності як ФОП, не змінює його статус як сторони договору цесії, тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що договір оренди був неодноразово пролонгований автоматично, і позивач став стороною договору оренди (найму) фізичною особою без статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а відповідач продовжував використовувати неналежне йому майно на свій розсуд, оскільки як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення договору відступлення права вимоги від 12 січня 2010 року, між фізичними особами - підприємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , останній перебував у статусі фізичної особи-підприємця, вказаний договір пов'язаний зі здійсненням ним підприємницької діяльності, у вказаному статусі ним надсилалися вимоги відповідачу ФГ «Сільгоспновація Плюс» в 2014, 2017 роках, тому колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції, що спір по справі виника з господарських відносин.
На підставі викладеного, колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які б стали підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду відповідає вимогам процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 381, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2019 року,- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 05 березня 2020 року.
Головуючий:
Судді: