Провадження № 11-кп/803/1038/20 Справа № 205/10296/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
28 лютого 2020 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
потерпілого ОСОБА_9
представника потерпілого ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2020 року про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, раніше судимого, який має не повну середню освіту, не одруженого, не працевлаштованого, дітей на утриманні не має, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, -
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2020 року продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , до 24-00 години 27 березня 2020 року включно.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що доведеними є ризики того, що перебуваючи на свободі ОСОБА_7 може вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки останній неодноразово судимий за злочини проти власності, відбував покарання вигляді позбавлення волі, має непогашену судимість та знову обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти власності, що вказує на доведеність ризику вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 нових злочинів.
Окрім того, ОСОБА_7 неодружений, дітей не має, також не має постійного місця роботи та навчання, а також постійного доходу, що обумовлює наявність ризику, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може переховуватися від суду, чим перешкоджати розгляду кримінального провадження.
Крім того, судом першої інстанції враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 страждає на хронічну сенсоневральну туговухість четвертого ступеню, у зв'язку з чим має вади слуху, проте суд вважає, що зазначене захворювання не перешкоджає застосуванню до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою змінити ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції використовував ті ж підстави для продовження строків тримання під вартою ОСОБА_7 вже тричі, про що свідчать ухвали слідчого судді від 25.10.2019 року, 10.12.2019 року, 29.01.2020 року, оскільки прокурор в судовому засіданні не довів обставини, що ОСОБА_7 має намір переховуватися від суду та вчинити новий злочин, а просто обмежився посиланням на такі ризики, а суд першої інстанції залишив поза увагою відсутність доказів на підтвердження кожного з наведених прокурором ризиків.
Захисник ОСОБА_8 зазначає, що ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки, зокрема має матір та цивільну дружину, а також встановлено, що обвинувачений має постійне місце проживання, згідно з характеристики від сусідів, позитивно характеризується, крім того, слід врахувати належну процесуальну поведінку як під час досудового розслідування , так і під час судового розгляду, що дозволило суду звільнити ОСОБА_7 на час судового провадження зі скляного боксу, що свідчить про те, що для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого достатнім буде застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Крім того, ОСОБА_7 має хронічну сенсоневральну туговухість четвертого ступеню, тобто порушення слуху, що викликає дискомфорт у його життєвих ситуаціях в місцях позбавлення волі та відображається на якості його життя в установі відбування покарань, та вимагає користування слуховим апаратом, якого в ОСОБА_7 немає.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений та його захисник підтримали апеляційну скаргу і з підстав, зазначених у ній просили її задовольнити, скасувати ухвалу суду про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та ухвалити нову ухвалу, якою змінити запобіжний захід відносно ОСОБА_7 з тримання під вартою на нічний домашній арешт.
Прокурор в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника, посилалась на її безпідставність, а ухвалу суду вважала законною та обґрунтованою і просила залишити її без змін.
Потерпілий та його представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги захисника.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, думки сторін кримінального провадження, перевіривши надані матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Рішенням Конституційного суду України від 13.06.2019 року №4-р/2019 визнано таким, що є неконституційним положення ч. 2 ст. 392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, яка постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 331 КПК України: - вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу; - незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до матеріалів справи, в провадженні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040690000712 від 27 лютого 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Відповідно до матеріалів провадження, до обвинуваченого ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому продовжувався.
Прокурором в судовому засіданні суду першої інстанції, яке розглядалось 28.12.2019 року було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 з тих підстав, що обставини, які були підставою для обрання запобіжного заходу, не змінилися, а застосування до обвинуваченого жодного із більш м'яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Розглядаючи вказане клопотання прокурора, для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. 199 КПК України, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Під час апеляційного розгляду ухвали суду встановлено, що зазначені вимоги закону при розгляді клопотання були дотримані в повному обсязі.
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При обґрунтуванні рішення про продовження строків тримання під вартою необхідно враховувати вимоги ст. 199 КПК України, статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та положень, встановлених у рішеннях Європейського Суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід відповідає не лише особі обвинуваченого, а й характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується та не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, зокрема, і ухиленню обвинуваченого від суду, ризик чого є реальним та дійсним. Судом першої інстанції не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжному заході у виді тримання під вартою відпала.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою, судом правильно встановлено, що воно є доцільним, а підстави для заміни цього запобіжного заходу менш обтяжливим відсутні, зважаючи на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення проти власності, за що передбачене максимальне покарання у вигляді позбавлення волі до шести років, та на даний час продовжує існувати ризики того, що він може переховуватися від суду з метою уникнення можливого покарання за скоєння інкримінованого йому злочину чи вчинити інший злочин. Будь-який більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити належний розгляд провадження.
Крім того, прокурор наголошував, що на стадії досудового розслідування ОСОБА_7 був оголошений у розшук у зв'язку з неможливістю встановити його місцеперебування та був затриманий в порядку оперативних заходів у місті Лисичанськ Луганської області, після чого йому був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, зазначені ризики встановлені в ухвалі суду та підтверджуються наданими судом першої інстанції матеріалами.
Затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою, що визначено в рішенні Європейського суду за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину за ч. 3 ст. 185 КК України, який є тяжким та за який передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на шість років, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Крім того, у справі “Москаленко проти України”, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті Суд нагадує, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Підстав для застосування судом до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів не вбачає, з огляду на вищевикладені обставини.
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки, зокрема має матір та цивільну дружину, а також встановлено, що обвинувачений має постійне місце проживання, згідно з характеристики від сусідів, позитивно характеризується, крім того, слід врахувати належну процесуальну поведінку як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, що дозволило суду звільнити ОСОБА_7 на час судового провадження зі скляного боксу, що свідчить про те, що для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого достатнім буде застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки апеляційний суд вказані обставини та особу обвинуваченого враховує в сукупності з іншими обставинами, однак з метою запобігти вищезазначеним ризикам, беручи до уваги тяжкість злочину, у вчиненні якого ОСОБА_7 обвинувачується, можливу міру покарання, думку потерпілого з цього питання, який у судовому засіданні підтримав клопотання прокурора про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було обґрунтовано продовжено щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Крім того, позитивні характеристики обвинуваченого не можуть бути визнані судом самостійною підставою для пом'якшення обраного запобіжного заходу та не спростовують наявність встановлених судом ризиків, що також спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.
Щодо посилань захисника ОСОБА_8 в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_7 має хронічну сенсоневральну туговухість четвертого ступеню, тобто порушення слуху, що викликає дискомфорт у його життєвих ситуаціях в місцях позбавлення волі та відображається на якості його життя в установі відбування покарань, та вимагає користування слуховим апаратом, якого в ОСОБА_7 немає, апеляційний суд враховує вказані обставини, однак погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначене захворювання не перешкоджає застосуванню до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, доказів протилежного зі сторони захисту суду не надано.
Отже, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Будь-яких порушень КПК України при постановленні оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає необхідним ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2020 року, якою продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4