ун. № 759/6035/19
пр. № 2/759/4253/19
12 грудня 2019 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва:
під головування судді Сенька М.Ф.
при секретарях Мурга Т.С., Щербині А.В.,
за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Брицької Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства "Об'єднана компанія "Укрвуглереструктуризація" про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
ОСОБА_2 в березні 2019 року звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до відповідача Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструкція» про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на посаді заступника генерального директора з питань охорони праці Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація», стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Обґрунтовуючи вимоги позивачем зазначено, що наказом голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» № 24 від 26.02.2019 року його було звільнено з посади заступника генерального директора з питань охорони праці на підставі ч.3 ст.38 Кодексу законів про працю України, на якій він працював з 24.02.2017року. Вважає, що звільнення з роботи є незаконним, оскільки заяву від 25.02.2019 року про звільнення за власним бажанням, в дійсності, написано під психологічним та матеріальним тиском відповідача в особі керівника підприємства - голови комісії з реорганізації підприємства Кисельова В., з яким після його призначення у нього склалися напружені стосунки. Вказані обставини сприяли до того, що позивач був примушений під психологічним, емоційним, матеріальним тиском, примусовою працею, написати та подати заяву про звільнення, хоча ніколи про це не думав. Також зазначив, що разом із ним звільнилися інші працівники - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . На підставі наведеного, позивач просив скасувати наказ № 24 від 26.02.2019 р. про його звільнення та поновити його на посаді заступника генерального директора з питань охорони праці Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» та стягнути на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 125846,40 грн.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 , заявлені позовні вимоги з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, підтримав та просив суд їх задовольнити з підстав викладених в позові.
В судовому засіданні представник відповідача Брицька Н.В. проти задоволення вимог позивача заперечувала з підстав його необґрунтованості, зазначивши при цьому, що позивач самостійно написав заяву про звільнення і жодного тиску на нього не було. Надала до суду 24.06.2019 року.
Судом встановлено таке.
Наказом № 114 к від 06.09.2017 р. ОСОБА_2 був прийнятий на посаду заступника генерального директора з питань охорони праці Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація».
Встановлено, що 25.02.2019 року ОСОБА_2 написав власноручно заяву про звільнення за власним бажанням у зв'язку з невиконанням законодавства про працю та умов колективного договору (а.с.26).
Наказом Голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» № 24 від 26.02.2019 року ОСОБА_2 було звільнено з посади заступника генерального директора з питань охорони праці Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» на підставі ч.3 ст.38 Кодексу законів про працю України (а.с. 37).
Відповідні записи внесено до трудової книжки (а.с. 8).
Станом на день звільнення заборгованості по заробітній платі перед позивачем була відсутня.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 цього ж Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємств, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року з послідуючими змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів» по справах про звільнення за ст. 38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд, оцінивши пояснення сторін з наданими ними письмовими доказами, прийшов до переконання про недоведеність позивачем обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Так, суд насамперед враховує, що заява написана особисто позивачем без будь-якого фізичного або психологічного тиску.
За таких обставин відсутні обґрунтовані підстави для визнання звільнення позивача незаконним, а отже в задоволенні вимог необхідно відмовити.
Оскільки вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на роботі, в задоволенні вимог в цій частині відмовлено, то в задоволенні позовних вимог слід відмовити в цілому.
На підставі наведених в рішенні норм закону, керуючись ст. ст. 12, 13, 60, 77-80, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
ухвалив:
В задоволенні позову ОСОБА_2 про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Можливість отримати інформацію щодо справи, що розглядається, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет. Веб-адреса сторінки: http://sv.ki.court.gov.ua.
Головуючий Сенько М.Ф.