"05" березня 2020 р.
м. Київ
справа № 755/2092/20
провадження № 2-а/755/121/20
Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Проценко Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора Вишгородського відділу поліції ГУ НП у Київській області Волочай Михайла Михайловича, про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
07.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, відповідно до заявлених позовних вимог скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення Серії БАА № 760844 від 31 січня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн., мотивуючи свою позовну заяву тим, що 31.01.2020 року інспектором поліції Волочай М.М. відносно позивача була прийнята постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі Серії БАА № 760844, відповідно до якої позивач визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, за порушення п. 8.5.1 ПДР України. Однак, позивач вважає притягнення його до адміністративної відповідальності неправомірним, а дії відповідача незаконними, оскільки позивач здійснював усі маневри із дотриманням вимог ПДР України, про що ним було зазначено відповідачу під час зупинки.
10 лютого 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі ОСОБА_1 до інспектора Вишгородського відділу поліції ГУ НП у Київській області Волочай Михайла Михайловича, про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. (а.с. 7-8)
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомив.
Відповідач інспектор Вишгородського відділу поліції ГУ НП у Київській області Волочай М.М. в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомив, своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття в судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту.
Частиною другою цієї статті передбачено, що від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Судом встановлено, що за даними постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 31 січня 2020 року Серії БАА № 760844, прийнятої інспектором Вишгородського відділу поліції ГУ НП у Київській області Волочай М.М. 31.01.2020 року о 14.25 год. на а/д Вишгород-Овруч, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Деу Ланос», державний номер НОМЕР_1 , при обгоні іншого автомобіля перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки, чим порушено п. 8.5.1ПДР України та скоєно адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, та постановою застосовано відносно позивача адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510,00 грн. (а.с. 5)
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
02.07.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 року.
Відповідно до ст. ст. 1 та 13 Закону України «Про Національну поліцію», поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
З метою встановлення нормативно-правового регулювання здійснення проваджень уповноваженими особами Національної поліції України у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, наказом № 1395 від 07.11.2015 року МВС України затверджено відповідну Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Відповідно до п. 4 Розділу І Інструкції, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Відповідно до ч. 4 ст. 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення , якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.
Так, ч. ч. 9, 10 Розділ ІІІ Інструкції передбачено, що розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ч.ч. 1, 2 розділу ІV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення .
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України «Про правила дорожнього руху» від 10.10.2001 № 1306.
Згідно п. 14 Правил дорожнього руху кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила. Будь - яка розбіжність із положеннями Правил, відхилення від їх вимог може порушити встановлений порядок дорожнього руху і створити загрозу для його безпеки.
Згідно п. 1. 5 Правил дорожнього руху дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод.
Згідно п. 1. 9 Правил дорожнього руху особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, яка передбачає відповідальність за порушення правил дорожнього руху.
Відповідно до ч. 1 ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Частиною 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, частини першої, другої і третьої статті 122 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.
Частиною 4 ст. 258 КУпАП передбачено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 285 КУпАП у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення.
У висновку Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України (далі - НКР) щодо застосування положень ст. 258 КУпАП під час вирішення справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених ст. 122 КУпАП (далі - Висновок) зазначено, що випадки розгляду справ про адміністративні правопорушення уповноваженими на те особами на місці вчинення правопорушення визначені ст. 258 КУпАП, в інших випадках справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем вчинення правопорушення, відповідно до ст. 276 КУпАП.
При цьому варто звернути увагу на те, що словосполучення «на місці вчинення правопорушення», яке містяться у ст. 258 КУпАП та словосполучення «за місцем вчинення правопорушення», вжитого у ст. 276 КУпАП мають різний правовий зміст.
Зазначену проблему аналізував Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.05.2015 № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої ст. 276 КУпАП.
У пункті 2.4 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що словосполучення «за місцем його вчинення», яке міститься в положенні частини першої статті 276 Кодексу, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.
У згаданому Висновку НКР дійшла висновку, що під час вирішення справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених ст. 122 КУпАП, положення ст. 258 КУпАП не застосовуються; винесення постанов у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122 КУпАП, уповноваженими на те особами одразу після складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення є неправомірним.
Такий висновок НКР ґрунтувався на тому, що положення ст. 258 КУпАП не розповсюджувалися на ст. 122 КУпАП.
Окрім того, проаналізувавши п. 2.3 наведеного вище рішення Конституційного Суду України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що Конституційний Суд, говорячи про порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 КУпАП, мав на увазі виключно випадки застосування скороченого провадження у справах, на які не розповсюджуються вимоги ст. 258 КУпАП.
Однак, вже після прийняття Конституційним Судом зазначеного рішення, норми КУпАП та, зокрема, ст. 258 зазнали змін, в результаті чого на справи, які віднесено до компетенції Національної поліції розповсюджено вимоги ч. 4 ст. 258 - постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься на місті вчинення правопорушення.
Таким чином, аналіз законодавчих норм, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, Висновку НКР, рішення Конституційного Суду України від 26.05.2015 № 5-рп/2015, дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення за порушення правил дорожнього руху, зокрема ст. 122 КУпАП, на місці вчинення такого правопорушення.
При цьому, положення ст.ст. 278, 279 КУпАП, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки у даному випадку КУпАП передбачає спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення.
По суті зафіксованого в оскаржуваній постанові правопорушення суд вважає необхідним зазначити наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, (із змінами і доповненнями) відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із чинним законодавством.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувались вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до пункту 8.5. Правил дорожнього руху дорожня розмітка поділяється на горизонтальну та вертикальну і використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює.
Згідно з п. 8.5.1 Правил дорожнього руху горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Наноситься на проїзній частині або по верху бардюру у вигляді ліній, стрілок, написів, символів тощо фарбою або іншими матеріалами відповідного кольору згідно з пунктом 1 розділу 34 цих Правил.
Відповідно до розділу 34 Правил дорожнього руху, дорожня горизонтальна розмітка 1.3.- поділяє транспортні потоки протилежних напрямів на дорогах, які мають чотири і більше смуг руху. Вказану лінію забороняється перетинати.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Частиною 1 статті 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний зясувати чи було вчинене адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави чи обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Правовими положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, суд звертає увагу, що вищезазначена правова норма визначає ряд фактичних даних на основі яких посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
Проте, на виконання вимог чинного законодавства, зокрема, вищезазначених правових положень та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року, в матеріалах справи не міститься жодного належного доказу вчинення водієм адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
При цьому суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Також стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями діючого адміністративного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, Серії БАА № 760844 від 31 січня 2020 року, прийнятої інспектором Вишгородського відділу поліції ГУ НП у Київській області Волочай М.М. та про закриття справи про адміністративне правопорушення, - оскільки відповідачем не надано суду письмового відзиву на позовну заяву, не надано жодного належного та допустимого доказу наявності події правопорушення, вчиненого позивачем за обставин, зазначених в оскаржуваній постанові, якими, зокрема, можуть бути показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, або будь-яких інших допустимих доказів на підтвердження вчинення правопорушення.
Разом з тим, відповідно до положень ст. 251 КУпАП, ст. 62 Конституції України суд вважає такими, що не можуть бути визнані належними та допустимими доказами відомості, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення, виходячи з того, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», оскільки не випливає зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду здобуто не було та суду не надано.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких обставин, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, суд вважає недоведеним.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до інспектора Вишгородського відділу поліції ГУ НП у Київській області Волочай Михайла Михайловича, про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення в повному обсязі.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 19, 62 Конституції України, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, затвердженою наказом № 1395 від 07.11.2015 року МВС України, ст.ст. 1, 13 Закону України «Про Національну поліцію», Правилами дорожнього руху України, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, ст. ст. 7, 122, 222, 245, 251, 252, 255, 256, 258, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 2, 5, 6-11, 13-15, 72-79, 90, 268-271, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до інспектора Вишгородського відділу поліції ГУ НП у Київській області Волочай Михайла Михайловича, про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, Серії БАА № 760844 від 31 січня 2020 року, прийняту інспектором Вишгородського відділу поліції ГУ НП у Київській області Волочай Михайлом Михайловичем - скасувати.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 (ІНПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) за ч. 1 ст. 122 КУпАП - закрити.
Копії рішення суду негайно направити особам, які брали участь у справі.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі його оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення суду складено 05 березня 2020 року.
Суддя: В.І. Галаган