Справа № 758/9896/18
Категорія 47
(ЗАОЧНЕ)
12 лютого 2020 року місто Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Ларіонової Н.М.,
при секретарі судового засідання Гальчинській А.О.,
за участю: позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дружини та поділ майна подружжя, -
Позивач звернулась до Подільського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить, зокрема, з урахуванням уточнених позовних вимог, розірвати, укладений 09.08.2014 р. з відповідачем шлюб; cтягнути аліменти на її утримання в розмірі 1/4 частки з усіх видів доходу відповідача щомісячно до досягнення дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 трьох років; визнати транспортний засіб марки «MAZDA», моделі СХ-7, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 спільною сумісною власністю подружжя; визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного автомобіля та на 1/2 частину вказаного автомобіля визнати право власності за відповідачем, з підстав визначених ст. ст. 70, 84, 112 СК України. Позовні вимоги мотивує тим, що шлюбні відносини між подружжям припинені, втрачено почуття взаєморозуміння і любові, подальше збереження сім'ї є неможливим, при цьому, позивач не працює, перебуває у декретній відпустці, отримуючи 860 грн. на дитину від держави, на її утримання відповідач добровільно грошей не надає, хоча має таку можливість, також вказує на те, що спільне майно подружжя має бути розділено навпіл.
Провадження у справі відкрито ухвалою від 12.11.2018 р. з призначенням розгляду в порядку загального позовного провадження.
Відзив на позовну заяви відповідачем не поданий.
В судовому засіданні позивач просила позовні вимоги задовольнити з підстав, зазначених у позові та в уточнених позовних вимогах. Пояснила, що шлюбні відносини між подружжям припиненні з липня 2018 року, просила стягнути аліменти на її утримання, оскільки не працює, та просила поділити спільне майно подружжя, а саме автомобіль марки «MAZDA», визнавши його спільною сумісною власністю, оскільки він був придбаний за гроші, отримані відповідачем від продажу без згоди дружини попереднього автомобіля марки «Volkswagen», модель «Transporter», номер шасі НОМЕР_2 , 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 . Проти надання строку для примирення заперечувала, додатково вказала, що спору про визначення місця проживання спільної малолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - не має. Проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.
Відповідач, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку, до судового засідання повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. В зв'язку з чим, на підставі ст.ст.223 ч.4, 280 ЦПК України суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вирішуючи позовні вимоги в частині розірвання шлюбу, суд виходить з такого.
Відповідно із вимогами ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
В силу положень ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки.
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 09.08.2014 р. відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис 1397, що підтверджено свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 09.08.2014 р.
Сторони мають спільну малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданим Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції 06.01.2016 р., актовий запис № 7 (а.с. 9).
Шлюбні відносини між сторонами припинені з липня 2018 року через відсутність взаєморозуміння, втрати почуття любові і поваги один до одного.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Конституції України, ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Приписами ч. 1 ст. 24 СК України встановлено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Надання строку на примирення суд вважає недоцільним, тому що шлюбні відносини між сторонами припинені вже певний час, позивач про надання строку на примирення суду не заявила. Крім того, відповідач, будучи обізнаним про розгляд справи, в судове засідання не з'явився, клопотання про примирення не заявив, що свідчить про байдужість до збереження сім'ї.
Встановивши, що між сторонами втрачено взаєморозуміння та почуття любові, примирення подружжя є неможливим, подальше спільне життя та збереження шлюбу між ними неможливо і не відповідає інтересам подружжя, суд дійшов висновку про те, що збереження сім'ї є неможливим, шлюб між сторонами існує формально і тому може бути розірваним.
За правилами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Відповідно до ст. ст. 21, 24 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
За змістом п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Оцінюючи в сукупності надані до суду докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині розірвання шлюбу підлягають задоволенню.
Згідно ч. 2 ст. 115 СК України рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили підлягає направленню до органу державної реєстрації актів цивільного стану для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відповідної відмітки в актовому записі про шлюб.
Вирішуючи вимоги про стягнення аліментів на утримання позивача до досягнення трирічного віку дитини, суд дійшов таких висновків.
Згідно ч. 2 ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Суд встановив що відповідач є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом із матір'ю - позивачем по справі. Позивач не працює у зв'язку з тим, що доглядає за дитиною до досягнення нею трьох років.
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 91 СК України, жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин 2-4 статті 84 цього кодексу.
Відповідно до змісту ч. 2, 4 ст. 84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання дружина має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Таким чином, судом встановлено, що позивач має право на утримання від відповідача до досягнення їхньою дитиною трирічного віку.
Визначаючи розмір аліментів, які слід стягувати з відповідача, суд, згідно положень ч. 1 ст. 182 СК України, враховує таке.
Відповідно до змісту ч. 6 ст. 84 СК України, право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.
По змісту ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є людиною молодого віку ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), працездатний, документів про офіційне працевлаштування суду не надано. Позивач зазначила, що інших утриманців він не має.
Суд вважає що відповідач спроможний сплачувати аліменти на дружину у розмірі 1/4 частки з усіх видів доходу відповідача щомісячно до досягнення дитиною, такий розмір аліментів суд вважає обґрунтованим та таким, який визначений згідно принципів справедливості та розумності, враховуючи матеріальне становище сторін, обставини справи. А відтак, оскільки позивачем подано позов 31.07.2018 р., а спільна дитина досягла трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_3 , - стягненню підлягає 1/4 частки з усіх видів доходу відповідача, починаючи з 31.07.2018 р. по 28.12.2018 р. включно.
Тому суд вважає, що необхідно задовольнити позовні вимоги про стягнення аліменти на дружину у вказаному розмірі до досягнення дитиною 3-річного віку.
Вирішуючи позовні вимоги в частині поділу спільного майна подружжя, суд зазначає.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності.
Згідно ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Пунктом 5 постанови № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" передбачено, що розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є, зокрема, майно, нажите подружжям за час шлюбу.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 22-24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного Кодексу України та ст. 372 ЦК України. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4 ст. 65 СК України).
За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що транспортний засіб марки «Volkswagen», модель «Transporter», номер шасі НОМЕР_2 , 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , наразі за відповідачем не значиться, натомість, згідно копій документів та відповіді Регіонального сервісного центру в Харківській області Міністерства внутрішніх справ України - автомобіль «MAZDA», моделі СХ-7, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , чорного кольору, № кузова НОМЕР_6 , № двигуна НОМЕР_7 , та свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_8 - належить відповідачу від 09 серпня 2018 року.
В судовому засіданні встановлено, що відповідачем було відчужено транспортний засіб марки «Volkswagen», модель «Transporter», номер шасі НОМЕР_2 , 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , без згоди на те дружини, та придбано новий автомобіль «MAZDA», моделі СХ-7, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , чорного кольору, № кузова НОМЕР_6 також без згоди на те дружини.
Попри те, що придбання спірного автомобіля відбулось 09.08.2018 р., в період не підтримання фактичних шлюбних відносин, суд дійшов висновку про визнання такого майна спільною сумісною власністю, оскільки даний автомобіль придбаний за кошти, виручені після продажу попереднього автомобіля, що придбаний за час спільного проживання та шлюбних відносин, ведення спільного сумісного господарства, та з урахуванням того, що відповідачем не надано достатніх та допустимих доказів на доказування протилежного.
Відповідно до ст. 69 Сімейного Кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Статтею 70 Сімейного Кодексу України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Статтею 71 даного Закону передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними у натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16 вказується, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 Сімейного Кодексу України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Судом встановлено, що з 09 серпня 2014 року по даний час сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі.
А відтак, придбане майно у шлюбі є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними, що повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
З урахуванням викладеного, засад рівності часток сторін при поділі спірного майна подружжя та положень ст. 17 Сімейного кодексу України, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір за дві позовні вимоги у розмірі по 704,80 грн. та 1250 грн., а також при подачі уточнених позовних вимог позивачем сплачено 1359, 58 грн. та 768,40 грн, відповідно до Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір.
Крім того, з відповідача на підставі ст.141 ЦПК України в дохід бюджету підлягає стягненню судовий збір в розмірі 704,8 грн. за вимоги про стягнення аліментів, оскільки відповідно до Закону України «Про судовий збір» позивач була звільнена від сплати судового збору в цій частині при подачі позову.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 51 Конституції України, ст.ст. 57, 60, 61, 63, 69, 70, 71, 112, 115, 141, 180-184, 191 Сімейного Кодексу України, 16,319, 321,358, 368 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 141, 258-259, 263, 264-265, 268, 272, 273, 279, 354, 355, 430 ЦПК України, п.15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (2017 р.), -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині розірвання шлюбу - задовольнити в повному обсязі.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянином України (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянкою України (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ), зареєстрований 09 серпня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис 1397, що мають одну малолітню дитину.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині стягнення аліментів на утримання дружини - задовольнити в повному обсязі.
Стягнути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) РНОКПП НОМЕР_10 ) аліменти на її утримання в розмірі 1/4 частки з усіх видів доходу відповідача, щомісячно, починаючи з 31.07.2018 р. і до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині поділу майна подружжя - задовольнити в повному обсязі.
Визнати транспортний засіб - автомобіль «MAZDA», моделі СХ-7, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , чорного кольору, № кузова НОМЕР_6 , № двигуна НОМЕР_7 , спільною сумісною власністю подружжя.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_10 , право власності на 1/2 частину автомобіля марки «MAZDA», моделі СХ-7, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , чорного кольору, № кузова НОМЕР_6 , № двигуна НОМЕР_7 ; визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 , право власності на 1/2 частину автомобіля марки «MAZDA», моделі СХ-7, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , чорного кольору, № кузова НОМЕР_6 , № двигуна НОМЕР_7 .
Стягнути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) РНОКПП НОМЕР_10 ) сплачений позивачем судовий збір в розмірі 4082 (чотири тисячі вісімдесят дві) гривні 78 копійок.
Стягнути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_9 ) в дохід бюджету судовий збір в розмірі 704,8 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.).
Після набрання рішенням законної сили направити його копію до Подільського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб від 09 серпня 2014 року № 1397, складеному відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Н. М. Ларіонова