печерський районний суд міста києва
Справа № 757/68573/17-ц
11 квітня 2019 року
Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого: судді Григоренко І.В.,
при секретарі: Петровій Ю.О.,
за участю:
представника позивача: ОСОБА_3,
представника відповідача-1: Харчука Р.І.,
представника відповідача-2: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок проведення антитерористичної операції, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України (далі - відповідач-1, КМУкраїни), Державної Казначейської служби України (далі - відповідач-2, ДКС України) в якому просить стягнути з відповідачів на його користь матеріальну шкоду в розмірі 371 938,93 грн. та моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є власником приватного будинку, який знаходиться в м. Авдіївка, Донецької області , за адресою: АДРЕСА_3 та власником легкового автомобілю PEUGEOT 406, 1997 року випуску,державний номерний знак НОМЕР_1 . Внаслідок артилерійського обстрілу при проведенні антитерористичної операції 02.02.2017 року було частково зруйновано його будинок та автомобіль, в результаті чого, позивач не в змозі користуватися своїм майном, що спричинило позивачу матеріальну та моральну шкоду. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом;тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особі, переходить право вимоги до винної особи. В порушення ст. 86 Кодексу цивільного захисту України позивач не отримав від держави ні житла, ні компенсації за пошкодження його будинку, не отримав жодної компенсації за пошкоджений автомобіль.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від16.11.2017 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.12.2017 року заяву позивача про звільнення від сплати судового збору задоволено; звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позову до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок проведення антитерористичної операції.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.12.2017 року в порядку загального позовного провадження відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок проведення антитерористичної операції, підготовче засідання у справі призначено на 29.03.2018 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.03.2018 року, згідно п. 1 ч. 2 ст. 198 та п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України,у зв'язку із неявкою представників сторін,підготовче засідання було відкладено до 27.04.2018 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27.04.2018 року, згідно п. 1 ч. 2 ст. 198 та п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, у зв'язку із неявкою представників сторін, підготовче засідання було відкладено до 25.05.2018 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.05.2018 року, згідно п. 1 ч. 2 ст. 198 та п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, у зв'язку із неявкою представників відповідачів, підготовче засідання було відкладено до 02.07.2018 року.
02.07.2018 року на адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 проти позову заперечує. В обґрунтування своєї позиції відповідач-1 зазначає, щозаконодавчо встановлено, що терористична діяльність, яка має місце на території Донецької і Луганської областей України, внаслідок якої було знищено майно позивача, є результатом агресії Російської Федерації; відповідно до ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до норм і принципів міжнародного права; відповідно до ст. 1167 ЦК України відшкодування моральної шкоди здійснюється особою, яка її завдала.
02.07.2018 року в зв'язку із зайнятістю судді в іншому судовому засіданнісправу було знято зі складу та призначено на 02.08.2018 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.08.2018 року було закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок проведення антитерористичної операції та призначеносправу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 18.09.2018 року.
В судовому засіданні 18.09.2018 року представник відповідача-1 надав відзив на позовну заяву в якому просив в позові відмовити, оскільки відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію, відтак, відповідач-1 є неналежним відповідачем; а представник позивача надав відповідь на відзив відповідача-1, в якій зазначив, що ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» покладає обов'язок з відшкодування громадянам шкоди, спричиненої терористичним актом, на Державу Україна, незалежно від того, ким така шкода заподіяна. Також в судовому засіданні 18.09.2018 року в якості свідків було допитано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Протокольними ухваламиПечерського районного суду м. Києва від 18.09.2018 року приєднано до матеріалів справи відзив на позовну заяву та відповідь на відзивта, відповідно до ч. 2 ст. 240 ЦПК України, у судовому засіданні було оголошено перерву до 12.10.2018 року для підготовки сторін до судових дебатів.
12.10.2018 року у зв'язку із зайнятістю судді в порядку чергування справу було знято зі складу та призначено на 10.12.2018 року.
10.12.2018 року в зв'язку із зайнятістю судді в порядку чергування справу було знято зіскладу та призначено на 12.03.2019 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.03.2019 року, згідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, у зв'язку із неявкою представників відповідачів розгляд справи було відкладено до 11.04.2019 року.
В судовому засіданні 11.04.2019 року представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з викладених у позовній заяві підстав.Представник відповідача-1 в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник відповідача-2 в судове засідання 11.04.2019 року не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини нявки суду невідомі.
Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача-1, дослідивши та оцінивши покази свідків та письмові докази у справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником приватного будинку розміром 60,80 кв.м з господарськими будівлями, який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , що підтверджується: договором купівлі-продажу житлового будинку від 04.12.2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Авдіївського міського нотаріального округу Донецької області Василенко В.А. та зареєстрований в реєстрі за № 3076; а також витягом з Державного реєстру правочинів від 04.12.2009 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.12.2009 року; технічним паспортом від 21.09.2009 року.
Також позивач є власником легкового автомобіляPEUGEOT 406, 1997 року випуску,реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 .
Внаслідок артилерійського обстрілу при проведенні антитерористичної операції 02.02.2017 року було значно пошкоджено будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_3 та повністю знищено легковий автомобіль PEUGEOT 406, 1997 року випуску,реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вказані факти підтверджуються:
- Актом по попередньому обстеженню об'єктів, які постраждали внаслідок проведення бойових дій на території м. Авдіївка від 03.02.2017 року, складеним робочою групою у складі: в.о. заступника керівника військово-цивільної адміністраціїз питань забезпечення життєдіяльності міста Шаховим Р.Л., інженером технічної служби КП «СЄЗ» Авдіївської міської ради Глушком О.Д., в.о. начальника архітектурного відділу містобудування військово-цивільної адміністрації Гонтар В.К., в.о. начальника управління з розвитку міського господарства військово-цивільної адміністрації Самборською О.В., головним спеціалістом відділу ВДРВ військово-цивільної адміністрації Ільїним В.Ю., спеціалістом 1 категорії відділу архітектури та містобудування військово-цивільної адміністрації Романченком О.І.;
- Актом про пожежу від 03.02.2017 року, складеним комісією у складі: інспектор запобігання НС 15 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Донецькій області старший лейтенант служби ЦЗ Зоненко С.А., ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5;
- фотографіями будинку після пошкодження та руйнування;
- фотографіями автомобілю до та після руйнування;
- висновком № 1339 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 22.08.2017 року, складеним судовим експертом Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України;
- висновком спеціаліста № 01/17 експертного автотоварознавчого дослідження про вартість матеріальної шкоди у зв'язку з аварійними пошкодженнями, спричиненими автомобілю PEUGEOT 406, 1997 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті артилерійського обстрілу м. Авдіївка невстановленими особами від 02.02.2017 року, складеним директором відділу судових автотоварознавчих експертиз МП «Автосалон».
Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін у даній справі, суд виходить з наступного.
Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» від 02.12.2015 року № 1275-р. м. Авдіївка Донецької області, відноситься до населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція.
Згідно ізстаттею 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).
Проте, право приватної власності позивача порушено поза його волею та не з його вини, домоволодіння пошкоджене та знищене та на даний час є непридатним для подальшої експлуатації за призначенням; автомобіль знищено.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені ст. 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Однак, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.
Разом з тим,Законом України «Про боротьбу з тероризмом'визначені інші підстави для відшкодування шкоди, завданої терористичним актом. Зазначений нормативно-правовий акт є спеціальним законом, у зв'язку з чим до вказаних правовідносин повинні застосовуватись положення Закону України «Про боротьбу з тероризмом».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.
Згідно ст. 1 зазначеного Закону, терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена ст. 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених ст. ст. 112, 147, 258-260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014.
Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07.04.2014 року.
Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02.12.2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, м. Авдіївка Донецької області, в якому були розташовані житловий будинок та легковий автомобіль позивача, належить до населених пунктів, в яких здійснюється антитерористична операція.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.
Є загальновідомим фактом, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності, що зокрема стверджується і звітами Спеціальної моніторингової комісії ОБСЄ в Україні, поширеними в засобах масової інформації та іншими публікаціями.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, яким було передбачено, зокрема:
- забезпечення роботи місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької та Луганської областей, на рівні районів і міст обласного значення Донецької та Луганської областей (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування);
- забезпечення визначення обсягу руйнувань, обстеження несучої здатності будівель, що потребують першочергового відновлення, об'єктів інфраструктури, виготовлення відповідної проектної документації (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, місцеві штаби, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування (за згодою).
На виконання цього розпорядження Кабінету Міністрів України головою Донецької обласної державної адміністрації видано розпорядження від 05.01.2015 року № 1 «Про створення штабу з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області», яким було створено штаб з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області, а головам райдержадміністрацій, міським головам було доручено: створити та забезпечити роботу місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області на відповідній території; організувати роботу зі складання переліку пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на відповідній території та розробки проектно-кошторисної документації, отримання експертних висновків для подання на розгляд штабу.
Відповідно до ст. 4 та ч. 4 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій.
Отже, під час судового розгляду справи підтвердився факт того, що будинок та легковий автомобіль позивача, розташовані в районі, де проводилась антитерористична операція, та є пошкодженими у період проведення антитерористичної операції і не придатними до використання за призначенням.
Відповідно дост. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.
Аналізуючи викладене, суд вважає доводи відповідача-1, викладені у відзиві на позовну заяву, що належним відповідачем у цій справі є Російська Федерація, є необґрунтованими.
Відповідно дост. 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту, тобто проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим.
Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону. Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає наступне стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, тобто після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, держава може стягнути суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦПК України, позивачем і відповідачем можуть бутифізичнііюридичні особи, а також держава.
Держава,територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник (ч. 4 ст. 58 ЦПК України).
Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно-правових документах.
Звертаючись до суду з позовом, позивач в якості відповідачів зазначив Кабінет Міністрів України та Державну казначейську службу України як представників держави.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Згідно зст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.
Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України у системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами ресурсами), він є представником Держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України.
Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України, безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України.
Така правова позиція викладена в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», що роз'яснює подібні за змістом відносини.
При цьому, суд вважає, що до вказаних правовідносин положення Кодексу цивільного захисту України не можуть застосовуватись, а повинні застосовуватись лише положення Закону України «Про боротьбу з тероризмом», оскільки Кодекс цивільного захисту України регулює питання щодо надзвичайних ситуацій на відміну від вказаного Закону, що регулює питання терористичного акту, і вказані поняття не є тотожними.
Відповідно до Закону України «Про особливості державної політки із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.
Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом'не визначає механізм визначення розміру відшкодування. У вказаній статті зазначається, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
Так, як була вказано вище, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, згідно якого Мінрегіон, Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мін'юст, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях.
Проте до теперішнього часу такий спеціальний нормативно-правовий акт не прийнятий.
Цим же Планом Мінрегіон, Мін'юст, Мінінфраструктури, Мінекономрозвитку, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативно-правових актів щодо фінансування за рахунок резервного фонду державного бюджету першочергових проектів з відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 року № 250 затверджений Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, яким передбачено надання субвенцій обласним бюджетам Донецької та Луганської областей на відновлення їх інфраструктури. Згідно цього Порядку субвенція спрямовується на реалізацію таких проектів і заходів у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що постраждали внаслідок проведення антитерористичної операції і на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, зокрема, що стосується житлового фонду - лише на реконструкцію, капітальний ремонт, проектні та вишукувальні роботи на об'єктах житлового фонду комунальної власності, що зазнали пошкодження внаслідок проведення антитерористичної операції.
Що стосується відновлення об'єктів житлового фонду приватної власності, субвенції на нього не надавалися.
Законами України «Про Державний бюджет України на відповідний рік» не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом.
Згідно ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Проте реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Так, у рішенні від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань (див., mutatismutandis, рішення у справі «Бурдов проти Росії», № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-ІІІ) (п. 26).
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції).
Згідно ст. 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», боротьба з тероризмом ґрунтується, зокрема, на принципах: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (ч. 10 ст. 10 ЦПК України).
На підставі викладеного, доводи представника відповідача-1, на які він посилається як на підставу заперечень щодо задоволення позову, судом не приймаються до уваги як такі, що не ґрунтуються на законах.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
У подібних правовідносинах, у рішенні від 08.01.2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини» (AyderandOthers v. Turkey) Європейський суд з прав людини вказав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об'єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (socialrisk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70). При цьому, на думку ЄСПЛ, відсутність об'єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їх посадових осіб.
У рішенні від 19.10.2012 року у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ зазначив, що хоча Молдова не має ефективного контролю над діями «ПМР» в Придністров'ї, той факт, що цей регіон визнається за міжнародним правом як частина території Молдови, тягне за собою обов'язок за статтею 1 Конвенції використати всі доступні їй юридичні та дипломатичні засоби з тим, щоб продовжувати гарантувати здійснення прав і свобод, визначених Конвенцією, усіма особами, які там проживають (п. 110).
Отже, правова позиція Європейського суду з прав людини ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов'язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючу з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення. Таким чином, для виникнення обов'язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Доган та інші проти Туреччини» від 29.06.2004 року Суд наголосив, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності (рішення у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979). Однак поняття «майно» у статті 1 має автономне значення, яке, безперечно, означає не лише право власності на матеріальні речі; для цілей цього положення деякі інші права та інтереси, які становлять надбання, також можна вважати «майновими правами», тобто «майном» (рішення у справі «ҐазусДосьєр-ундФордертехнікҐмбХ» проти Нідерландів» від 23.02.1995 року; у справі «Компанія «Матуш е Сільва » та інші проти Португалії»). Тому безперечно, питання, яке постає за цим пунктом, полягає у з'ясуванні можливості вважати сукупну господарську діяльність заявників «майном», яке належить до сфери застосування гарантії, передбаченої статтею 1 Першого протоколу.
Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, слід вказати на доведеність того факту, що на початок проведення антитерористичної операції позивачу на праві власності належали житловий будинок та автомобіль, які кваліфікуються як «майно» для цілей статті 1 Першого протоколу, та які були пошкоджені внаслідок проведення антитерористичної операції.
Статтею76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).
За приписами ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, оскільки факт заподіяння позивачеві шкоди та її розмір підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, то позовні вимоги про стягнення з відповідачів матеріальної шкоди в розмірі 371 938,93 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Доган та інші проти Туреччини» від 29.06.2004 року), суд визнає факт докладання Державою зусиль для виправлення ситуації внутрішньо переміщених осіб взагалі, для цілей цієї справи він вважає їх недостатніми та неефективними, наміри не були трансформовані в практичні заходи з виправлення ситуації, не допущення погіршення стану, зокрема відшкодування втрат, які понесли особи, котрі вимушені були залишити свою оселю, майно, забезпечення їх житлом та іншими соціальними благами, яких вони були позбавлені.
Таким чином, у вказаному рішенні Європейський суд, ухвалюючи рішення, вказав, що органи влади не лише не сприяли поверненню заявників, а й не забезпечили їх альтернативним житлом чи роботою. Мало того, допомогу, яку було одержано, на думку Суду, є недостатньою для прожиття, заявникам не було надано ніяких коштів, які могли б забезпечити достатній рівень життя чи активний процес повернення. Суд вважає, що основний обов'язок і відповідальність органів влади полягає у створенні умов та наданні відповідних засобів, які дали б заявникам змогу добровільно, безпечно і гідно повернутися у свої оселі чи місця традиційного проживання або за власним бажанням переселитися в інші райони країни (відповідно до принципів 18 і 28 «Керівних принципів ООН з проблеми внутрішньо переміщених осіб» (E/CN.4/1998/53/Add.2) від 11 лютого 1998 року).
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а саме, в частині стягнення з відповідачів 100 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.12.2017 року позивач був звільнений від сплати судового збору.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 8, 41 Конституції України, ст. ст. 22, 23, 319, 321, 1166 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 3, 4, 5, 11, 19, 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», ст.ст. 4, 10,12, 13, 48, 58, 76, 77, 78, 81, 141, 200, 258, 259, 263-265, 267, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України,суд -
Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок проведення антитерористичної операції - задовольнити частково.
Стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України через Державну казначейську службу за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 371 938 (триста сімдесят одна тисяча дев'ятсот тридцять вісім) грн. 93 коп. у відшкодування майнової шкоди та 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп. у відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позову - відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ).
Відповідач-1: Кабінет Міністрів України (0108, м. Київ, вул.. Грушевського, 12/2).
Відповідач-2: Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул.. Бастіонна, 6).
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 24.04.2019 року.
Суддя І.В. Григоренко