Номер провадження 2/754/384/20
Справа №754/5120/18
Іменем України
21 лютого 2020 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді Зотько Т.А.
за участю секретарів судових засідань Гайворонського В.М., Плясунової О.В.,
Раєвського П.А., Ковальової В.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_20.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Київської міської ради, 3-особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування, -
за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Київської міської ради, 3-особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: 15 Київська державна нотаріальна контора, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності в порядку спадкування, -
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування, а саме на земельну ділянку площею 0,0784 га для обслуговування та експлуатації жилого будинку і господарських будівель, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:62:047:0022, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 . Вимоги позову обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки ОСОБА_4 , котрий був власником житлового будинку АДРЕСА_2 . 21 лютого 2018 позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 . Проте, у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , після померлого чоловіка ОСОБА_4 , позивачці було відмовлено, так як земельна ділянка належала батькам померлого ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 , у спільній приватній власності без виділення часток на цю землю. Після смерті батьків єдиним спадкоємцем був їх син ОСОБА_4 . При оформленні своїх спадкових прав ОСОБА_4 , отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину, йому було відмовлено, оскільки земельна ділянка перебувала у спільній приватній власності без визначення долей померлих. Оскільки ОСОБА_4 , тяжко хворів, останній за життя не встиг вирішити дану проблему та зареєструвати право власності на земельну ділянку. Таким чином, з метою належним чином оформити свої спадкові права на спадкове майно, позивачка звернулась до суду із вищевказаною позовною заявою.
Ухвалою судді від 24.04.2018 було відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в підготовчому засіданні.
В підготовчому засіданні 10.09.2018 було задоволено заяву ОСОБА_3 , про його вступ у справу в якості 3-особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
Ухвалою суду від 10.09.2018 судом було об'єднано в одне провадження цивільну справу №754/5120/18 за позовною заявою ОСОБА_2 до Київської міської ради, 3-особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування з цивільною справою №754/10045/18 за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Київської міської ради, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності в порядку спадкування.
Пред'явлені ОСОБА_3 позовні вимоги вмотивовані тим, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , належав на праві спільної часткової власності (в рівних частках) житловий будинок АДРЕСА_1 та на праві спільної сумісної власності земельна ділянка площею 0, 0784 га, цільове призначення - для обслуговування та експлуатації жилого будинку і господарських будівель, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом. При цьому, варто звернути увагу, що хоча і частки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в земельній ділянці не визначені, відповідно до положень діючого законодавства, вони є рівними, а отже, кожному з них належало по Ѕ частці земельної ділянки. ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5 , остання була дружиною ОСОБА_6 , та матір'ю ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , а також бабусею ОСОБА_3 (позивача у справі). У зв'язку зі смертю ОСОБА_5 , відкрилась спадщина на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1 та Ѕ частку земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_5 було складено заповіт, яким вона заповіла все своє майно своїм синам ОСОБА_7 , і ОСОБА_4 , в рівних долях кожному. Даний заповіт є чинним та ніким не скасований. ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_6 , тобто батько ОСОБА_4 , ОСОБА_7 . Померлий хоч і набув право власності на спадкове майно, яке залишилось після смерті його дружини - ОСОБА_5 , проте за життя не встиг оформити право власності на це майно у встановленому законом порядку, однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Таким чином, у зв'язку зі смертю ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 відкрилась спадщина на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1 та Ѕ частку земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , що належали померлому на праві спільної часткової власності та на праві спільної сумісної власності. За життя ОСОБА_6 , було складено заповіт, яким він заповів все своє майно своїм синам ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , в рівних долях кожному. Даний заповіт є чинним та ніким не скасований. На момент смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , були зареєстровані та постійно проживали за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ними проживав їх син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Місце проживання ОСОБА_7 , було зареєстровано за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_3 , проте відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за останнім місцем проживання спадкодавця не є доказом того, що він не проживав із спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації не є абсолютним підтвердженням обставин того, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Крім того, ОСОБА_7 , постійно супроводжував батька ОСОБА_6 в лікарні під час стаціонарного лікування останнього, здійснював виклики та був присутній під час відвідування батька дільничим лікарем. Таким чином, ОСОБА_7 , є єдиним спадкоємцем за заповітом та вважається таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , адже протягом шестимісячного строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив відмову від неї. Поряд з цим ОСОБА_4 , був лише зареєстрованим з померлими батьками за однією адресою, а проживав фактично за іншою адресою, а тому останній не є таким, що прийняв спадщину після смерті батьків, адже він не проживав постійно зі своїми батьками на час відкриття спадщини та не подавав нотаріусу заяви про прийняття спадщини протягом шестимісячного строку з часу відкриття спадщини. Враховуючи, що сама по собі реєстрація місця проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити про факт постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та відповідно про своєчасність прийняття спадщини, ОСОБА_4 , не є таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 , адже він не проживав постійно зі своїм батьком на час відкриття спадщини та не подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини протягом шестимісячного строку з часу відкриття спадщини, а відтак а відтак свідоцтва про право на спадщину за заповітом видані ОСОБА_4 , є недійсними. ОСОБА_7 хоч і набув право власності на спадкове майно у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , яке залишилось після смерті батьків, проте за життя не встиг оформити право власності на це майно у встановленому законом порядку. Як наслідок, після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 , відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_7 не склав заповіти на випадок своєї смерті, а отже спадкування здійснюється за законом. На підставі вищевикладеного, ОСОБА_3 , як спадкоємць ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 , звернувся до суду із позовом відповідно до вимог якого просить встановити факт, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , не проживав постійно з ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , та з ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 , на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідно. Встановити факт постійного проживання ОСОБА_7 , зі спадкодавцем - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , та зі спадкодавцем - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , за однією адресою на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , відповідно. Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , на 1/2частку житлового будинку АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , П'ятнадцятою Київською державною нотаріальною конторою 30.05.2011 р. за реєстровим №2-1115. Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , на 1/2частку житлового будинку АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , П'ятнадцятою Київською державною нотаріальною конторою 30.05.2011 р. за реєстровим №2-1109. Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_10 , на житловий будинок АДРЕСА_1 , даного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , П'ятнадцятою Київською державною нотаріальною конторою 21.02.2018 р., серія та номер: 8-160. Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 77,7 кв.м., житловою площею - 48,2 кв.м., право власності на земельну ділянку площею 0,0784 га, цільове призначення - для обслуговування та експлуатації жилого будинку і господарських будівель, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:62:047:0022, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 .
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, одночасно, щодо позовних вимог ОСОБА_3 заперечувала, оскільки позивачем ніяким чином не доведено того факту, що його батько проживав разом із спадкодавцями.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та його представники - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , підтримали заявлені ОСОБА_3 позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, одночасно просили відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
В судове засідання представник Київської міської ради, не з'явився, про розгляд справи повідомлені належним чином. В ході розгляду справи від представника надійшов відзив на позов ОСОБА_2 , а також на позов ОСОБА_3 , відповідно до яких представник просив суд постановити рішення, згідно норм діючого законодавства та слухати справу у відсутності представника ради.
Представник 15 КДНК в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином. В ході розгляду справи подавали заяву з проханням здійснювати розгляд справи у відсутності сторони нотаріальної контори.
Вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з вимогами ст. 4. ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст.5. ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , належали на праві спільної часткової власності (в рівних частках) житловий будинок АДРЕСА_1 та на праві спільної сумісної власності земельна ділянка площею 0,0784 га, цільове призначення - для обслуговування та експлуатації жилого будинку і господарських будівель, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується зокрема свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим Першою Київською державною нотаріальною конторою 07 травня 1985 року, реєстраційним посвідченням Київського міського бюро технічної інвентаризації від 29.10.1985 № 26395.
ІНФОРМАЦІЯ_13 померла ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_14 помер ОСОБА_7 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про смерть (серії НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ).
Померлі були батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , що підтверджується відповідними копіями свідоцтв про народження.
ІНФОРМАЦІЯ_8 помер ОСОБА_7 , а ІНФОРМАЦІЯ_10 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копіями свідоцтва про смерть.
Судом встановлено, що померлий ОСОБА_7 не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, за життя не оформив належним чином своїх спадкових прав, не отримав свідоцтв про право на спадщину, не здійснив державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно.
Проте, звертаючись до суду із позовом ОСОБА_3 посилається на той факт, що фактично він прийняв спадщину за законом після смерті свого батька ОСОБА_7 , оскільки був зареєстрований з померлим за однією адресою на день його смерті. Померлий ОСОБА_7 , був спадкоємцем майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 77, 7 кв.м., житловою площею 48, 2 кв.м., та земельної ділянки площею 0, 0784 га, яка знаходиться за цією ж адресою, яке належало померлому ІНФОРМАЦІЯ_5 його батьку ОСОБА_6 , та його померлій ІНФОРМАЦІЯ_4 матері ОСОБА_5 і оскільки його батько ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , постійно проживав із спадкодавцями за адресою: АДРЕСА_1 , хоч і був зареєстрований за іншою адресою: а саме: АДРЕСА_3 , а відтак ОСОБА_7 , вважається таким, що прийняв спадщину після смерті своїх батьків, адже протягом шестимісячного строку не заявив відмову на неї. Разом з тим, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , був лише зареєстрований з померлими батьками за однією адресою, а проживав фактично за іншою.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , з 18.01.1983 року проте знятий з реєстрації 25.09.2007 у зв'язку зі смертю.
ОСОБА_3 , звернувшись до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, з метою отримати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті свого батька, отримав відмову приватного нотаріуса з тих підстав, що у спадкоємця відсутні правовстановлюючі документи на зазначене нерухоме майно, а також відсутня державна реєстрація права власності на земельну ділянку площею 0,0784 га, цільове призначення - для обслуговування та експлуатації жилого будинку і господарських будівель, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за померлим його батьком, а відтак видача свідоцтва на спадщину спадкоємцю суперечить чинному законодавству.
Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з вимогами ст.ст. 1220, 1221 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 ЦК України). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Відповідно до ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до вимог ст.1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно п.23. Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідно до ст.. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно зі ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
З метою повного та всебічного розгляду справи, судом було вирішено заявлене позивачем ОСОБА_3 клопотання про допит свідків.
Заявлені в клопотанні про допит в якості свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 за викликами суду не з'явились, причин своєї неявки суду не повідомили. Згідно з надісланим на адресу суду листом ОСОБА_12 звільнилась з КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 Деснянського району м.Києва", а відтак адресу місця її проживання суду з'ясувати не вдалось.
Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. (ст.90 Цивільного процесуального кодексу України)
Допитаний в судовому засіданні, за додатковим клопотанням позивача ОСОБА_3 , в якості свідка ОСОБА_13 показав суду, що з ОСОБА_3 знайомий з 1982-1983 р.р. Спочатку дружили, потім стали кумами. Батьків ОСОБА_3 знав наглядно, бував у них в гостях разів 5-7. ОСОБА_3 після операції батька, практично жив в будинку батьків, оскільки тому необхідний був догляд. А так фактично ОСОБА_3 жив з дружиною по АДРЕСА_5. Зі слів покійного ОСОБА_3 , йому відомо, що його брат ОСОБА_16 з батьками не жив. Сам він приїздив в Биківню після операції батька померлого ОСОБА_3 один раз і бачив там самого ОСОБА_3 .
Таким чином, вирішуючи питання про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_7 , разом із спадкодавцями за однією адресою на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_19 , та оцінюючі зібрані та надані суду позивачем ОСОБА_3 докази, суд приходить до висновку, що позивач не надав суду належних доказів (довідок) відповідних органів (житлово-експлуатаційної організації, органу місцевого самоврядування) про те, що спадкоємець ОСОБА_7 , постійно проживав зі спадкодавцями (його батьками) на день їхньої смерті. Факт постійного проживання ОСОБА_7 , також не підтвердив свідок, оскільки його покази містять суперечливі відомості, а саме по собі твердження, що після операції батька померлого ОСОБА_7 він приїздив до їх будинку в Биківні та бачив там ОСОБА_3 , який надавав батьку допомогу по догляду не підтверджує факт його постійного проживання з померлими батьками на час їх смерті. При цьому, аналізуючі вищевказані показання свідка судом враховано той факт, що оперативне хірургічне втручання у вигляді ампутації ОСОБА_6 було здійснено 11.11.2005 після чого 05.12.2005 був виписаний зі стаціонарного лікування, а помер останній 10.01.2006.
Поряд з цим, відповідно до довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 102/30/2962 від 05.07.2018, на момент смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з нею по АДРЕСА_1 , були зареєстровані її чоловік - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , що також підтверджується витягом з домової книги.
Отже, факт постійного проживання разом із спадкодавцями за однією адресою на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_19 , їхнього сина ОСОБА_4 , підтверджені належними доказами, зокрема які містяться в копіях спадкових справ № 1760/2007, № 1761/2007, долучених до справи.
Доказів на підтвердження тієї обставини, що померлий ОСОБА_4 фактично з батьками за зареєстрованою у визначеному законом порядку не проживав, а проживав за іншою адресою, суду надано не було.
Крім того, суд не приймає, як доказ твердження позивача ОСОБА_3 про те, що померлий ОСОБА_4 перебував на лікуванні та за станом свого здоров'я не міг надавати допомогу у догляді своєму батькові після проведеної операції, а тому таку допомогу надавав саме ОСОБА_7 , з тих підстав, що вказані твердження спростовуються долученими до матеріалів справи, витребуваними за клопотанням позивача ОСОБА_3 , медичними картками стаціонарного хворого ОСОБА_4 , згідно яких вбачається, що останній перебував на стаціонарному лікуванні в період з 22.02.2005 по 05.03.2005 та з 20.09.2005 по 30.09.2005, в той час, як ОСОБА_6 перебував на стаціонарному лікуванні в період з 10.11.2005 по 05.12.2005, якому 11.11.2005 було проведене оперативне хірургічне втручання у вигляді ампутації, тобто через декілька місяців після проходження останнього стаціонарного лікування ОСОБА_4 ..
Що ж стосується вимоги ОСОБА_3 , про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за заповітом суд приходить до наступного.
За життя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які мешкали за адресою: АДРЕСА_1 , було складено заповіти, відповідно до яких заповідачі призначили своїми спадкоємцями своїх синів ОСОБА_7 , та ОСОБА_4 , та заповіли їм все своє майно в рівних долях.
Згідно з п.п. 23, 27 Постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.
Відповідно до ст.1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом.
Разом з тим, за час свого життя ОСОБА_7 , не скористався своїм правом та в установлені терміни не звертався в нотаріальну контору з відповідною заявою про прийняття спадщини після смерті батьків. Відповідно не існує його заяви про прийняття спадщини або відмови нотаріуса в оформленні йому спадщини.
При цьому, судом не встановлено обставин, які б підтверджували факт постійного проживання померлого ОСОБА_7 зі своїми покійними батьками на час відкриття спадщини після їх смерті, а відтак відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача ОСОБА_3 про визенання недійними свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , на 1/2частку житлового будинку АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , П'ятнадцятою Київською державною нотаріальною конторою 30.05.2011 р. за реєстровим №2-1115, свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , на 1/2частку житлового будинку АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , П'ятнадцятою Київською державною нотаріальною конторою 30.05.2011 р. за реєстровим №2-1109 та свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_10 , на житловий будинок АДРЕСА_1 , даного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , П'ятнадцятою Київською державною нотаріальною конторою 21.02.2018 р., серія та номер: 8-160 та визнання за ним права власності на вищевказане нерухоме спадкове майно.
Таким чином суд приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_4 , є спадкоємцем всього майна померлих батьків та як спадкоємець отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину житлового будинку, проте, за життя не встиг зареєструвати право власності на земельну ділянку за собою, суд вважає за можливе вирішити питання, щодо визнання за ОСОБА_2 , як дружини спадкодавця, права власності в порядку спадкування, а саме на земельну ділянку площею 0,0784 га для обслуговування та експлуатації жилого будинку і господарських будівель, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:62:047:0022, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 ..
Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , який є чоловіком ОСОБА_2 , помер у Києві , ІНФОРМАЦІЯ_10 у віці 47 років, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 та копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 .
21.02.2018 позивач отримала свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно, що складається з житлового будинку АДРЕСА_1 .
Проте, ОСОБА_2 звернувшись до П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори з метою отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , отримала відмову нотаріальної контори, так як земельна ділянка належала батькам померлого, а саме ОСОБА_5 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_5 у спільній приватній власності без виділення часток на цю землю.
Згідно зі ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
З матеріалів справи вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,0784 га, що знаходиться за тією ж адресою, виділеною для обслуговування та експлуатації цього житлового будинку і господарських будівель, належав на праві приватної власності ОСОБА_6 , та ОСОБА_5 , що підтверджується копією Державного акту на праві приватної власності на землю та копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Відповідно до вимог ст.ст. 1222, 1223 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 ЦК України). У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Враховуючи, що ОСОБА_4 , за своє життя заповіту не залишив, а тому згідно з положеннями ч.1 ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Згідно зі ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Таким чином, позивач ОСОБА_2 , як дружина та єдиний спадкоємець після смерті ОСОБА_4 , за законом, з метою прийняття спадщини звернулась у встановленому законом порядку до Державного нотаріуса П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори, із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої 11.10.2017 року було заведено спадкову справу № 1114/2017, що підтверджується копією матеріалів вказаної спадкової справи.
Відповідно до ст.ст. 1296, 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.
21 лютого 2018 позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 . Разом з тим, Держаним нотаріусом Пятнадцятої КДНК у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , після померлого чоловіка ОСОБА_4 , було відмовлено, ОСОБА_2 , адже земельна ділянка належала на праві спільної сумісної власності батькам померлого, а саме ОСОБА_5 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_6 у спільній сумісній власності без відповідного визначення часток, що безпосередньо утруднило оформлення права власності на неї у померлого на момент його життя.
Одним із способі захисту цивільних прав, встановлених ч.2 ст. 16 ЦК України є визнання права. У відповідності до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Разом з тим, відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Пунктом 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Враховуючи, що позивачка ОСОБА_2 , як єдиний спадкоємець за законом, звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений ст. 1269 ЦК України шестимісячний строк для прийняття спадщини, що залишилась після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , а саме на земельну ділянку площею 0,0784 га для обслуговування та експлуатації жилого будинку і господарських будівель, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:62:047:0022, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , що належала останньому на праві приватної власності, при цьому, приймаючи до уваги, що спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, в передбаченому законом порядку, з незалежних від неї причин, вона не може оформити право власності на вказане спадкове майно, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити, а саме визнати за ОСОБА_2 , право власності земельну ділянку площею 0,0784 га для обслуговування та експлуатації жилого будинку і господарських будівель, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:62:047:0022, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Проаналізувавши всі докази в їх сукупності, на підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню судом у повному обсязі, вимоги позову ОСОБА_3 є обгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
19.04.2018 року ОСОБА_2 , уклала Договір про надання правової допомоги № 19/04-2018 з Адвокатом ОСОБА_1 13.03.2019 між ОСОБА_2 та Адвокатом Кочмарьовою Т.С. було складено Акт № 03/19 здачі - приймання наданих послуг до Договору № 19/04-2018 про надання правової допомоги. Вартість послуг Виконавця за цим Актом складає 13 300 грн.
Відповідно до розрахунку витрат на правничу допомогу від 11.03.2019 за Договором про надання правової допомоги № 19/04-2018 від 19.04.2018, укладеного між ОСОБА_2 та Адвокатом Кочмарьовою Т.С., вартість наданих послуг (надані консультації у справі, ознайомлення з матеріалами зустрічного позову, аналіз судової практики, правова оцінка позивача, написання, направлення відзиву на позовну заяву, заперечень, тощо, ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових засіданнях) складає 13 300, 00 грн.
Таким чином, вивчивши клопотання про розподіл судових витрат з доданими доказами суд приходить до висновку, про часткове задоволення поданого клопотання та стягнення ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_2 , витрат на правову допомогу в розмірі 7300 грн., оскільки суд не враховує до загальної суми пред'явлених витрат суму, що була сплачена за участь в судових засіданнях, так як на вирішенні в суді перебувало дві цивільні справи, як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 , в яких брала участь Адвокат Кочмарьова Т.С. (тобто як з боку ОСОБА_2 , як позивача так і відповідача по справі) що були об'єднані в одне провадження та розглядались судом спільно в одних і тих самих судових засіданнях.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 15, 16, 76-81, 133, 141, 259, 263 - 265, 268, 273, 352 - 355 ЦПК України, ст. ст. 328, 392, 1216-1218, 1220-1223, 1258, 1261, 1268-1272, 1296, 1297, 1301, ЦК України, суд -
Позов ОСОБА_2 до Київської міської ради, 3-особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування- задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , (РНОКПП - НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) право власності на земельну ділянку, площею 0,0784 га для обслуговування та експлуатації жилого будинку і господарських будівель, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:62:047:0022, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , (РНОКПП - НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) понесені витрати на правову допомогу в розмірі 7300 грн..
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Київської міської ради, 3-особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: 15 Київська державна нотаріальна контора, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності в порядку спадкування- відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.
Повне рішення суду складене 05.03.2020.
Суддя: