Справа № 466/8757/19
(заочне)
20 лютого 2020року Шевченківський районний суд м. Львова
в складі головуючої судді Свірідової В.В.
при секретарі Шаповалової Ю.О.
справа №466/8757/19, 2/466/505/20
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в загальному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на непрацездатних батьків,-
установив:
24.10.2019 ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на непрацездатних батьків, в якому просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на його утримання аліменти у розмірі 5000,00 гривень щомісячно, починаючи з дати подання позову і довічно; стягнути з ОСОБА_2 на його користь додаткові витрати, викликані його інвалідністю у розмірі 2000,00 гривень щомісячно. Починаючи з дати подання позову і довічно.
В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що він з 26 жовтня 1983року є інвалідом 2групи, загальне захворювання. У зв'язку з чим отримує пенсію по інвалідності. Єдиним доходом в нього є пенсія по інвалідності, яка станом на 30.06. 2019 складала 1497,00грн., інших джерел доходу в нього немає.
Він є самотнім, хворим чоловіком-інвалідом. Дружини чи іншої близької людини, яка може допомагати та підтримувати його матеріально немає. Практично вся пенсія, яку він отримує, витрачається на оплату комунальних послуг. Сума, що залишається є мізерною та меншою, ніж мінімальний прожитковий мінімум і її ледь вистачає на харчування. Побутовими предметами першої необхідності він забезпечити себе не може, змушений позичати, просити про допомогу.
Крім цього, він має хронічні захворювання, пов'язані з інвалідністю та потребую постійного лікування, на яке потрібно багато коштів. Щомісячно він витрачає близько 500,00грн. на ліки.
За таких складних життєвих обставин, знаходячись на межі бідності, він не отримує від своєї доньки грошової підтримки, хоча звертався до неї неодноразово, а тому він вимушений звернутися до суду.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова Свірідової В.В. від 06.11.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до підготовчого судового розгляду (а.с.52).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 29.01.2020 підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду (а.с.60).
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, на адресу суду надійшла заява про слухання справи у його відсутності,позовні вимоги підтримує. (а.с.62).
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась повторно з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлялась про час та місце розгляду справи, що стверджується відмітками у журналі реєстрації вихідної кореспонденції, наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення, відзив відповідачем до суду подано не було, а тому оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без її участі, позивач не заперечував проти заочного розгляду справи, суд у відповідності до вимог статтей 280-283 ЦПК України, вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних доказів.
У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.
Повно та всебічно дослідивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні відносини між сторонами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено та підтверджено доказами наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. (ч.1-4 ст. 77 ЦПК України).
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що згідно довідки ЛКП «Збоїща-408» №822 від 07.02.2019, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 та його донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.15, 42).
Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов'язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.
У п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15 травня 2006року надано роз'яснення, що обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК України) не є абсолютним.
Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.
Як роз'яснено у п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006року за №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК), не є абсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них (ст.204 СК).
Таким чином, право на утримання від дочки, сина мати та батько матимуть за умови, якщо вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги.
Непрацездатними вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.
При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов'язок повнолітніх дітей виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Звільнення від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах можливі лише коли буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків, що передбачено ч. 1 ст. 204 СК України.
Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Обов'язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (усиновлення); непрацездатність матері, батька; потреба батька, матері в матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї з вказаних обставин.
Пленум Верховного Суду України у п.16 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007року №3 роз'яснив, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Водночас зазначені чинники, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Як з'ясовано судом, підтверджується наявними у справі доказами, ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, що підтверджується копією довідкою серії НОМЕР_1 , виданого Житомирською МСЕК при 1 міській поліклініці (а.с.7, 34). У зв'язку з цим ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Управлінням пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Львова (а.с.8, 35).
Станом на січень 2019року розмір пенсії по інвалідності складає 1497,00гривень, що підтверджується довідкою, виданою Шевченківським відділом обслуговування громадян у м. Львові Управління обслуговування громадян Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області №1296/02.13-26 від 12.02.2019 (а.с.9, 36).
Як зазначено у п.п. 16 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року за №146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного подружжя, дітей, батьків, інших осіб», утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за сумісництвом, в тому числі з доходів від підприємницької діяльності.
Таким чином суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Позивач є інвалідом другої групи та пенсія, яку він отримує, не забезпечує необхідного мінімального проживання. Він є непрацездатною, позбавленою можливості забезпечити себе побутовими предметами першої необхідності, в силу його інвалідності. На сьогоднішній день його донька, не допомагає позивачу матеріально, не забезпечує батька всім необхідним для нормального проживання, тому суд дійшов висновку, що з відповідача, яка є донькою позивача, слід стягнути аліменти на його утримання.
Відповідно до ст.205 Сімейного Кодексу України, суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Розглядаючи питання про розмір аліментів, суд, враховуючи положення ст. 202-206 СК України, дійшов висновку, що стягненню з відповідачів підлягають аліменти на утримання позивача в розмірі 5000,00грн. щомісячно та додаткові витрати у розмірі 2000,00грн. щомісячно, починаючи з дати подання позову і довічно.
Відповідно до ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позовної заяви.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі вищевикладеного, виходячи з принципів правової визначеності та рівності прав усіх учасників цивільно-правових відносин, закріплених в частині 1 статті 1 ЦК України, суд приходить до висновку, що позов, з врахуванням наведених вище обставин підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір. Оскільки позивач при подачі позову звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір», а тому із відповідача підлягає стягненню судовий збір.
Відповідно до вимог ст.191СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред"явлення позову, відтак стягувати аліменти з відповідача в користь позивача слід з часу набрання рішення законної сили.
Керуючись ст. ст. 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 191,223, 259, 263-265, 268, 280-283, 352 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
позов задовольнити частково.
Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомо, місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання батька ОСОБА_1 у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень, щомісячно, починаючи з дня набрання законної сили рішення суду, пожиттєво.
Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомо, місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ) додаткові витрати, викликані інвалідністю у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень, щомісячно, починаючи з дня набрання законної сили рішення суду, пожиттєво.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомо, місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1536,80 грн..
Заочне рішення може бути переглянуте Шевченківським районним судом м. Львова, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги.
Суддя В. В. Свірідова