справа № 208/3970/18
№ провадження 2/208/1293/19
Іменем України
10 грудня 2019 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в складі:
Головуючого, судді - Івченко Т.П.
За участю :секретаря судового засідання - Корнієнко К.Є.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Кам'янське Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності »,-
встановив:
1.Позиція сторони позивача.
22.06.2018 року до провадження Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області звернувся позивач ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 «про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності», відповідно до позовних вимог позивач прохає:
- визнати спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : гараж загальною площею 24,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на неприватизованій земельній ділянці площею 0,0027 га, кадастровий номер №1210400000:02:029:0109, придбаного за договором купівлі-продажу гаражу від 23.01.2012 р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісеєнко В.М., зареєстрованого в реєстрі за №56. Ринкова вартість гаражу, визначеної суб'єктом оціночної діяльності, складає 30138,00 грн.; квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 50,8 кв.м., житловою площею 37,0 кв.м., придбаної за договором купівлі-продажу квартири від 08.10.2004 р„ посвідченого державним нотаріусом Першої дніпродзержинського державної нотаріальної контори Полянським Ю.М., зареєстрованого в реєстрі за №1-3718. Ринкова вартість квартири, визначеної суб'єктом оціночної діяльності, складає 214164,00 грн.;
- поділити спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виділивши кожному, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : по 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 50,8 кв.м., житловою площею 37,0 кв.м.; по 1/2 частки гаражу АДРЕСА_1 , загальною площею 24,4 кв.м, що знаходиться на неприватизованій земельній ділянці площею 0,0027 га, кадастровий номер №1210400000:02:029:0109;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 50,8 кв.м., житловою площею 37,0 кв.м.;
- визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частки гаражу АДРЕСА_1 , загальною площею 24,4 кв.м, що знаходиться на неприватизованій земельній ділянці площею 0,0027 га, кадастровий номер №1210400000:02:029:0109;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1926,31 грн. за подання позову, у розмірі визначеному Законом України «Про судовий збір» та Цивільним процесуальним кодексом України.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , зареєстрованому 16 червня 2001 року відділом реєстрації актів громадського стану Дніпровського районного управління юстиції м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області. За період шлюбу за спільні кошти з відповідачем було придбане наступне майно:
- на підставі договору купівлі-продажу гаражу від 23.01.2012 р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісеєнко В.М., зареєстрованого в реєстрі за №56, гараж загальною площею 24,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на неприватизованій земельній ділянці площею 0,0027 га, кадастровий номер №1210400000:02:029:0109. Вартість гаражу за договором купівлі-продажу складає 15100,00 грн.
- на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08.10.2004 р., посвідченого державним нотаріусом Першої дніпродзержинського державної нотаріальної контори Полянським Ю.М., зареєстрованого в реєстрі за №1-3718, квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 50,8 кв.м., житловою площею 37,0 кв.м. Вартість квартири за договором купівлі-продажу складає 8323,00 грн.
Ці обставини підтверджені договором купівлі-продажу, витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно, витягами про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, свідоцтвом про одруження. Все придбане у період шлюбу майно за всіма договорами купівлі-продажу було оформлене на дружину - відповідача по справі. Все майно: гараж АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , квартира АДРЕСА_2 , являється об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто моєю, ОСОБА_1 , власністю та власністю моєї дружини ОСОБА_3 . Перебуваючи у шлюбі з відповідачем проживають у спірній квартирі, в якій зареєстровано З особи: позивач, відповідач та спільна дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
2. Позиція відповідача.
Відповідач, ОСОБА_2 не скористалась своїм правом та не подала в строк, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття позовного провадження, відзив на позов, який має відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, та докази в підтвердження обставин, на яких ґрунтується заперечення, а також не подала зустрічний позов.
3. Процесуальні питання пов'язанні з розглядом справи.
02.06.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
25.10.2018 року ухвалою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області відкрито провадження порядку спрощеного позовного провадження.
Позивач ОСОБА_1 скористався правом на подачу заяви про проведення судового розгляду за своєю відсутності, не заперечуючи проти ухвалення заочного судового рішення.
Відповідач, ОСОБА_2 будучи належним чином сповіщеною про дату, час та місце судового розгляду, до судового засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовні вимоги не подав, судові повістки - виклики направлені відповідачеві на адресу його реєстрації.
В зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється на підставі ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, що дозволило суду вважати за необхідне визнати його неявку з неповажних причин, провести заочний розгляд справи, розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.
4. Фактичні обставини встановлені судом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебувають у зареєстрованому шлюбі з 16 червня 2001 року відділом реєстрації актів громадського стану Дніпровського районного управління юстиції м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, актовий запис № 296, свідоцтво серія НОМЕР_2 (а.с. 4).
За період шлюбу за спільні кошти сторонами було придбане наступне майно:
- на підставі договору купівлі-продажу гаражу від 23.01.2012 р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісеєнко В.М., зареєстрованого в реєстрі за №56, гараж загальною площею 24,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на неприватизованій земельній ділянці площею 0,0027 га, кадастровий номер №1210400000:02:029:0109. (а.с. 11), що підтверджено витягом з Державного реєстру правочинів (а.с.12).
Вартість гаражу за договором купівлі-продажу складає 15 100,00 грн. (а.с. 11)
- на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08.10.2004 р., посвідченого державним нотаріусом Першої дніпродзержинського державної нотаріальної контори Полянським Ю.М., зареєстрованого в реєстрі за №1-3718, квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 50,8 кв.м., житловою площею 37,0 кв.м. Вартість квартири за договором купівлі-продажу складає 8323,00 грн. (а.с.6), що підтверджено витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.8) та копією технічного паспорту (а.с. 9-10).
5. Правові норми законодавства застосовані судом.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Між сторонами виникли сімейні правовідносини, які відповідно до ч. 1 ст.7 Сімейного кодексу України регулюються Сімейним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з положеннями ст. 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Засади шлюбу, а також особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, визначає СК України.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
За приписами ст. 321 ЦК України право власності є непорушним.
Визнання права та зміна правовідношення є встановленими ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів.
На підставі ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст.357 ЦК України, частки в праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
Згідно зі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.
Статтею 319 ЦК України власникові гарантоване володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.355, ч.1 ст.356 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, ч. ч. 1, 2 ст. 372 ЦК України, передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Правовою позицією Верховного суду у справі № 6-1443цс16 визначено, що якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.
Згідно п.п. 6, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» виділ часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, можливий за умови, що кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. При поділі будинку в натурі учасникам спільної часткової власності може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.
Відповідно до абз.1 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 04.10.1991 року, при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.
Згідно з п. 7 ухвали Пленуму Верховного суду України від 04.10.91 № 7 «Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з урахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учасників спільної власності, частка якого зменшилася».
На підставі п. 6 ухвали Пленуму Верховного суду України від 04.10.91 № 7 «розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди - судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті або місцевості».
Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними - ч. 1 ст. 367 ЦК України.
Статтею 60 СК України в становлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від21.12.2007№11«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Згідно ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Згідно з ч. 2 ст. 70 Сімейного кодексу України, при вирішенні спору про поділ майна, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Відповідно до ч. 3 ст. 70 Сімейного кодексу України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з ч. ч. 2, 3ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1ст. 60 СК України).
Згідно зі ст. ст.12, 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Якщо річ неможливо розділити, вона присуджується одному з подружжя.
Якщо виділити в натурі частину із загального майна не можна, хтось один із подружжя має право на отримання від іншого грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частини. Проте, така компенсація може бути надана лише за згодою колишньої дружини чи чоловіка. Крім того, присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Таким чином, відповідно до частин 4, 5 ст. 71 СК України присудження судом одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ (автомобіль) допускається за його згодою за умовою попереднього внесення другим подружжям відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності таких умов присудження грошової компенсації може мати місце, зокрема, на підставах передбачених ст. 364 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та наявності згоди співвласника на одержання відповідної грошової суми.
Так, відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно з законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Таке ж право співвласників передбачено і ч. 3 ст. 358 ЦК України.
Аналогічне роз'яснення міститься у п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
7. Висновки та мотиви прийнятого рішення.
Суд зазначає, поділ спільного майна подружжя може бути здійснено як під час існування шлюбу, так і в процесі його розірвання, а також після розірвання шлюбу. Таким чином, не обов'язково розлучатися, щоб розділити майно. І не обов'язково при розлученні ділити майно.
ВС зазначив, що тлумачення статті 60 СК України дозволяє зробити висновок, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17. ВС зауважив, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16 зазначено, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Судом встановлено, що за період шлюбу за спільні кошти сторонами було придбане наступне майно:
- на підставі договору купівлі-продажу гаражу від 23.01.2012 р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісеєнко В.М., зареєстрованого в реєстрі за №56, гараж загальною площею 24,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на неприватизованій земельній ділянці площею 0,0027 га, кадастровий номер №1210400000:02:029:0109. (а.с. 11), що підтверджено витягом з Державного реєстру правочинів (а.с.12), вартість гаражу за договором купівлі-продажу складає 15 100,00 грн. (а.с. 11);
- на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08.10.2004 р., посвідченого державним нотаріусом Першої дніпродзержинського державної нотаріальної контори Полянським Ю.М., зареєстрованого в реєстрі за №1-3718, квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 50,8 кв.м., житловою площею 37,0 кв.м. Вартість квартири за договором купівлі-продажу складає 8323,00 грн. (а.с.6), що підтверджено витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.8) та копією технічного паспорту (а.с. 9-10).
У відповідності з частинами 1, 3статті 13 ЦПК, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таким чином, з урахуванням змісту заявлених позивачем вимог, та з огляду вищенаведеного, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо поділу:
-квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 50,8 кв.м., житловою площею 37,0 кв.м.;
-гаражу АДРЕСА_1 , загальною площею 24,4 кв.м, що знаходиться на неприватизованій земельній ділянці площею 0.0027 га, кадастровий номер №1210400000:02:029:0109, є такими, що підлягають задоволенню.
8. Розподіл судових витрат між сторонами.
Розподіл судових витрат суд вирішує у відповідності зі ст. 141 ЦПК України. Так, з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача у розмірі 1926 (одна тисяча дев'ятсот двадцять шість) гривень 31 копійка.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 63, 69, 70, 71, 72, 73 СК України, ст. ст. 317, 319, 321,369, 391 Цивільного Кодексу України та ст. ст. 2,4,13, 81-82, 89,142,206,223, 263-268,280 ЦПК України, -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності»,- задовольнити частково.
Визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , частки яких є спільним сумісним майном, а саме:
-гараж загальною площею 24,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на неприватизованій земельній ділянці площею 0,0027 га, кадастровий номер №1210400000:02:029:0109, придбаного на підставі договору купівлі-продажу від 23.01.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісеєнко В.М., зареєстрованого в реєстрі за №56, ринкова вартість якого складає 30138 (тридцять тисяч сто тридцять вісім) гривень 00 копійок;
-квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 50,8 кв.м., житловою площею 37,0 кв.м., посвідченого державним нотаріусом Першої дніпродзержинського державної нотаріальної контори Полянським Ю.М., зареєстрованого в реєстрі за №1-3718, ринкова вартість якої складає 214164 (двісті чотирнадцять тисяч сто шістдесят чотири) гривні 00 копійок.
Визначити частку у спільному сумісному майні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_3 - в розмірі Ѕ на :
- квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 50,8 кв.м., житловою площею 37,0 кв.м.;
-гараж АДРЕСА_1 , загальною площею 24,4 кв.м, що знаходиться на неприватизованій земельній ділянці площею 0.0027 га, кадастровий номер №1210400000:02:029:0109.
Визначити частку у спільному сумісному майні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_3 - в розмірі Ѕ на:
- квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 50,8 кв.м., житловою площею 37,0 кв.м.;
-гаражу АДРЕСА_1 , загальною площею 24,4 кв.м, що знаходиться на неприватизованій земельній ділянці площею 0.0027 га, кадастровий номер №1210400000:02:029:0109.
Визначити за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_3 , право власності на 1/2 частку :
-квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 50,8 кв.м., житловою площею 37,0 кв.м.;
-гаражу АДРЕСА_1 , загальною площею 24,4 кв.м, що знаходиться на неприватизованій земельній ділянці площею 0.0027 га, кадастровий номер №1210400000:02:029:0109.
Визначити за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_3 , право власності на 1/2 частку:
-квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 50,8 кв.м., житловою площею 37,0 кв.м.;
-гаражу АДРЕСА_1 , загальною площею 24,4 кв.м, що знаходиться на неприватизованій земельній ділянці площею 0.0027 га, кадастровий номер №1210400000:02:029:0109.
Стягнути з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , сплачений судовий збір у розмірі 1926 (одна тисяча дев'ятсот двадцять шість) гривень 31 копійка.
В іншій частини позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 .
Суддя Івченко Т. П.