справа № 202/5492/18
№ провадження 2/208/212/20
Іменем України
04 лютого 2020 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в складі:
Головуючого, судді - Івченко Т.П.
За участю: секретаря судового засідання - Корнієнко К.Є.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Кам'янське Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи: Служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради «про позбавлення батьківських прав»,-
встановив:
1.Позиція сторони позивача.
У жовтні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 , третьої особи: Служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради «про позбавлення батьківських прав», в якому просить:
-позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування заяви зазначає, що з відповідачем по справі перебувала у шлюбі з 12 червня 2004 року, який був зареєстрований в відділі реєстрації актів цивільного стану Індустріального районного управління юстиції м. Дніпропетровська, актовий запис № 211. Від сумісного проживання у сторін народилась дитина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Донька проживає з позивачем, що підтверджується довідкою № 7588 про реєстрацію місця проживання дочки та довідкою № 8405 про склад сім'ї або зареєстрований у житловому приміщені/будинку осіб. Як стало відомо позивачу, відповідач з 2016 року та по сьогоднішній час, знаходиться в установі виконання покарань. Даний факт підтверджується довідкою від 06 червня 2018 року, де вказано, що відповідач - ОСОБА_2 з 02 вересня 2016 року знаходиться по теперішній час під вартою в ДУВП №4 та довідкою 13 червня 2018 року з даними про те, що відповідач був затриманий 31 серпня 2016 року та засуджений 05 червня 2018 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська до 4 років і 6 місяців позбавлення волі. Також надано інформацію стосовно того, що відповідач раніше утримувався в ДУВП № 4 з 08 листопада 2009 року по 19 грудня 2013 року. Згідно рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 липня 2012 року, шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано та з нього було стягнуто аліменти, на користь позивача, на утримання неповнолітньої дочки у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Але відповідач не виконує рішення суду та покладених на нього обов'язків, як на батька дитини, що підтверджується розрахунком заборгованості, де вказано, що станом на 31 травня 2018 року, суми заборгованості по аліментам складає 62 468,18 грн. Донька ОСОБА_4 навчається у КЗО «СЗШ № 45» з першого класу, а зараз перейшла до восьмого. Відповідно до характеристики, « мама учениці займається вихованням доньки постійно відвідує батьківськи збори, слідкує за успіхами в навчанні та поведінкою ОСОБА_4 , реагує на будь-які побажання й рекомендації вчителя. Батько ОСОБА_4 , ОСОБА_2 протягом всього навчального року жодного разу не приходив до класного керівника і не цікавиться успіхами доньки. » Окрім того, дочка є розвинутою дитиною - добре вчиться у школі, відвідує гуртки, приймає участь у позакласних заходах, що сприяє творчому, духовному та фізичному розвитку дитини на даний час, донька відвідує секцію занять черліденгом ДСК «Торнадо» з вересня 2012 року, оплату за навчання здійснюю позивач та за весь час тренувань батько дитини жодного разу не бачили, батьківські збори та змагання не відвідував, відповідно до довідки з ДСК «Торнадо». Також донька навчається в МКЗК «ДДХШ «№2» з вересня 2014 року, де також оплату за навчання здійснює позивач та відповідно до довідки, батька на зборах та за весь час навчання в школі жодного разу не бачили. Відповідно до довідки з лікарні, дитина відвідує лікаря лише матір'ю. Позивач працює в ПВТФ «Кріоліт-Дніпро» з 11 лютого 2015 року на посаді бухгалтера та має позитивну характеристику з місця роботи. Окрім того, матеріально забезпечує свою доньку так як має гідну заробітну плату. Згідно з висновком, актом обстежень житлово-побутових умов, «умови для проживання та матеріальні можливості сім'ї, задовільні. Мама виконує свої батьківські обов'язки сумлінно, турбується про доньку, допомагає їй у навчанні, займається вихованням дитини, слідкує за харчуванням ОСОБА_4 удома і в школі.» 18 липня 2018 року, позивач звернулася до «Дніпропетровського центру соціально-психологічної допомоги», для надання соціально-психологічної допомоги доньці, для того щоб з'ясувати відношення доньки до її батька. Психологом було проведено декілька тестів, де ОСОБА_4 на питання про батька відповіла, що бажає його забути, не має наміру з ним зустрічатися та спілкуватися з ним. Таким чином психологом був зроблений висновок, що присутність батька ОСОБА_2 у житті доньки не є доцільним і не несе ніякої користі для дитини. З 2009 року відповідач не цікавиться своєю дитиною, також весь цей час його не хвилює матеріальне забезпечення, фізичний та духовний розвиток доньки. Така поведінка відповідача, на думку позивача, свідчить про те, що він самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини. Дитина проживає з матір'ю та знаходяться на її утриманні, а відповідач участі у вихованні дитини не приймає, не цікавиться її фізичним та духовним розвитком, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає.
2. Позиція відповідача.
Відповідач, ОСОБА_2 не скористався своїм правом та не подав в строк, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття позовного провадження, відзив на позов, який має відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, та докази в підтвердження обставин, на яких ґрунтується заперечення, а також не подав зустрічний позов.
3. Позиція 3-ої особи - Служби у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради.
З боку представника 3-ої особи направлено на адресу суду клопотання про проведення судового розгляду за їх відсутності та відсутності заперечень щодо заявлених позовних вимоги та доцільності позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 .
Також 3-я особа не скористалася своїм правом, не подав в строк, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття позовного провадження, відзив на позов.
4. Процесуальні питання пов'язанні з розглядом справи.
06.09.2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська з позовом.
19.09.2018 року ухвалою судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська справу у відповідності до ч.1 ст. 31 ЦПК України направлено до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
18.10.2018 року ухвалою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області відкрито провадження в загальному порядку.
06.11.2019 року ухвалою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області закрито підготовче судове засідання т призначено справу до розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 використала право на подачу заяви про проведення судового розгляду за своєю відсутності, не заперечуючи проти ухвалення заочного судового рішення.
Відповідач, ОСОБА_2 будучи належним чином сповіщеним про дату, час та місце судового розгляду, до судового засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовні вимоги не подав, судові повістки - виклики направлені відповідачеві на адресу його реєстрації.
Третя особа Служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради подала заяву про проведення судового розгляду за своєю відсутності, не заперечуючи проти ухвалення заочного судового рішення.
В зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється на підставі ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, що дозволило суду вважати за необхідне визнати його неявку з неповажних причин, провести заочний розгляд справи, розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.
5. Фактичні обставини встановлені судом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про одруження від 12 червня 2004 року виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Індустріального районного управління юстиції міста Дніпропетровська, актовий запис № 211свідоцтво серія НОМЕР_1 (а.с. 6).
Від шлюбних відносин мають доньку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Індустріального районного управління юстиції міста Дніпропетровська, свідоцтво серія НОМЕР_2 (а.с. 7).
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 липня 2012 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 8).
Неповнолітня дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою № 7588 про реєстрацію місця проживання особи (а.с. 9) та довідкою № 8405 про склад сім'ї або зареєстрований у житловому приміщені/будинку осіб (а.с. 10).
Відповідач ОСОБА_2 з 2016 року, знаходився в установі виконання покарань. Даний факт підтверджується довідкою від 06 червня 2018 року, де вказано, що - ОСОБА_2 з 02 вересня 2016 року знаходиться по теперішній час (05.06.2018 рік) під вартою в ДУВП №4 (а.с. 12) та довідкою від 13 червня 2018 року з даними про те, що відповідач ОСОБА_2 , 1983 року народження, був затриманий 31 серпня 2016 року та засуджений 05 червня 2018 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська до 4 років і 6 місяців позбавлення волі (а.с. 13).
Також відповідно до довідки від 13 червня 2018 року, що відповідач ОСОБА_2 , 1983 року народження раніше утримувався в ДУВП № 4 з 08 листопада 2009 року по 19 грудня 2013 року (а.с.13).
Згідно рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 липня 2012 року, шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано та з ОСОБА_2 , 1983 року народження було стягнуто аліменти, на користь ОСОБА_1 , на утримання неповнолітньої дочки у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с. 8).
Відповідач ОСОБА_2 , 1983 року народження не виконує рішення суду та покладених на нього обов'язків, як на батька дитини, що підтверджується розрахунком заборгованості, виданим Південним відділом державної виконавчої служби міста Кам'янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, де вказано, що станом на 31 травня 2018 року, суми заборгованості по аліментам складає 62 468 гривень 18 копійок (а.с. 11).
Дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у КЗО «СЗШ № 45» з першого класу, відповідно до характеристики, «мама учениці займається вихованням доньки постійно відвідує батьківськи збори, слідкує за успіхами в навчанні та поведінкою ОСОБА_4 , реагує на будь-які побажання й рекомендації вчителя. Батько ОСОБА_4 , ОСОБА_2 протягом всього навчального року жодного разу не приходив до класного керівника і не цікавиться успіхами доньки.» (а.с.14).
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відвідує секцію занять черліденгом ДСК «Торнадо» з вересня 2012 року, оплату за навчання здійснюю позивач та за весь час тренувань батько дитини жодного разу не бачили, батьківські збори та змагання не відвідував, відповідно до довідки з ДСК «Торнадо» (а.с. 15).
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 навчається в МКЗК «ДДХШ «№2» з вересня 2014 року, де також оплату за навчання здійснює позивач та відповідно до довідки, батька на зборах та за весь час навчання в школі жодного разу не бачили (а.с. 16).
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 працює в ПВТФ «Кріоліт-Дніпро» з 11 лютого 2015 року на посаді бухгалтера та має позитивну характеристику з місця роботи (а.с. 17-18).
Окрім того, матеріально забезпечує свою доньку так як має гідну заробітну плату, що підтверджено довідкою від 14 серпня 2018 року № 984(а.с. 19).
Згідно з висновком, актом обстежень житлово-побутових умов, «умови для проживання та матеріальні можливості сім'ї, задовільні. Мама виконує свої батьківські обов'язки сумлінно, турбується про доньку, допомагає їй у навчанні, займається вихованням дитини, слідкує за харчуванням ОСОБА_4 удома і в школі.» (а.с. 21)
18 липня 2018 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 звернулася до «Дніпропетровського центру соціально-психологічної допомоги», для надання соціально-психологічної допомоги доньці, для того щоб з'ясувати відношення доньки до її батька. Психологом було проведено декілька тестів, де ОСОБА_4 на питання про батька відповіла, що бажає його забути, не має наміру з ним зустрічатися та спілкуватися з ним. Таким чином психологом був зроблений висновок, що присутність батька ОСОБА_2 у житті доньки не є доцільним і не несе ніякої користі для дитини (а.с. 22-23).
Отже, з 2009 року відповідач ОСОБА_2 , не цікавиться своєю дитиною, не хвилюється матеріальним забезпеченням, фізичним та духовним розвитком доньки. Така поведінка відповідача, свідчить про те, що він самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини. Дитина проживає з матір'ю та знаходяться на її утриманні, а відповідач участі у вихованні дитини не приймає, не цікавиться її фізичним та духовним розвитком, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає.
6. Правові норми законодавства застосовані судом.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Згідно зі статями 18, 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 27 Конвенції, передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі статтею 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально й морально заохочує, підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
Статтею 7 СК України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша статті 151 СК України).
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь в її вихованні та має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. (стаття 153, частини перша-третя статті 157 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Аналогічні положення щодо виховання дітей та спілкування з їх батьками містяться у розділах 8, 11, 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства».
Згідно ст.157 СК України той з батьків, що проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Згідно з ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до керівних роз'яснень, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати може бути позбавлена судом батьківських прав, якщо вона ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені умови, як кожну окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, тобто свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Згідно п. 16 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Стаття 171 СК України закріплює, що дитина має право бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
8. Висновки та мотиви прийнятого рішення.
Суд зазначає, що батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому виникнення між дитиною і батьком конфлікту чи погіршення їх особистих стосунків, що може мати тимчасовий характер, не є підставою для позбавлення цих прав.
При вирішенні судом питання позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.
Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається лише мати, свідчить про те, що батько дитини не бажає приймати участь у їх утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він/вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Сімейним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьків батьківських прав щодо дітей.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини й протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Отже ухилення від виконання своїх обов'язків ОСОБА_2 з виховання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не виявлення щодо неї батьківського піклування, який не цікавиться дитиною, її розвитком, матеріальним забезпеченням, станом здоров'я дитини, не приймає жодної участі у житті дитини, а тому встановлені фактичні обставини узгоджуються з приписами ч. 1 ст. 164 СК України, та є підставою для позбавлення батьківських прав відповідача з врахуванням наявності його винної поведінки та свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками.
Не визнання відповідачем ОСОБА_2 позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд визнає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. Статтею 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Згідно частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Відповідно до ст.180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
9. Судові витрати.
Позивачем не заявлено питання про стягнення з відповідача розміру судового збору сплаченого при зверненні із позовом.
Керуючись вимогами ст.ст. 10, 76, 141, 259, 260, 263-265,280 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи: Служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради «про позбавлення батьківських прав»- задовольнити повністю.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , батьківських прав по відношенню до неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивачем заочне рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідачем заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua .
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Третя особа - Служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, юридична адреса реєстрації: місто Дніпро, проспект Слобожанський, будинок № 8.
Суддя Івченко Т. П.