Справа № 201/13662/19
Провадження № 2/201/64/2020
(заочне)
03 березня 2020 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Демидової С.О.,
з секретарем судового засідання Мунтян А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 11 грудня 2019 року надійшла позовна заява Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу за договором б/н від 01 червня 2005 року у розмірі 7174,52 грн., що становить заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 1921 грн.
В обґрунтування своїх вимог, представник позивача у позовній заяві посилався на те, що 20 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», а в подальшому - «АТ КБ «Приватбанк») із метою отримання банківських послуг і отримала кредит у розмірі 3000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Підписом заяви позичальник ОСОБА_2 погодилась з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку. Зобов'язання за договором про надання банківських послуг позивач виконав у повному обсязі та надав ОСОБА_2 кошти та можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах та в межах встановленого кредитного ліміту. ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором не виконала і не повернула грошові кошти вчасно. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_2 є ОСОБА_1 . У зв'язку з неналежним виконанням умов договору б/н від 01 червня 2005 року утворилась заборгованість, яка становить 7174,52 грн. - заборгованість за тілом кредиту. Тому позивач просив суд стягнути з відповідача як спадкоємця позичальника заборгованість у розмірі 7174,52 грн., а також судові витрати у розмірі 1921 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 11 грудня 2019 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.72).
Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с.73).
До суду 03 січня 2020 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача (а.с.74).
Ухвалою судді від 13 січня 2020 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с.75-76).
Представник позивача АТ КБ «Приватбанк» Савіхіна А.М. надала до суду клопотання, у якому просила задовольнити позов у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала, просила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження та без її участі (а.с. 68, 70).
Відповідач клопотань і відзиву на позовну заяву суду не надав, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 01 червня 2005 року ОСОБА_2 звернулась до ЗАТ «Приватбанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк») з метою отримання банківських послуг - кредиту. Кредитний договір складають заява, підписана ОСОБА_2 , Умови надання і Правила банківських послуг та Тарифи Банку. Розмір кредиту в перелічених документах не зазначений (а.с. 10, 11-44).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 21 вересня 2018 року, виданої Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 48).
З листа Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори № 5186/02-14 від 07 грудня 2018 року, адресованого ПАТ КБ «Приватбанк», вбачається, що спадкова справа після смерті ОСОБА_2 була заведена на підставі претензії ПАТ КБ «Приватбанк». Кредиторські вимоги банку включені в спадкову масу, про що зроблено відповідний запис в книзі обліку спадкових справ (а.с. 55).
За твердженнями представника позивача, ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_2 через те, що був зареєстрований за однією із нею адресою проживання.
Крім того, відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України.
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Однак, доказів того, що ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , суду не надано. Факт проживання за однією адресою станом на час смерті не підтверджує наявності у ОСОБА_1 прав спадкоємця після смерті ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України (у редакції станом на час відкриття спадщини) спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Оскільки після смерті боржника зобов'язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України (у редакції станом на час відкриття спадщини) у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину і не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця. При цьому відповідальність спадкоємця обмежена вартістю отриманого у спадок майна.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог шляхом надання доказів є однією з основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних доказів наявності у спадкодавця майна, яке б успадкували її спадкоємці, які фактично проживаючи із спадкодавцем на час смерті останньої, враховуючи що вони до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини не зверталися. Також судом враховано відсутність доказів наявності у відповідача прав спадкоємця після смерті позичальника ОСОБА_2 .
Зазначене є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
З урахуванням результату розгляду справи, витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цим позовом, відшкодування не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись т. ст. 1216, 1218, 1220, 1268,1269, 1270,1282, ст. ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без задоволення.
Судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачеві.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Повний текст виготовлений 05 березня 2020 року.
Суддя С.О. Демидова