Справа № 203/8521/13
(2/199/185/20)
Іменем України
27.02.2020 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Куземі О.Г., за участю представників сторін ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, зазначивши, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . З початку травня 2010 року в його квартиру незаконно заселився його зять - відповідач по справі і без його згоди розмістив у квартирі свій офіс. Протягом довгого часу він намагався мирним шляхом домовитись з відповідачем щодо звільнення останнім квартири, однак відповідач на його прохання не реагував.
Як зазначає позивач, до того, як відповідач незаконно зайняв квартиру, позивач заробляв на оренді даної квартири приблизно 5000,00 грн. в місяць. Таким чином, відповідач незаконно займаючи квартиру позивача та не сплачуючи позивачу за користування даною квартирою, фактично заробляє на користуванні даною квартирою. Відповідно до листа експерта ПП Данильченко В.В. від 20.09.2013 року, вартість оренди квартири під офіс може складати від 3500,00 грн. до 5250,00 грн. Згідно з листом ТОВ «АРТ-Л» від 19.09.2013 року вартість оренди квартири під офіс може складати від 3800,00 грн. до 5000,00 грн. Отже, враховуючи, що відповідач використовує квартиру у якості офісу з січня 2011 року і по грудень 2013 року, позивач просить стягнути з відповідача 126000,00 грн., з урахуванням того, що в місяць він міг отримувати 3500,00 грн., а також просив стягнути витрати по сплаті судового збору.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, просив суд відмовити в задоволенні позову, не заперечував використання відповідачем квартири зі згоди позивача, проте квартира була звільнена по першій вимозі позивача.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
У відповідності до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що відповідно до рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2018 року, яке набрало законної сили, за ОСОБА_3 було визнано право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ним на підставі договору купівлі-продажу від 09 червня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кухтіною В.В. (реєстровий номер - 5779).
Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.
У ст.ст. 80, 81 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно положень ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач, як на правове обґрунтування свого позову, посилається на вимоги ст.. 390 ЦК України, де зазначено, що власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним. Власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.
Відповідно дл ст.. 22 ЦК України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Однак, в матеріалах справи взагалі відсутні будь-які належні докази, які б підтверджували факт перебування, проживання або використання відповідачем квартири АДРЕСА_1 . Позивачем надано роздруківку ПАТ «ПРОМІНВЕСТБАНК» про рух коштів на картковому рахунку за період з 01.02.2008 року по 01.02.2010 року, де на карту позивача від ТОВ «АККОРД ПЛЮС» зараховувались кошти в якості оплати за оренду приміщення. Однак суд позбавлений можливості встановити саме, за оренду якого приміщення сплачувались вищевказані кошти, оскільки будь-яких договір оренди квартири АДРЕСА_1 позивачем суду не надано.
Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Проте позивач не довів суду належними та допустимими доказами розмір таких збитків.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що доводи позивача в обґрунтування заявлених ним позовних вимог не знайшли свого підтвердження, оскільки позивач не довів обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне судові витрати віднести за рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 12,81,133,141,263-265 ЦПК України, ст.ст. 22, 390 ЦК України, суд, -
У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів відмовити.
Судові витрати позивача у вигляді судового збору віднести за його рахунок.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня складання повного судового рішення апеляційної скарги.
Суддя