Справа № 199/960/20
(2-а/199/37/20)
Іменем України
04.03.2020 м. Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Спаї В.В.,
за участю секретаря судового засідання Перетятько А.В.,
за відсутності учасників справи
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора роти № 4 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Антонової Тамари Олександрівни, де третя особа: Департамент патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,
Позивач звернулася до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що постановою ЕАК №2067011 інспектора УПП в Дніпропетровській області Антонової Т.О. від 04.02.2020 на неї накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. У вказаній постанові зазначено, що у водія ОСОБА_1 відсутній поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Як зазначається позивачем, 4 лютого 2020 року приблизно о 13 год. 15 хв. за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 35А сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ТОYОТА (J) RAV 4, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким під час ДТП керувала позивач. Вказаний автомобіль належить чоловікові позивача громадянину ФРН ОСОБА_2 , який надав їй право керувати вказаним автомобілем на території Німеччини, України та інших країн без обмежень.
28 жовтня 2016 року її чоловік уклав з німецьким страховиком ОVАG - Ostdeutsche Versicherung AG (ОVАG - Остдойче Ферзіхерунг АГ) договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності строком до 28 жовтня 2021 року, на підтвердження чого отримав картку міжнародного автомобільного страхування (страховий поліс) № D/5787/V 91 011 960/667, який в силу своєї природи є страховим сертифікатом (полісом) «Зелена картка». Цей договір діє і під час управління вказаним автомобілем третіми особами, серед країн, на які розповсюджується дія цього страхового сертифікату, зазначена і Україна.
Саме цей страховий сертифікат (поліс) «Зелена картка» був підставою для працівників Державної прикордонної служби України пропустити автомобіль ТОYОТА (J) RAV 4, державний номерний знак НОМЕР_1 , на територію України.
На вимогу працівників патрульної поліції, які були викликані на місце ДТП, позивач надала всі необхідні документи, передбачені пунктом 2.1. Правил дорожнього руху, у тому числі чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а саме картку міжнародного автомобільного страхування (страховий поліс) № D/5787/V 91 011 960/667 (підп. «ґ» п. 2.1. Правил дорожнього руху).
Однак, працівники патрульної поліції, у тому числі відповідач, заявили їй, що на території України має діяти лише внутрішній договір обов'язкового страхування цивільно- правової відповідальності, у тому числі і під час керування транспортними засобами з іноземною реєстрацією. Більше того, інша працівниця поліції ( ОСОБА_3 , командир взводу), яка також була присутньою під час оформлення матеріалів ДТП, взагалі прийняла позивача за «євробляхера» і сказала, що зараз багато використовують підроблені страхові поліси «Зелена картка».
Позивач вважає, що дана постанова є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки позивач не порушувала ПДР України, оскільки мала при собі на надала працівникам патрульної поліції картку міжнародного автомобільного страхування (страховий поліс) №D/5787/V 91 011 960/667, яка в силу своєї природи є страховим сертифікатом (полісом) «Зелена картка».
Позовна заява містить вимогу про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, а також стягнення на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції.
Позивач та її представник не скористалися правом брати участь у судових засіданнях; в окремо поданих до суду заявах просили розглядати справу за їх відсутності, позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.
Відповідач не скористався правом брати участь у судовому засіданні та правом надання відзиву на позовну заяву.
Третя особа не скористалася правом брати участь в судовому засіданні, надала до суду письмові пояснення, в яких просила розглядати справу за відсутності третьої особи, зазначивши в них також про те, що відповідач обґрунтовано прийняв рішення про необхідність притягнення позивача до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу, у зв'язку з чим просила відмовити в задоволенні позову повністю.
Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи.
Як встановлено судом на підставі відповідної постанови, постановою (серія ЕАК №2067011 від 04.02.2020) на позивача було накладено адміністративне стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Згідно з оскаржуваною постановою, 04.02.2020 о 14:47:04 у м. Дніпрі по вул. Набережній Заводській, 35-А водій ОСОБА_1 керувала транспортним засобом ТОYОТА (J) RAV 4, державний номерний знак НОМЕР_1 без чинного страхового поліса, чим порушила п.п. «ґ» п. 2.1 ПДР України - відсутність у водія поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с. 8).
Правовідносини виникли із дій суб'єкта владних повноважень по притягненню особи до адміністративної відповідальності за КУпАП.
Дослідив докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю, виходячи з наступного.
Згідно з п. 1.1 ПДР України ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Так, відповідно до п. 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:
а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;
б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон);
в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків та (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий уповноваженим органом МВС, а у разі встановлення проблискового маячка оранжевого кольору на великогабаритних та великовагових транспортних засобах - дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції;
г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил;
ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат “Зелена картка”) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення);
д) у разі встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака “Водій з інвалідністю” - документ, що підтверджує інвалідність водія або пасажира (крім водіїв з явними ознаками інвалідності або водіїв, які перевозять пасажирів з явними ознаками інвалідності).
За змістом ч. 1 ст. 126 КУпАП адміністративна відповідальність настає у разі керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка").
В свою чергу, відповідно до п.п. 1.11. ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховий сертифікат "Зелена картка" - страховий сертифікат єдиної форми, що застосовується в країнах - членах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", які зазначені і не викреслені у такому сертифікаті.
Згідно ст. 10 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідно до цього Закону укладаються такі види договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності: внутрішній договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - внутрішній договір страхування); договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - договір міжнародного страхування). Внутрішні договори страхування діють виключно на території України. Договори міжнародного страхування діють на території країн, зазначених у таких договорах. Договори міжнародного страхування, які діють на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", посвідчуються відповідним уніфікованим сертифікатом "Зелена картка", що визнається і діє в цих країнах. Під час в'їзду на територію України власник транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, зобов'язаний мати на весь термін перебування такого транспортного засобу на території України сертифікат міжнародного автомобільного страхування "Зелена картка" або внутрішній договір страхування цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до ст. 54 Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» посадові особи відповідних органів Державної прикордонної служби України здійснюють перевірку наявності чинного на території України договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які перетинають державний кордон України, незалежно від належності та місця реєстрації транспортного засобу. Якщо водій транспортного засобу при в'їзді на територію України не може пред'явити документ, який підтверджує наявність чинного на території України договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, подальший рух транспортного засобу допускається лише після укладення відповідного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Страховий сертифікат (поліс) «Зелена картка» - страховий сертифікат єдиної форми, що застосовується в країнах - членах міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка», які зазначені і не викреслені у такому сертифікаті.
Міжнародна система автомобільного страхування «Зелена картка» заснована у травні 1949 року відповідно до положень Женевської рекомендації № 35, прийнятої Підкомітетом по дорожньому транспорту Економічної комісії Організації Об'єднаних Націй для Європи, і функціонує з 1953 року. В січні 1998 року Україна приєдналася до цієї міжнародної системи автотранспортного страхування.
За судового розгляду встановлено, що позивачем було надано відповідачу чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а саме картку міжнародного автомобільного страхування (страховий поліс) № D/5787/V 91 011 960/667 від 28.10.2016, строк дії якого до 28.10.2021 (а.с.9-15), з якого вбачається, що Україна зазначена позначкою «UA» та не викреслена.
Статтею 1 КУпАП встановлено, що завданням Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств,. Установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених; законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
За ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
В контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (заява N 7460/03) правопорушення, яке розглядаються, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значеній статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Відповідно до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи, тлумачиться на її користь.
Таким чином, виконуючи обов'язок доказування, відповідач мав би надати докази вчинення позивачем інкримінованого останньому правопорушення, оскільки обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Як встановлено судом, відповідач не виконав свого процесуального обов'язку щодо доказування правомірності свого рішення, не надавши на виконання ч. 2 ст. 77 КАС відзиву на позовну заяву та будь-яких доказів на підтвердження правомірності свого рішення; за судового розгляду судом не було встановлено порушень ПДР України з боку позивача, зокрема п.п. «ґ» п. 2.1 ПДР України.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п. 45 рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011р; п. 75 рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р; п. 52 рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р.).
Таким чином, оцінюючи усі докази, які були досліджені у їх сукупності, та враховуючи встановлені порушення вимог закону у діях відповідача при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення на позивача.
Що стосується позовної вимоги про визнання постанови протиправною, то позов в цій частині не може бути задоволено, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З приводу позовної вимоги про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу, суд виходить з наступного.
В силу п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Конституційне право на професійну правничу допомогу та вільний вибір захисника гарантується ст. 59 Конституції України.
Відповідно до ст. 22 Конституції України воно не може бути скасоване, а звуження змісту та обсягу наявних прав і свобод не допускається.
Згідно ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Разом з тим, за ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то для суду наявні підстави для стягнення таких витрат.
Зазначений обов'язок з боку позивача виконаний.
При визначенні суми витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Беручи до уваги, що відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, суд приходить до висновку про задоволення вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
Щодо розподілу судових витрат (судовий збір), то на підставі ст. 139 КАС України у зв'язку із задоволенням адміністративного позову, а також враховуючи вимоги ст. 288 КУпАП (за умови оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення особа звільняється від сплати державного мита), суд дійшов до висновку про необхідність віднесення на рахунок держави судових витрат (судового збору).
Керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 6-10, 12, п. 1 ч. 1 ст. 20, ст. 22, ч. 1 ст. 25, ст.ст. 72-77, 79, 90, 134, 139, ч. 1 та ч. 4 ст. 189, п. 2 ч. 1 ст. 241, ст.ст. 242-246, 250, 251, 255, 271, 286 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора роти № 4 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Антонової Тамари Олександрівни, де третя особа: Департамент патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху задовольнити.
Скасувати постанову інспектора роти № 4 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Антонової Тамари Олександрівни, (м. Дніпро, вул. Троїцька, 2-А) серії ЕАК №2067011 від 04.02.2020 про накладення на ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, ЄДРПОУ 40108646).
Судові витрати (судовий збір) віднести на рахунок держави.
Повне судове рішення складене та підписане 04.03.2020
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду або через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В.Спаї