Справа № 161/20411/19
Провадження № 2/161/859/20
24 лютого 2020 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі:
головуючого - судді Рудської С.М.
при секретарі - Ярмолюк В.С.
за участю:
представника відповідача - Марчука М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
09.12.2019 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свій позов мотивує тим, що відповідач, з метою отримання банківських послуг, уклала Генеральну угоду № б/н від 21.11.2012 року, відповідно до якої відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в розмірі 5529,55 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (далі - Кредитний договір). Оскільки ОСОБА_1 були порушені зобов'язання умов кредитного договору, у неї станом на 17.11.2019 року виникла заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк» в сумі 16211,54 грн., що складається з: заборгованості за кредитом - 4190,63 грн., заборгованості по відсотках за користуванням кредитом - 4951,09 грн. та заборгованості за пенею - 7069,82 грн. Враховуючи наведене, просить стягнути з ОСОБА_1 суму в розмірі 16211,54 грн. заборгованості за кредитним договором та судові витрати по справі.
16.01.2020 року відповідачкою було відзив на позовну заяву відповідно до якої вона просить відмовити в задоволенні позову виходячи з наступного. Так, вимоги про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 4951,09 грн. та заборгованості за пенею - 7069,82 грн. заявлені безпідставно, оскільки додані позивачем до позовної заяви документи не містять підтвердження про ознайомлення нею з Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк». Разом з тим, позовна вимога про стягнення з неї непогашеного тіла кредиту у сумі 4190,63 грн. заявлена позивачем по спливу строку позовної давності, оскільки строк дії Генеральної угоди № б/н від 21.11.2012 року встановлений по 30.11.2014 року. При цьому, будь-яких доказів про поважність причин пропуску строку позовної давності АТ КБ «Приватбанк» не надано і клопотання про його поновлення не заявлено. Враховуючи викладене, просить суд застосувати позовну давність у даній справі та відмовити в задоволенні позову (а.с. 51-53).
10.02.2020 року від АТ КБ «Приватбанк» надійшов відзив на позовну заяву в якому вказано, що відповідач підписуючи Генеральну угоду № б/н від 21.11.2012 року підтвердила розуміння та ознайомлення з умовами підписаного документу. Так, кредитний договір містить встановлену поточну ставку в розмірі 1,5% (18% річних), розміри компенсацій та штрафів тощо. Сторонами при укладені договору були обумовлені усі істотні умови, в свою чергу, Умови та Правила надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» є загальнодоступною інформацією. Враховуючи викладене та ту обставину, що строк позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки був збільшений до 50 років, заявлені вимоги просить задовольнити у повному обсязі (а.с. 62-68).
В судове засідання представник позивача не з'явився, подав суду заяву, в якій просив справу слухати в його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи (а.с. 40).
Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву, в задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника відповідачки, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 14.03.2011 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації (а.с. 7).
21.11.2012 року між сторонами було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток, за умовами якого відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в розмірі 5529,55 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с. 8)
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 17.11.2019 року у відповідачки виникла заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк» в сумі 16211,54 грн., що складається з: заборгованості за кредитом - 4190,63 грн., заборгованості по відсотках за користуванням кредитом - 4951,09 грн. та заборгованості за пенею - 7069,82 грн. (а.с. 5-6).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У Генеральній угоді від 21.11.2012 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема пеню.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що який саме Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Генеральну угоду від 21.11.2012 року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені), та в розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження № 6-16цс15).
Відтак суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Генеральній угоді від 21.11.2012 року домовленості сторін про пеню за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Генеральній угоді від 21.11.2012 року, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21.11.2012 року шляхом підписання Генеральної угоди. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року по справі №342/180/17 провадження №14-131цс19 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Відтак враховуючи вищенаведене, підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за пенею - 7069,82 грн., а тому в цій частині позову слід відмовити.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідачки заборгованість за тілом кредиту у розмірі 4190,63 грн. та заборгованість по відсоткам за користуванням кредитом в розмірі 4951,09 грн. обгрунтованою.
Так, суд не приймає доводи сторони відповідача про те, що заборгованість по відсоткам за користуванням кредитом не обумовлена Генеральною угодою від 21.11.2012 року, оскільки як слідує з даного договору, такий містить посилання на встановлену поточну ставку в розмірі 1,5% (18% річних).
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
З заявою про поновлення строку звернення до суду АТ КБ «Приватбанк» не звертався, оскільки вважає, що строк позовної давності не пропущено.
Як вбачається з Генеральної угоди від 21.11.2012 року, строк її дії встановлений по 30.11.2014 року включно (а.с. 8).
Разом з тим, як зазначив АТ КБ «Приватбанк» у свій відповіді на відзив, строк позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки був збільшений до 50 років.
Зазначене передбачене п. 1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг.
Однак, як встановлено судом, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому такий не розцінюється як частина кредитного договору.
З наведеного слідує, що у даному випадку слід застосувати загальний строк позовної давності який встановлений терміном в 3 роки.
Як слідує з роз'яснень постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» (п. 11), встановивши, що строк для звернення до суду пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування строку позовної давності заявлено стороною у спорі, і зроблено до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
За таких обставин суд вважає, що у задоволенні позовних вимог АТ КБ “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості слід відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності, оскільки строк дії договірних відносин між сторонами сплинув 30.11.2014 року, а відтак й позовна давність, встановлена для звернення з даним позовом у даному випадку по 30.11.2017 року, станом на 09.12.2019 року (фактичне звернення з позовом) також сплинула.
Згідно ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне судові витрати залишити за позивачем.
На підставі ст.ст. 256, 261, 267, 509, 510, 526, 549, 1050, 1054, 1055 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення у повному обсязі складено 02 березня 2020 року.
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області С.М. Рудська