Справа № 161/1075/20
Провадження № 2/161/1381/20
(заочне)
24 лютого 2020 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді - Пахолюка А.М.
при секретарі - Будько І.Ю.
розглянувши в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати та завданої моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державного підприємства Луцький комбінат хлібопродуктів №2» (далі - ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати та завданої моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 08.07.2009 року по 30.08.2017 року працював на ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» на посаді налагоджувальника устаткування. 30.08.2017 року наказом № 97/тр про звільнення його було звільнено на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін.
Вказує, що за цим же наказом йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата в розмірі 14 669,64 грн., в порушення вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України.
15 квітня 2019 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області було видано судовий наказ, який стягнуто з ДП «Луцький КХП №2» на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітку плату в розмірі 34 466,25 грн., а в частині стягнення середнього заробітку за час затримки та компенсації втрати частини заробітної плати було відмовлено.
Також зазначає, що у зв'язку з тим що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 544 робочих дні, то відповідач зобов'язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку, що складає 121 312,00 грн.
Крім того, вважає, що порушення відповідачем його законних прав на отримання заробітної плати завдало йому моральних та фізичних страждань, приниження честі, гідності ігноруванням її прав, втратою у зв'язку з цим престижу та ділової репутації серед знайомих, друзів та родичів.
На підставі наведеного, просить суд, стягнути з відповідача в свою користь 121 312,00 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, 5 360,40 грн. компенсації щорічної відпустки, моральну шкоду в розмірі 5000 грн., а також понесенні ним судові витрати.
Ухвалою суду від 22.01.2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
У встановлений строк від відповідача відзив на позовну заяву не надходив.
До початку судового засідання представник позивача подала суду заяву, в якій просить справу слухати у її відсутності, позовні вимоги підтримує повністю. Проти постановлення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлялася про день, час та місце розгляду. Будь-яких заяв, клопотань про розгляд справи без його участі на адресу суду не надходило.
За погодженням позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 що з 08.07.2009 року по 30.08.2017 року працював на ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» на посаді налагоджувальника устаткування у виробництві харчової промисловості 4 р (а.с. 7-10).
Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пiзнiше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працiвниковi при звiльненнi, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цiй статтi строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Установивши, що при звільненні працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №622/1626/17 від 03 квітня 2019 року.
Судом встановлено, що в день звільнення ОСОБА_1 , а саме 30.08.2017 року, відповідач не здійснив виплату належних останньому коштів.
Згідно довідки ДП «Луцький комбінат Хлібопродуктів №2», станом на 26.09.2019 року, заборгованість по заробітній платі становить 34466,25 грн. (а.с. 11).
Судовим наказом Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2019 року з ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» на користь позивача стягнуто заборгованість по невиплаченій заробітній платі в розмірі 34 466,25 (а.с.12).
З довідки АТ КБ «Приватбанк» встановлено, що 30 жовтня 2019 року на картковий рахунок позивача зараховано кошти в розмірі 34 466,25грн., які надійшли від Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (а.с.13).
Таким чином, оскільки з вини відповідача з позивачем не проведено розрахунок по заробітній платі в день звільнення, то з відповідача слід стягнути кошти за затримку розрахунку при звільненні.
При визначені розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує відсутність між сторонами спору про розмір належних до виплати сум після звільнення працівника - розмір заборгованості визнається відповідачем, що підтверджується відповідною довідкою, період невиплати позивачу заробітної плати з 30 серпня 2017 року по день звернення до суду складає 544 днів, середньоденний розмір заробітку позивача, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, складає 223,00 грн. (згідно розрахункового листа за червень-липень 2017 року середньомісячна заробітна плата складала 4279,88 грн. (а.с. 14)), а тому до стягнення з відповідача підлягає сума у розмірі 121 312,00 грн. (544 робочих днів х 223,00 грн.).
У відповідності до ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Разом із тим статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»у справах, пов'язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі ст.34 Закону і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. N 1427, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток. За наявності зазначених умов у тому ж порядку індексації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення.
З поданого позивачем розрахунку, який не спростований відповідачем, вбачається, що розмір компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати становить 5360 грн. (а. с.15). Із зазначеним розрахунком суд погоджується.
Таким чином, проаналізувавши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що з ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" на користь ОСОБА_1 належить стягнути компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати у розмірі 5360 грн.
Також, статтею 237-1 КЗпП передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, вимога позивача про відшкодування моральної шкоди є підставною, та полягає у порушенні її законних прав, що виразилось у невиплаті належних їй грошових сум нарахованої заробітної плати. Наявність такого порушення призвело до моральних страждань, втрати позивачем нормальних життєвих зв'язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.
Крім того, суд враховує період часу, протягом якого заробіток позивачеві не виплачено.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує встановлені обставини справи, характер порушення прав позивача, ступінь моральних страждань, зміни у житті та зусилля, вжиті для відновлення трудових прав, а також принципи розумності та справедливості, а тому вважає за необхідне задовольнити вимоги у розмірі 5000 грн.
Крім того, позивачем понесено документально підтвердженні витрати на професійну правничу допомогу на суму 4500 грн., які у відповідності до вимог ст.ст. 137, 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі (а.с. 17-19, 26-27).
Враховуючи, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню, судовий збір у розмірі 1316,80 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77, 81, 141, 263-265, 280-284, 288, 354, 430 ЦПК України, на підставі ст. 47, 116, 117, 237-1 Кодексу законів про працю України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» в користь ОСОБА_1 126 672 (сто дванадцять шість тисяч шістсот сімдесят дві) грн. 40 коп., з яких: компенсація невикористаної щорічної відпустки 5360,40 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 121 312,00 грн.
Стягнути з Державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» в користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн.
Стягнути з Державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» в користь ОСОБА_1 - 4500 (чотири тисячі п'ятсот) грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з Державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» в користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1316 (одна тисяча шістнадцять) грн. 80 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
У відповідності до п.п.15.5) п. 1 Розділу ХШ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - Державне підприємство «Луцький комбінат хлібопродуктів №2», код ЄДРПОУ - 00953065, адреса місцезнаходження: 45650, Луцький район, с. Рованці, вул. Промислова, 4.
Повний текст судового рішення складено 04 березня 2020 року.
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області Пахолюк А.М.