Справа № 640/20067/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.
04 березня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення №55943-1305-2655 від 12 квітня 2018 року, визнавши його протиправним.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на те, що земельні ділянки, за які контролюючим органом нараховано земельний податок, використовуються для провадження господарської діяльності, а тому позивач як платник єдиного податку звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, із земельного податку.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2019 р. у задоволенні позову відмовлено.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 01.10.2019 р. позивачем отримано лист ГУ ДПС у м.Києві від 04.09.2019 р. № 415/3/26-15-33-13-19 «Про надання інформації по платі за землю фізичних осіб», в якому була викладена інформація, що податок на майно в частині плати за землю з фізичних осіб, позивачу не нараховується.
Вважає, що вищевказаний лист є істотною обставиною у справі, що не була встановлена судом першої інстанції.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що необхідною умовою для звільнення фізичної особи-підприємця, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, від сплати судового збору є використання земельної ділянки для господарської діяльності. Зазначає, що посилання позивача на узагальнюючі податкові консультації є безпідставним, оскільки вони не є нормою права, а мають рекомендаційний характер.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
У відповідності до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 (податковий номер платника податків НОМЕР_1 ) зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 04.11.2004 року, перебуває на обліку у ДПІ у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві та з 01.07.2012 року, є платником єдиного податку, ІІІ групи (свідоцтво платника єдиного податку Серія А № 278305).
ОСОБА_1 , як фізична особа - підприємець здійснює такі види діяльності: код КВЕД 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; код КВЕД 77.21 Прокат товарів для спорту та відпочинку; код КВЕД 82.19 Фотокопіювання, підготування документів та інша спеціалізована допоміжна офісна діяльність; код КВЕД 93.29 Організування інших видів відпочинку та розваг; код КВЕД 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; код КВЕД 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний); код КВЕД 70.21 Діяльність у сфері зв'язків із громадськістю; код КВЕД 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування; код КВЕД 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.
Позивачем 31.05.2013 року придбані нежитлові, вбудовані в будівлю приміщення (напівпідвал та підвал) по АДРЕСА_4 (68,2 кв.м.) та по АДРЕСА_5 (154,8 кв. м. і 79,1 кв. м.) у м. Києві. Вказані приміщення структурно об'єднані в одне приміщення, але мають 2 рівні - напівпідвал та підвал. Позивач є власником вказаних нежитлових приміщень, які використовуються ним для господарської діяльності.
Позивачем 19 листопада 2018 року отримано податкове повідомлення - рішення №55943-1305-2655 від 12 квітня 2018 року про нарахування земельного податку з фізичних осіб на суму 105 361,94 грн. за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року.
Вважаючи таке рішення контролюючого органу протиправним позивач звернувся з позовом до суду.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.
У відповідності до статті 206 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Як визначено підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
За пунктом 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Згідно з пунктом 287.8 цієї ж статті власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
Наведене дає підстави для висновку про те, що власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
За пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
За підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Тобто у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 листопада 2015 року (справа №21-2352а15), а також Верховним Судом у постановах від 13, 19 та 26 червня 2018 року (справи №№ 826/14615/16, 814/3427/13-а та 826/10930/13-а відповідно), від 06 лютого 2020 року (справа № 820/3488/16).
Позивач зазначає, що є власником нежитлових приміщень, які він використовує виключно у власній господарській діяльності. Проте, доказів, що він використовує земельні ділянки у господарській діяльності, матеріали справи не містять.
Колегія суддів враховує, що постановою Верховного Суду від 24.04.2019 р. у справі № 826/15551/15 касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м.Києві задоволено. Скасовано постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 03.06.2016 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 р. у справі № 826/15551/15 за позовом ОСОБА_1 до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2014 р. № 1528-15. Предметом спору в даній справі було дослідження правомірності винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 19.06.2014 р. № 1528-13, яким ОСОБА_1 було нараховано грошове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за період з 31.05.2013 р. по 31.12.20147 р. щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Верховним Судом сформовано висновок, що умовою несплати земельного податку фізичною особою-підприємцем, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, є використання земельної ділянки у господарській діяльності.
Так, у справі № 640/20067/18 оскаржується податкове повідомлення-рішення від 12.04.2018 р. № 55943-1305-2655, яким за аналогічну земельну ділянку ( АДРЕСА_2 ) позивачу визначено суму грошового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік в розмірі 105 361,94 грн.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати земельного податку з тієї підстави, що він, як фізична особа - підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування, та звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку.
Посилання позивача на узагальнюючу податкову консультацію Міністерства фінансів України від 06.07.2018 р. № 602 та лист Головного управління ДПС у м.Києві від 04.09.2019 р. № 415/3/26-15-33-13-19, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони носять рекомендаційний характер та не можуть бути використані судом в якості належних доказів.
Ставка земельного податку в 2018 році обраховується відповідно до п. 5 додатку 3 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в м. Києві до Додатку 1 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 N 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 N 58/923) та становить 1%.
Як вбачається з матеріалів справи, сума земельного податку в 2018 році розрахованого за земельну ділянку, що розташована за адресою: м.Київ, вул. Басейна/Еспланадна, 12/2 становить 10 536 196*1%= 105 361,96 грн.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про правомірність винесеного відповідачем податкового повідомлення-рішення від 12.04.2018 р. №55943-1305-2655, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України залишити апеляційну скаргу без задоволення, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 244, 250, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суду у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м.Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 05 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина
Судді: Л.О.Костюк
О.Є. Пилипенко