П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 березня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/5430/19
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Крусяна А.В.,
- Яковлєва О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року, прийняте у складі суду судді Токмілової Л.М. в місті Одеса по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача: Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - Відповідач, МОУ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача: Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (далі - Третя особа, ООТЦК та СП), в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю її чоловіка, ОСОБА_2 , внаслідок захворювань, отриманих в період проходження військової служби;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із смертю її чоловіка, ОСОБА_2 , внаслідок захворювань, отриманих в період проходження військової служби, у розмірі 881 000 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю її чоловіка, ОСОБА_2 , внаслідок захворювань, отриманих в період проходження військової служби. Зобов'язано Міністерства оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату їй одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_2 , з врахуванням висновків суду по цій справі. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення суду першої інстанції таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його в частині відмови у задоволенні позову та в цій частині постановити нове рішення про задоволення цих вимог.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зауважує, що при обрані способу відновлення порушеного права Позивача, суд першої інстанції, враховуючи судову практику Європейського суду з прав людини, але без врахування фактичних обставин у цієї справі та у справі, а також наявних правових позицій Верховного Суду в аналогічних справах, дійшов помилкового висновку про наявність у правовідносинах, які є предметом розгляду в цій справі, дискреційних повноважень у МОУ, оскільки на думку апелянта, своє право на реалізацію дискреційних повноважень, визначених пунктом 13 Порядку № 975, Відповідач використав, виконуючи рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2019 року по справі № 420/601/19, яким був зобов'язаний розглянути її заяву. Апелянт вважає, що єдиним законним рішенням Відповідача за результатами розгляду її заяви є призначення та виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю чоловіка позивача, ОСОБА_2 , внаслідок захворювань, отриманих в період проходження військової служби, у розмірі 881 000 грн. Разом з тим, на думку апелянта, спосіб відновлення порушеного права Позивача у формі покладення на Відповідача зобов'язань щодо повторного розгляду її заяви, помилково обраний судом першої інстанції, перешкоджає реалізації конституційного права позивача на отримання гарантованої державою одноразової соціальної виплати.
Також із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось Міністерство оборони України та звернулась до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильних висновків, тому просить скасувати його повністю, а у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, МОУ посилається на те, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції станом на 03.03.2018 року, тобто на час смерті ОСОБА_2 , передбачало виплату одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовців, а не осіб, звільнених з військової служби. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові по справі № 639/2548/17 від 17.07.2019 року, МОУ наголошує на тому, що навіть за пов'язаності смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільненого з військової служби у 1987 році, із захворюванням, отриманого під час проходження військової служби, у ОСОБА_1 не з'явилось підстав у 2018 році для отримання одноразової грошової допомоги. Крім того, апелянт вказує, що у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року № 806/2811/18 зазначено правову позицію, що підтверджує законодавчо визначені випадки для отримання такої допомоги і в редакції ст. 16 Закону станом на 02.03.2018 року: 1) смерть військовослужбовця 2) смерть військовослужбовця внаслідок захворювання, отриманого в період проходження військової служби або під час виконання службових обов'язків.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є вдовою померлого майора у відставці Збройних Сил ОСОБА_2 , який по закінченні військової служби 13.03.1987 року був виключений зі списків особового складу військової частини наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.01.1987 року № 19 у зв'язку із звільненням з військової служби в запас.
При звільнені з військової служби ОСОБА_2 мав хронічні захворювання, отримані ним в період проходження військової служби, що підтверджується свідоцтвом про хворобу, виданого 24.10.1986 року військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_2 за № 1575.
За життя ОСОБА_2 перебував на соціальному забезпеченні в Одеському обласному військовому комісаріаті, який на даний час перейменований в Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, що підтверджується копією витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.01.1987 року № 19 та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 14.08.1966 року Бакшанською сільською радою Любашівського району Одеської області.
02.03.2018 року ОСОБА_2 , знаходячись на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону, помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 .
Причина смерті ОСОБА_2 - ішемічний інфаркт мозку, що вбачається з довідки про причину смерті від 03.03.2018 року № 24, виданої Військово-медичним клінічним центром Південного регіону.
Відповідно до довідки Одеської обласної медико-соціальної експертної комісії № 2 від 21.09.2018 року акту № 398, причина смерті ОСОБА_2 пов'язана з захворюваннями, отриманими під час проходження військової служби.
25 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського обласного військового комісаріату із заявою за вх. № 6342 про виплату їй одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 та копіями необхідних документів.
31.01.2019 року ОСОБА_1 отримала листа від Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до якого додана копія листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 01.11.2018 року № 248/3/6/2045, з якої слідує, що вищевказана заява Міністерством оборони України не розглядалась у зв'язку з відсутністю в поданих нею документах витягу з наказу про виключення загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста із списків особового складу військової частини (підрозділу, органу).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2019 року по справі № 420/601/19, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року, визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо залишення без розгляду заяви від 25.09.2018 року та документів, наданих ОСОБА_1 через Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки для призначення і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю її чоловіка - ОСОБА_2 , внаслідок захворювання, отриманих в період проходження військової служби; зобов'язано Міністерство оборони України розглянути заяву від 25.09.2018 року та документи, надані ОСОБА_1 через Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки для призначення і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_2 , внаслідок захворювання, отриманих в період проходження військової служби.
13.09.2019 року, ОСОБА_1 отримала лист від Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 10.09.2019 року № 6255, до якого додана копія витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.08.2019 року № 99, зі змісту якого слідує, що Міністерством оборони України прийнято рішення про відмову в призначенні їй відповідної одноразової грошової допомоги, пославшись на те, що відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_5 від 03.03.2018 року смерть ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , а згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.01.1987 року № 19 майора ОСОБА_2 виключено зі списків частини 13.03.1987 року, тобто до дня смерті, отже на час смерті він не був військовослужбовцем.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулася до суду із відповідним позовом, в якому вважає оскаржуване рішення незаконним, протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову з тих підстав, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби та на час його смерті 02.03.2018 року норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачали право членів сім'ї військовослужбовця у разі його загибелі (смерті) після звільнення з військової служби, але внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, на отримання одноразової грошової допомоги. В той же час, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із смертю її чоловіка, ОСОБА_2 , внаслідок захворювань, отриманих в період проходження військової служби, у розмірі 881 000 грн., оскільки в такому разі відбудеться втручання суду у виключні (дискреційні) повноваження Міністерства оборони України, що є неприпустимим. При цьому, з метою належного захисту порушених прав Позивача, суд першої інстанції дійшов висновку щодо необхідності зобов'язати Відповідача повторно розглянути заяву Позивача про виплату їй одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю її чоловіка, з врахуванням висновків суду по цій справі.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Конституції України).
За змістом ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Питання пов'язані з реалізацією права на соціальний захист неодноразово розглядав і Конституційний Суд України та сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Положенням п. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вказано, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Підпунктами 1 та 2 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.
З системного аналізу вищевказаних норм чинного законодавства вбачається, що допомога виплачується не тільки у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов'язків військової служби чи в період її проходження, а й у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби не залежно від часу звільнення з військової служби.
Визначальним є той факт, що військовослужбовець під час або у зв'язку з виконанням ним обов'язків військової служби захворів, внаслідок чого помер. Допомога у такому випадку призначається незалежно від того, чи була особа військовослужбовцем на час смерті. Факт наявності статусу військовослужбовця на час смерті має значення лише у випадку загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов'язків військової служби чи в період її проходження.
Норми ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з складністю їх конструкції допускають неоднозначне трактування, внаслідок чого і виник спір. Проте, на переконання суду апеляційної інстанції інше тлумачення вказаної норми, ніж зазначене судом, не відображало б мети законодавця при прийнятті цього закону.
Колегія суддів зазначає, що якби законодавець пов'язував право сім'ї на допомогу лише з фактом смерті (загибелі) особи, яка була військовослужбовцем на час смерті, він би обмежився запровадженням норм про наявність відповідного права у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов'язків військової служби чи в період її проходження. Натомість, закон містить також і положення про наявність права на допомогу у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби. Отже, можна зробити висновок, що в такому випадку допомога призначається незалежно від часу звільнення з військової служби.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на день смерті ОСОБА_2 дійсно не був військовослужбовцем, проте його захворювання, яке призвело до смерті, було безпосередньо пов'язане із виконанням ним обов'язків військової служби.
За приписами ст. 161 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.
Пунктом 6 статті 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (п. 9 ст. 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Пунктом 1 статті 164 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції на час виникнення спірних правовідносин, визначено підстави, за якими призначення та виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Нормами цієї статті визначено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Ці положення кореспондуються з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служб у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975), яку було прийнято на виконання п. 2 ст. 162 та п. 9 ст. 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналіз зазначених норм свідчить про те одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується зокрема членам сім'ї військовослужбовця у разі, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, в тому числі після звільнення такої особи з військової служби.
Висновок, до якого дійшла колегія суддів апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, який викладений в постановах по справі № 2240/2957/18 від 28 січня 2020 року та по справі № 815/199/18 від 28 листопада 2019 року.
За таких обставин, судова колегія критично ставиться до доводів апеляційної скарги Міністерства оборони України щодо відсутності підстав для виплати одноразової грошової допомоги Позивачці з огляду на те, що на час смерті її чоловік не був військовослужбовцем та дійсне на той час законодавство України передбачало таку виплату у разі смерті військовослужбовців, а не осіб, звільнених зі служби, оскільки вказані обставини не відповідають дійсності та спростовуються вищевикладеним.
Щодо посиланнь Міністерства оборони України на правовий висновок Верховного Суд, викладеного у постанові по справі № 639/2548/17 від 17.07.2019 року, судова колегія зазначає, що при дослідженні змісту вказаної постанови встановлено, що предметом спору у вказаній вище справи, на відміну від спору, що розглядається у даній справі, була відмова Міністерства оборони України в призначенні дружині померлого військовозобов'язаного одноразової грошової допомоги, смерть якого настала внаслідок виконання ним обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у зв'язку з тим, що смерть військовозобов'язаного, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, настала після виконання ним обов'язку військової служби, посилаючись на підпункт 3 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким чітко передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві. Тобто, право на отримання одноразової грошової допомоги у порядку та на підставі підпункт 3 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виникає у членів сім'ї загиблого за умови, якщо загибель (смерть) військовозобов'язаного, який був призваний на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, настала безпосередньо під час виконання ним обов'язків військової служби.
В даному випадку, як на підставу отримання одноразової грошової допомоги Позивач посилається на підпункт 2 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та вказаною нормою встановлено підставу, за наявності якої призначається і виплачується одноразова грошова допомога, у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби. Тобто, допомога виплачується не тільки у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов'язків військової служби чи в період її проходження, а й у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби не залежно від часу звільнення з військової служби.
Крім того, Міністерство оборони України в апеляційній скарзі також посилається на правову позицію Верховного Суду, викладеної в постанові від 17.04.2019 року по справі № 806/2811/18, щодо врегулювання спірних правовідносин, що унормовані Законом України «Про соціальний захист та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, що діяла у період з 01.01.2007 року по 01.01.2014 року, а також Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за № 499.
Судова колегія зауважує, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою смерті військовослужбовця та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги.
В даному випадку смерть ОСОБА_2 настала у березні 2018 року внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби та на час смерті норми Закону України «Про соціальний захист та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядок № 975 передбачали право членів сім'ї на отримання одноразової грошової допомоги.
Отже, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для врахування правових висновків Верховного Суду, висловлених у постановах по справі № 639/2548/17 від 17.07.2019 року та по справі № 806/2811/18 від 17.04.2019 року, при вирішенні даної справи, враховуючи, що судом касаційної інстанції прийнято судові рішення за інших обставин справи.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із смертю її чоловіка, ОСОБА_2 , внаслідок захворювань, отриманих в період проходження військової служби, у розмірі 881 000 грн., судова колегія зазначає наступне.
Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про зобов'язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коди ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на заявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
У даній справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має право на отримання та виплату їй одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю її чоловіка, ОСОБА_2 , внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби. Проте, в разі прийняття судом рішення щодо зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із смертю її чоловіка, ОСОБА_2 , внаслідок захворювань, отриманих в період проходження військової служби, у розмірі 881 000 грн., відбудеться пряме втручання суду у виключні (дискреційні) повноваження Міністерства оборони України, що є неприпустимим.
Доводи ОСОБА_1 , що своє право на реалізацію дискреційних повноважень, визначених пунктом 13 Порядку № 975, Відповідач використав, виконуючи рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2019 року по справі № 420/601/19, яким був зобов'язаний розглянути її заяву, колегія суддів оцінює критично, оскільки як вбачається із обставин справи № 420/601/19, відповідачем заяву ОСОБА_1 було взагалі залишено без розгляду, чинм допущено протиправну бездіяльність, проте рішення по суті поданої заяви відповідачем на той час не приймалось.
За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог Позивача в частині зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із смертю її чоловіка, ОСОБА_2 , внаслідок захворювань, отриманих в період проходження військової служби, у розмірі 881 000 грн..
Разом з цим, з метою належного та ефективного відновлення порушеного права Позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що в даному випадку необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату їй одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_2 , з врахуванням висновків суду по цій справі, оскільки у відповідності до вимог ч. 4 ст. 245 КАС України суб'єкт владних повноважень у такому випадку зобов'язаний вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо відсутності у МОУ в цій справі дискреційних повноважень та вважає, що обраний судом першої інстанції спосіб відновлення порушеного права у формі покладення на Відповідача зобов'язань щодо повторного розгляду заяви, не призведе до поновленню її конституційного права на отримання гарантованої державою одноразової соціальної виплати.
Оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни - відсутні.
Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача: Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М.П. Коваль
Суддя: А.В. Крусян
Суддя: О.В. Яковлєв