02 березня 2010 р. № 2/104-38
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Разводової С.С. -головуючого,
Бернацької Ж.О. -доповідача,
Плюшка І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Хаял" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2009 у справі господарського суду Волинської області № 2/104-38 за позовом підприємця ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Хаял" про стягнення суми
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилися,
від відповідача: не з'явилися,
Позивач -підприємець ОСОБА_4 у червні 2009 року звернувся до господарського суду Волинської області з позовною заявою до відповідача -товариства з обмеженою відповідальністю "Хаял" про стягнення 50000 грн. попередньої оплати за договором поставки № 21 від 26.05.2008, 6850 грн. інфляційних витрат, 1175,35 грн. трьох процентів річних.
Рішенням господарського суду Волинської області від 04.08.2009, дата підписання -06.08.2009 (суддя Черняк Л.О.), задоволено частково позов, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Хаял" на користь підприємця ОСОБА_4 50000 грн. основної заборгованості з підстав правомірності та обґрунтованості позовної вимоги, 501,01 грн. витрат по оплаті державного мита, 269,29 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позову про стягнення 6850 грн. інфляційних втрат та 1175,35 грн. трьох процентів річних відмовлено в задоволенні позову за відсутності правових підстав для його задоволення.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2009 (судді: Р. Марко -головуючий, С. Бойко, Т. Бонк) рішення господарського суду Волинської області від 04.08.2009 залишено без змін з тих самих підстав, а апеляційна скарга залишена без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2009 та стягнути з позивача 13724,51 грн. через неповне з'ясування судом апеляційної інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підприємцем ОСОБА_4 (покупець) з товариством з обмеженою відповідальністю "Хаял" (постачальник) 26.05.2008 укладено договір поставки № 21, згідно умов якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити вартість обладнання: полірувальні станки ручні, фрезерний станок з каменя розміром пилок 2 м. за 148000 грн. Попередню оплату в розмірі 50000 грн. покупець зобов'язаний здійснити протягом 3-х календарних днів з дня укладення договору, а постачальник - поставити товар протягом 15 календарних днів після проведення попередньої оплати.
На виконання умов договору відповідачем виставлено позивачу рахунок-фактуру № 03 від 26.05.2008 на суму платежу 50000 грн. в якості попередньої оплати, який позивачем оплачено 27.05.2008, що підтверджується випискою Рівненської філії відкритого акціонерного товариства "Ощадбанк".
Відповідач зобов'язання щодо поставки оплаченого позивачем товару не виконав, вказані товарно-матеріальні цінності у встановленому порядку, кількості та строки не поставив.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства.
Позивач 06.09.2008 направив відповідачу претензію про повернення попередньої оплати в розмірі 50000 грн. в 7-денний термін.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 193 Господарського кодексу України та статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції правильно погодився з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог в частині повернення попередньої оплати у сумі 50000 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Також суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 6850 грн. інфляційних втрат та 1175,35 грн. трьох процентів річних, враховуючи приписи статті 625 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Вимога відповідача про стягнення з позивача 13724,51 грн. у відшкодування понесених збитків не обґрунтовані належними доказами.
Інші доводи касаційної скарги про порушення під час прийняття оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права свого підтвердження не знайшли.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вичерпних висновків щодо обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Таким чином, постанова апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою, тому підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Хаял" залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2009 у справі господарського суду Волинської області № 2/104-38 залишити без змін.
Головуючий, суддя:С. Разводова
Судді:Ж. Бернацька
І. Плюшко