Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 березня 2020 р. Справа№200/808/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Ушенка С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (ЄДРПОУ 41325231; 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, 5) в особі Слов'янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправними дій щодо невиплати нарахованих сум страхових виплат в повному обсязі за період з липня 2014 року по вересень 2019 року та зобов'язання виплатити нараховані суми страхових виплат в повному обсязі за період з липня 2014 року по вересень 2019 року.
В обґрунтування позову посилається на те, що перебуває на обліку у Слов'янському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Страхові виплати з липня 2014 року йому припинено, у зв'язку з чим у жовтні 2019 року він звернувся до відповідача із заявою про поновлення страхових виплат. Страхові виплати відновлено з жовтня 2019 року, проте заборгованість за період з липня 2014 року по вересень 2019 року не сплачено.
Вважає дії відповідача неправомірними та такими, що порушують його конституційні права.
В матеріалах адміністративної справи наявний відзив відповідача на позовну заяву, вмотивований тим, що позивач перебував на постійному обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Київському районі м. Донецька з 25.03.2004. Страхові виплати позивачеві було припинено Петропавлівським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області з 01.01.2015. З 01.10.2019 позивач перебуває на обліку у Слов'янському відділенні фонду соціального страхування України в Донецькій області та має статус внутрішньо переміщеної особи. У період з 01.01.2015 по 01.09.2019 позивач до будь-якого відділення Фонду соціального страхування України не звертався та на обліку як внутрішньо переміщена особа не перебував, у зв'язку із чим, на думку відповідача, не має правових підстав на отримання страхових виплат за спірний період.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.01.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та позивачеві надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем усунуті недоліки позовної заяви.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03.02.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Розгляд справи проведено за правилами ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , про що свідчить наявна в матеріалах справи копія паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 .
Відповідач в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради від 16.10.2019 № 1429-5000213727, ОСОБА_1 зареєстрований як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 11).
Згідно листа Петропавлівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровскій області від 21.10.2019 № 27.2-16/2221, ОСОБА_1 перебував на обліку у вищезазначеному відділенні та отримував страхові виплати з 01.11.2014 по 31.12.2014. Страхові виплати припинено з 01.01.2015, особу знято з обліку у зв'язку із «закінченням терміну дії довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території» (а.с. 65).
16.10.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати безстроково (а.с. 63).
Відповідно до постанови Слов'янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 08.11.2019 №0536/6945/6945/9, ОСОБА_1 продовжено виплату раніше призначених щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності з 01.10.2019 (а.с. 66).
Згідно із відомостями, наданими відповідачем на вимогу суду, ОСОБА_1 нараховувались, проте не виплачувались, страхові виплати з липня 2014 року по жовтень 2014 року, а з січня 2015 року по вересень 2019 року включно страхові виплати не нараховувалися та не виплачувалися (а.с. 68).
Судом встановлено, що позивач отримував страхові виплати з 01.11.2014 по 31.12.2014 та з 01.10.2019 по теперішній час.
Рішення щодо припинення страхових виплат позивачеві за спірний період відповідачем до суду не надано.
Приймаючи рішення по суті, суд виходить з наступного.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Згідно ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014р. №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Статтею 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до вимог статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
При цьому суд вказує, що законодавством чітко встановлено, що призначення, виплата, припинення виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням усім без виключення особам, в тому числі й особам, які вимушено перемістилися з тимчасово окупованих територій, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо соціального страхування на рівні з іншими громадянами України.
Припинення страхових виплат можливе лише за умови прийняття органом Фонду соціального страхування відповідного рішення та лише з підстав, визначених статтею 46 Закону № 1105-XIV.
Доказів на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві страхових виплат, передбачених діючим законодавством, а також прийняття відповідного рішення відповідачем не надано.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно частини 2 статті 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Таким чином, припинення страхових виплат позивачеві за спірний період відбулось безпідставно.
Стосовно тверджень відповідача щодо правомірності невиплати страхових виплат за минулий період на підставі Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 №365, суд зазначає, що зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт, не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до постанови КМУ від 13 вересня 2017 року № 689 “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України” встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів Державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом враховані положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Крім того, суд зазначає, що за приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії” ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем “Молдавської Республіки Придністров'я” (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».
У рішенні “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
У справі “Рисовський проти України” Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність дій щодо невиплати щомісячної страхової виплати позивачеві.
Позивач у позовній заяві просить суд визнати протиправними дії відповідача в частині невиплати нарахованих сум страхових виплат в повному обсязі за період з липня 2014 року по вересень 2019 року та зобов'язати виплатити нараховані суми страхових виплат в повному обсязі за період з липня з липня 2014 року по вересень 2019 року.
Проте, як встановлено судом, страхові виплати позивачеві здійснювались з 01.11.2014 по 31.12.2014, у зв'язку із чим, суд приходить до висновку, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачеві у період з липня 2014 по жовтень 2014 було здійснено нарахування, проте, не виплачено щомісячні страхові виплати, а у період з січня 2015 року по вересень 2019 року включно страхові виплати не нараховувалися та не виплачувалися.
Обираючи належний спосіб захисту порушених відповідачем соціальних прав позивача, суд, керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України, на підставі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати дії відповідача щодо ненарахування позивачеві сум страхових виплат у період з січня 2015 року по вересень 2019 року включно протиправними та зобов'язати відповідача здійснити позивачеві нарахування та виплату страхових виплат за період з січня 2015 року по вересень 2019 року включно.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області підлягає частковому задоволенню.
Відповідач у відзиві на адміністративний позов посилається на те, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду.
Суд не приймає зазначені доводи відповідача з огляду на наступне.
Позивачем разом із позовною заявою до суду надано клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, вмотивоване тим, що він не зміг своєчасно звернутися до суду із адміністративним позовом, оскільки був вимушений доглядати за хворою дружиною та зміг звернутися до суду тільки після її смерті.
У відповідності до ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Суд, з урахуванням приписів ч. 7 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», приходить до висновку, що позивачем строк звернення до суду з даним позовом не порушено.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 8 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторонни, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи, за подання адміністративного позову позивачем відповідно до квитанції № 216 від 16.01.2020 сплачено судовий збір у сумі 840, 80 грн.
Таким чином, суд вважає за можливе покласти судові витрати, пов'язані з розглядом цієї справи, на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.
Враховуючи наведене вище, судовий збір у сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 139, 241-246, 255, 263, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (ЄДРПОУ 41325231; 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, 5) в особі Слов'янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (ЄДРПОУ 41325231; 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, 5) в особі Слов'янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) сум страхових виплат з 01.07.2014 по 31.10.2014 та з 01.01.2015 по 30.09.2019.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ЄДРПОУ 41325231; 84122, Донецька область, м.Слов'янськ, вул. Свободи, 5) особі Слов'янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) нараховані суми страхових виплат з 01.07.2014 по 31.10.2014.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ЄДРПОУ 41325231; 84122, Донецька область, м.Слов'янськ, вул. Свободи, 5) особі Слов'янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) страхові виплати з 01.01.2015 по 30.09.2019.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (ЄДРПОУ 41325231; 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, 5) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 04.03.2020.
Суддя С.В. Ушенко