Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 березня 2020 р. Справа№200/273/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. розглянув за правилами спрощеного (письмового) позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецька Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецька Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини, визнання протиправною відмови у її нарахуванні та виплаті на доньку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язання призначити та здійснити виплату допомоги при народженні дитини за заявою від 04.12.2019.
В обґрунтування вимог позивач послався на те, що в грудні 2019 року звернувся до відповідача із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, в задоволенні якої йому було відмовлено через пропуск дванадцятимісячного строку на звернення за призначенням такої допомоги. Вказану відмову відповідача позивач вважає протиправною, оскільки строк звернення пропущений з поважних причин. Відсутність можливості своєчасно звернутись із заявою про отримання державної допомоги позивач обґрунтовує тим, що він зареєстрований на окупованій території, де мешкає його родина та де народилась дитина позивача, має скрутне матеріальне становище, що перешкоджало виїзду з неконтрольованої Україною території. При цьому, позивач зауважив на тому, що запитувана допомога є фактично допомогою дитині.
Відповідач проти задоволення заявлених вимог заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позову. За змістом наданого відзиву позивачу на прийомі у спеціаліста під розписку було повідомлено про те, що він втратив право на отримання допомоги при народженні дитини. Відповідач вважає, що пасивна поведінка позивача, що стала причиною неподання у встановлені строки заяви про призначення допомоги при народженні дитини, не може ставитись у провину управління.
Ухвалою від 10.01.2020 позов залишено без руху, надано позивачеві строк на усунення недоліків позовної заяви. Ухвалою від 28.01.2020 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Позивач ОСОБА_3 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що вбачається з паспорту серії НОМЕР_1 . Згідно з довідкою від 04.12.2019 № 1421-5000241411 позивач взятий на облік як внутрішньо переміщена особа, фактичним місцем його проживання є: АДРЕСА_2 .
Дочка позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , згідно довідки від 04.12.2019 № 1421-5000241428 також зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 .
З матеріалів справи вбачається, що позивач 04.12.2019 звернувся до відповідача із заявою про призначення допомоги при народженні дитини. За наслідком розгляду заяви позивача відповідачем прийнято рішення від 05.12.2019, де вказано, що позивач не має права на отримання допомоги. Того ж дня відповідачем складено повідомлення про прийняте рішення № 08/3-03868. Відповідно до повідомлення підстави призначення допомоги відсутні через пропуск позивачем 12 місячного строку на звернення із відповідною заявою, встановленого ст. 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми». В повідомленні позивачу також роз'яснено право на оскарження рішення про відмову у призначенні допомоги відповідно до ст. 23 наведеного Закону.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ
Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері соціального захисту сімей з дітьми, регулюються Законом України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” (далі - Закон № 2811-XII).
За приписами ст. 1 Закону № 2811-XII громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 10 Закону № 2811-XII визначено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Згідно абз. 5 п. 2 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751), допомога за місцем фактичного проживання призначається за умови неотримання зазначеної допомоги за зареєстрованим місцем проживання заявника. Перевірка відомостей щодо неотримання допомоги здійснюється органами соціального захисту населення з використанням інформаційних систем.
Згідно зі ст. 11 Закону № 2811-ХІІ для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.
Даний перелік документів є вичерпним.
Згідно зі ст. 6 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно. За наявності письмової заяви особи, яка претендує на призначення допомоги, але за станом здоров'я або з інших поважних причин не може самостійно зібрати необхідні документи, збір зазначених документів покладається на органи, що призначають допомогу.
Документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, розглядаються органом, що призначає та здійснює виплату державної допомоги, протягом 10 днів з дня звернення.
Про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і здійснює виплату державної допомоги сім'ям з дітьми, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону № 2811-ХІІ та п. 12 Порядку №1751 допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Дочка позивача народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про призначення допомоги при народження дитини позивач звернувся 04.12.2019, тобто після спливу 12 місяців з дня народження дитини.
Статтею 8 Закону України “Про охорону дитинства” визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно з ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Даний адміністративний позов стосується інтересів дитини та спрямований на забезпечення її належного матеріального забезпечення. У спірних правовідносинах неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту прав та інтересів малолітньої дитини, враховуючи ту обставину, що позивач проживав у м. Юнокомунарівськ Донецької області та всупереч своєї волі був змушений змінити місце проживання із родиною внаслідок проведення антитерористичної операції на території Донецької області, зважаючи на те, що відповідно до довідок внутрішньо переміщених осіб позивач із дочкою перемістились до м. Торецька з непідконтрольної території лише 04.12.2019, суд дійшов висновку про протиправність відмови у призначені допомоги при народженні дитини, оформленої рішенням від 05.12.2019.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 14 лютого 2018 року у справах № 591/610/16 (провадження № К/9901/12622/18), від 24 квітня 2019 року № 462/431/17 (провадження № К/9901/22554/18).
Щодо вимоги позивача про визнання незаконним та скасування рішення про відмову у призначенні допомоги та визнання протиправною відмови в її нарахуванні та виплаті суд зазначає, що фактично ці вимоги дублюють одна іншу та є тотожними.
Оскільки відмова в призначенні допомоги оформлено відповідним рішенням, що є актом індивідуальної дії, належним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку є визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 05.12.2019 про відмову позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини.
При вирішенні вимоги позивача про зобов'язання призначити вказану допомогу та здійснити її виплату суд виходить із наступного.
Відповідачем не заперечується факт належності поданих позивачем заяви та документів для призначення допомоги. Єдиною підставою для непризначення позивачу допомоги визначався пропуск 12-місячного строку для звернення за її призначенням.
Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, відповідно до абз. 2 ч. 2 цієї статті Кодексу у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи відсутність спору щодо належності поданих позивачем заяви та документів для призначення допомоги і незаконність визначених відповідачем підстав відмови у призначенні допомоги, беручи до уваги те, що управління соціального захисту населення при розгляді документів позивача мало лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки та мало прийняте передбачене законом рішення про призначення допомоги, суд дійшов висновку про те, що в даному випадку відповідач не наділений дискреційними повноваженням, а тому вимоги позивача про зобов'язання призначити вказану допомогу за заявою від 04.12.2019 та здійснити її виплату є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 6 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18, від 20 серпня 2019 року у справі № 813/2273/18, від 23 січня 2020 року у справі № 580/1617/19.
Отже, наданий позивачем позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З огляду на таке, суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати, пов'язані із розглядом цієї справи, оскільки спір виник внаслідок неправильних його дій, а отже, враховуючи звернення до суду у 2019 році, 768,40 грн. (0,4*1921 грн.) зі сплачених позивачем 840,80 грн. судового збору підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Решта сплаченого позивачем судового збору при зверненні до суду із позовом є зайво сплаченою сумою судового збору та може бути повернута позивачу в порядку ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
З огляду на викладене вище, на підставі Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246, 291, 371 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецька Донецької області (85200, Донецька обл., місто Торецьк, вулиця Євгена Седнєва, будинок 1, код ЄДРПОУ 26000411) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області від 05.12.2019 про відмову у призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області призначити ОСОБА_1 допомогу при народженні дочки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за заявою від 04.12.2019 та здійснити її виплату.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок на користь ОСОБА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.С. Михайлик